КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Анна Данильчук, 17 років,
Вінницька обл., Чечельницький р-н, село Попова Гребля
Моя Вінниччина
Мій рідний край – моя земля
Красива й рідна Вінниччина.
Є тут і ріки, і поля,
Чи є щось краще ніж вона?
Літав у далі журавель,
Питав, де кращая земля.
Літав, шукав він день у день
Й сказав, що кращої нема.
Нема тої пташини в полі,
Що ранить душу день у день,
Яка за все благає в долі,
Щоб повернула нам дітей.
Тих молодців, юних солдат,
Які йдуть землю захищати
І потерпають від гармат…
За мир готові все віддати.
Стоять за мир, за честь, свободу,
Щоб зацвіла знову вона.
Щоб повернути землі вроду
Й настала вільна вже весна…
Весна без обстрілів, щаслива,
Щоб зміг підсніжник прорости
З землі, вже вільної від крові,
Він міг у спокої рости.
І ніжно сяяти в діброві…
Чи є щось краще за ту землю
Незламну, вільну, молоду,
За неї Бога я молю.
Й мрію про Україну вільну.
Настане час і в Україні
Все ж закінчиться та війна
Й будуть сини і дочки вільні,
А на землі знову весна…
Минуло вже три роки…
Минуло вже три роки,
Як до нас прийшла війна.
Ніхто не зупинив її криваві кроки.
Й на рідний край насунулась біда.
На Сході вже загинули не сотні,
І не десятки – тисячі солдат.
Й загинули давненько мирні гості,
І погубили молодих хлопʼят.
Чому на Україні знов стріляють,
Де спокій, мир і соловʼї?
Навіщо землю кровʼю обливають,
Вже зникли десь пташиннії пісні.
Навіщо, ви, вбиваєте брат брата,
Міретесь кулею у серце чи висок.
Один для одного зросли ви в ролі ката,
А у душі у вас німий пісок.
Чому країну рвете на шматки?
І відбираєте у матері дитину.
Калині ви ламаєте гілки,
Й кладете юнаків у домовину.
Навіщо відбираєте життя,
У тих хто мріяв вільно й мирно жити.
Усе, що було знищили в сміття ,
А матерям і сиротам ввесь вік тужити.
Та пройде, час закінчиться війна,
Та спогади порушать знову спокій,
Й болюча рана душу розрива,
Не розвівається запах війни жорстокий.
Мати благала: « Синочку не йди!
Не покидай, без тебе я загину!»
Як відчувала – чекати біди,
І проживала з болем кожну днину.
І через рік її синок вернувся.
Та не обняв і слова не сказав,
Не відкрив очі і не усміхнувся:
Сказали їй, що син героєм став!
А мати сидить край вікна ,
І виглядає єдиного сина,
Вона давно вже з розуму зійшла,
Й перед очима з сином домовина.
Його уже два роки як нема,
А мати все чекає дні і ночі.
На серці ще надія не згаса,
Давно вже виплакала свої очі.
В неї перед очима ще той день,
Як добровольцем пішов воювати.
І не співати вже йому пісень,
Він рушив мамин спокій захищати.
Незалежна моя Україна…
Незалежна моя Україна
Рідна матінко горда й сумна.
Твоя воля крилата й безмежна
І навіки ти в серці одна.
Моя рідна, чому зажурилась,
Загубила усмішку й вінок.
Вся країна журбою покрилась
Сотні втратила своїх діток.
Хто посмів відбирать твою волю,
Твої ріки безмежні й поля.
І за що Бог послав таку долю,
Щоб від куль потерпала земля.
Чом в країні стріляють гармати,
Гинуть сотні борців молодих.
В сиру землю лягають солдати
Їх лишили років золотих.
Десь далеко ридає там мати
І чекає синочка з війни.
Він дорогу забув вже до хати
В рідний дім більш йому не прийти.
Залишається вічная пам’ять
Й материнська болюча сльоза.
Знову спогади серденько ранять
І не втихне ніколи гроза.
Сотні душ полягали за волю,
За незламний козацький народ.
Нехай Бог нам пошле кращу долю,
Не втрачати більш своїх діток.
Україна не впаде на коліна,
За незалежність знову йде боротьба.
І вже згодом всміхнеться країна
Її воля незламна й жива!
Війна
А на вулиці знову грудень,
І на сході ще досі війна.
Хто придумав її що за дурень,
Хто посмів відбирати життя?
Скільки хлопців уже полягли,
Скільки мрій обірвались на старті,
Не дожили вони до весни,
У дурному смертельному жарті…
Скільки материнських голів посивіло,
Одягнулись у чорну хустину.
Скільки душ в чорне небо злетіло,
Й юних тіл полягло в домовину.
Скільки крові пролито на Сході,
Це не краплі, а цілі цистерни
Крові тих хто був вірним свободі,
Їх заплутали сіті смертельні.
Ті хто залишили свою кохану,
І віддали своє життя,
І нічим не злічить цю рану,
Що росте знов і знов щодня…
Хто за це понесе розплату,
Знову винних не віднайти?
За прискорену смерті дату,
За таку частку болю й біди?