Ніна Головченко
30 серпня 2018 року в гостинній залі Національного музею літератури України – мистецькій оазі міста Києва − відбулася презентація нової збірки поезій Світлани Короненко «Дебора» (Київ, Ярославів Вал, 2018).
Світлана Короненко – поетеса, що заявила про себе у 80-ті роки, поетеса, яку свого часу благословили і Ліна Костенко, і Іван Драч, поетеса, яка опублікувала свої вірші в поважних виданнях (газета «Літературна Україна» і журнал «Дніпро») ще зовсім юною.
Світлана Короненко – журналіст, поетеса, прозаїк, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Д. Нитченка, Г. Сковороди, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Симоненка та ін. У її творчому доробку декілька поетичних збірок: «Сузір’я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «Під світлом Летючих Псів» (1991), «Ворожба на віршах» (2000), «Нічний політ: Лірика» (2009), «Зі старого манускрипту» (2014), «Вірші з осені» (2017), а також повість «Від цього залежить якість життя: Поради лікаря Берсєнєва» (2005).
Її вірші раннього періоду творчості мали своєрідний, бунтарський характер – вона тяжіла до білого вірша і верлібру, уникаючи класичних поетичних форм.
Тепер, після тривалої паузи у віршотворенні, Світлана Короненко пише переважно силабо-тоніку, але знову ж таки − по-своєму, неповторно.
Книга «Дебора» невеликого формату, має оригінальний дизайн обкладинки, вміщує лірику Світлани Короненко, «конспект поеми» «Дебора» (написаний з приводу історії кохання немолодого відомого поета, а насправді про те, що потужні почуття людина здатна переживати не лише у 18 років; але не будь-яка людина, а з розвиненим емоційно-естетичним внутрішнім світом… Мені, до слова, здалося, що певні мотиви рядків із «Дебори» перегукуються з віршем С. Короненко «І якщо я у цій великодній тиші…(Михайлові)»); а також післямову двох критиків – Олени О’Лір («Стильові метаморфози Світлани Короненко. Про книжку „Вірші з осені‟») та Миколи Сіробаби («„Срібне шаманство вірша‟ Світлани Короненко»).
Саме про поезію Світлани Короненко та її чергову книгу й говорили учасники заходу.
Відкрив презентацію президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій, завдяки якому нова книга віршів С. Короненко побачила світ.
Ведучий дійства Іван Малкович − поет, видавець унікальних поетичних антологій і низки книжок поезій знакових українських поетів, директор видавництва «А-ба-би-га-ла-ма-ги», каламбурив з початку вечора: сказав, що вже саме прізвище поетеси – Короненко – обумовило її упевнений королівський поступ у царині Поезії.
Іван Малкович, актриси Лариса Недін і Галина Стефанова читали вірші пані Світлани – і то були неповторні хвилини естетичного буття усіх присутніх. Шкода, що презентація була побудована так, що сама поетеса не читала своїх віршів, а це був би ще один штрих до відчуття її поезії – адже авторське виконання додає особливого шарму.
Із глибокими роздумами про світ поезії Світлани Короненко виступила Світлана Йовенко, з-поміж іншого, поетеса зазначила інтертекстуальний характер творів Короненко, розлогий асоціативний спектр її образного світу та водночас відвагу і зухвалість у висвітленні певних тем і продукуванні парадоксальних образів.
Із приводу поезії Світлани Короненко на вечорі прозвучало багато непересічних думок і про природу творчості, і про специфіку української поезії, і про своєрідність української мови, зокрема у виступах Лесі Воронини, Теодозії Зарівни, Валентини Давиденко, Валерія Гужви, Михайла Сидоржевського, Михайла Слабошпицького.
Філософські роздуми мовців доповнили чудові вокалісти: Світлана Мирвода у класичній манері виконала романс «Пішла любов» на вірші С. Короненко, музика Л. Нечипорука; ритми джазу/блюзу відчув у віршах-мантрах Світлани Короненко бард Олександр Стражний («Не відпускай мене зі снів», «Мармуровий муар»).
Людей, байдужих до Поезії, у залі не було. І вірші Світлани Короненко, що звучали на заході у виконанні майстрів слова, створювали витончену атмосферу тиші і Мистецтва.
