…Господар, авжеж. Все у чоловіка надійне, тривке й добротне – від жупана й чобіт аж по плетені з лози віконниці замість дерев’яних (можна спекотного дня тримати спущеними – і світла трохи сочитиметься, й задухи не буде). А ще в нього в хаті, либонь, піч мальована півниками, і жінка красуня, і діти з “Кобзарем” та “Оповіданнями” С.Васильченка (нині забутого, а в 1920-ті дуже популярного), і на громадську складку на “Просвіту” він дає, і на хату-читальню, і на сільський театр, де молодь ставить “Назара Стодолю” й “На перші гулі”, – і почувається цей чоловік на своїй землі твердо і впевнено, певний, що оті-о зайди краснопузі, які часом у село наїжджають командувать, нічого йому не вдіють, бо ж земелька-то в нього, а хліба всім треба, онде в 1921-м і з Полтави, і аж із Києва до їхньої школи голодні прохвесори вчителювать просилися, – то які можуть бути сумніви, хто тут хазяїн?.. Продовжити читання “Оксана Забужко: Свічка пам’яті ‒ це сигнал усім нашим мертвим 1933-го, що ми живі”