КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Софія Миклащук, 10 років,
с. Вербівці, Шепетівський р-н, Хмельницька обл.
Вірш тату
Сьогодні пишуть всі листи солдату,
Який не спить на східнім рубежі.
А я пишу, пишу для тебе, тату,
То СМС, то зболені вірші.
Бо інші дітки разом з татком в школу
За руку, на руках або в авто.
Мені ж в цю мить самотньо, як ніколи,
Бо ти воюєш досі там, в АТО…
Твої відпустки пахнуть, татку, щастям,
Тоді й матуся квітне як весна.
Та миті ці бувають, ой не часто.
Я розумію, татку, це ж війна.
Відправлю лист й молитимусь прещиро
За тебе, побратимів, усіх тих,
Хто щиро зичить Україні Миру.
Бо будем поруч, татку, я і ти!
Україна жива!
Загиблим у Голодоморах
О, як тягнули руки-рученята:
«Їсти!»
Байдуже що, лиш би давали.
Побільше.
Очі голодні впивалися кігтями в тата:
«Їсти!»
«Їжте мене, тільки хоч ви —
Живіте».
Жали життя забираючи
Жито.
Хтось святкував, запиваючи кров’ю
Жнива.
Падали люди
/підкошені квіти/.
Нелюди гляньте:
Моя Україна жива!
Досить воювати!
Скинули дерева
Снігове пальто.
П’ятий рік минає:
Тато мій в АТО.
Ой тече повільно
Тут без нього час.
Я самотньо ходжу
Вже у п’ятий клас.
Люди, вас благаю:
Досить воювати!
Дітям України
Так потрібен ТАТО!
***
Як стане справді холодно в житті:
Мене зігріє сонце України.
Хай обіцяють гори золоті —
Та я, мала, не стану на коліна.
Бо зроду не робив так рідний дід.
І тато мій нескорений на Сході.
Тож Україна буде, доки рід
Шанує мій лиш Бога і Свободу.
***
Тату, вертайся скоріше.
Я виглядаю тебе щодня.
У ліжку, мабуть, тепліше,
Тобі ж матрацом — твоя броня.
Зранку чекаю до ночі.
Часто в ночі я хвилююсь: не сплю.
Дуже до тебе я хочу,
Дуже тебе я, татусю, люблю.
***
Мамо, матусю,
Сонечко миле.
Ти — моє небо,
Ти — мої крила.
Жайвір досвітній,
Що крізь віконце,
Будить цілунком
Заспане сонце.
В хмарну годину,
Ти, моя рідна,
Завжди зігрієш
Променем світла.
Лагідні руки —
Янгола крила.
Ти ж мені, мамо,
Світ цей відкрила.
Боже єдиний,
Щиро благаю:
Хай моя ненька
Горя не знає.
Хай вже настане
Мирна година.
Хай живе мама
Й ненька-Вкраїна.
На Сульжинському ставку
Між зефірними хмарками
В золотистих промінцях
Пара лебедів над нами
Пролітали в манівцях.
Втома падала на крила,
Тіло нило і гуло —
Втративши останні сили,
Птахи сіли за село.
Цілу ніч купались в зорях
На Сульжинському ставку.
Поруч поле неозоре,
Лілії, мов у вінку.
Зранку сонечко будило,
Що летіти вже пора.
Але серденько ожило,
Як прибігла дітвора.
Несли хліб: «Які преславні!»
Щастям сяяли малі.
Залишились птахи в плавнях
Тут, у Сульжині в селі.
А на осінь на ставочку
Гордо голови здійма:
Дві лебідки й три синочки —
Лебединая сім’я.