Робота
учасниці ІІ Всеукраїнського конкурсу патріотичних творів
імені Олени Теліги та Олега Ольжича
на кращий патріотичний твір (есе)
учениці І курсу групи № 13
(спеціальність «Провідник пасажирських вагонів. Касир квитковий»)
Державного навчального закладу «Знам’янський професійний ліцей» Кіровоградської області м. Знам’янки
Капелюхи Валерії Сергіївни
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка)
Пам’яті мого батька
Капелюхи Сергія Вікторовича,
який загинув у боротьбі за незалежність,
державний суверенітет України
Останні декілька років все частіше чуються слова «патріот», «патріотизм». Але я майже впевнена, що більшість навіть ніколи не цікавилась їх значенням.
У нашому сьогоденні бути так званим «патріотом» стало дуже модно. Люди вважають себе патріотами навіть тоді, коли одягнули вишиванку, причепили в салоні авто жовто-блакитного прапорця – і все: герої, патріоти; одягнули військову форму – патріоти, а особливо, коли форму одягають люди, які не були ні в армії, ні на війні, не відчували справжнього «смаку» війни, холоду, голоду, страху за своє життя. Взяти, наприклад, найперших людей, які вийшли на Майдан. Вони боролися за свої інтереси, за свою свободу. Ці люди вийшли не заради грошей чи слави, а для того, щоб відстояти свою Українську Самостійну Соборну Державу. Це стало про-довженням самовідданої, жертовної й безкомпромісної боротьби Організації Українських Націоналістів. Але чи тільки їх можна назвати патріотами? А як же наші захисники на Сході України? Це люди з великої літери. Вони ризикують власним життям і здоров’ям, йдуть в АТО, ООС, щоб захистити нас з вами, коли ми мирно спимо, ходимо на навчання та роботу, а бійці там кожного дня гинуть і бачать смерті своїх побратимів. Кожного дня проливається кров ні в чому не винних українців, щодень ллють сльози матері та діти. Вся Україна залита кров’ю і сльозами.
Кажуть, що патріотами не народжуються, а стають. Не знаю, чи погодитися з цим…Але точно знаю, що більшість людей тільки у процесі свого зростання і розвитку набувають патріотизму і розуміють його значення.
Я не випадково торкнулася теми війни, бо мене вона не оминула. Вже чотири роки ллю сльози за своїм татом, який загинув 14 листопада 2015 року в зоні проведення бойових дій. Йому було всього лиш 37. Мій патріот, мій захисник, моя підтримка і опора дуже рано пішов із життя. Мені дуже не вистачає його тепла… Він – мій герой! І хто б що не казав – він справжній великий патріот, пішов захищати рідну землю від ката, захищати мене і всіх нас. Він сказав: «Повернуся…» – але все вийшло не так…