Ніна Головченко
Вірш прозою – актуальна форма сучасної української поезії
«Вірш прозою, або Поезія у прозі ‒ короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть із фрагментами спорадичного римування ‒ до поезії» [Літературознавчий словник-довідник (2007), с. 129].
Вірш прозою, подібно до верлібру, започаткований як давній фольклорний і біблійний жанр. У 19 ст. поезію у прозі актуалізували французькі письменники-модерністи. Перші авторські вірші прозою уклав поет Алоїзіус Бертра́н (збірка «Нічний Гаспар», посм. вид. 1842 року). Згодом цей жанр використовували Шарль Бодле́р («Малі поезії у прозі», 1869), Артюр Рембо́ («Осяяння», опубл. 1886), граф Лотреамо́н (збірка поезії у прозі «Пісні́ Мальдоро́ра»,1869) та інші письменники модерністи / символісти / сюрреалісти 19 і 20 ст.
Жанр поезії у прозі зустрічається й у творчості українських письменників: М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, Ірини Вільде, Є. Гуцала та ін.
З’явилися варіанти назв жанру вірша прозою: осяяння, акварелі, етюди, шкіци, міні-есе тощо.
Вірш прозою:
- Прозовий текст, що не поділяється на строфи.
- Невеликий за обсягом.
- Написаний на актуальну тему з приводу важливої / драматичної / трагічної події.
- Характеризується суб’єктивно-поетичним способом сприймання світу.
- Тяжіє до філософського, притчово-узагальненого змісту.
- Є своєрідним художнім синтезом поезії, прози і драми.
Концентрованість і напруженість вірша прозою обумовлена його поетикою:
- Ретельним добором найдоцільніших слів.
- Переважанням ліричного сюжету над подієвим.
- Емоційністю та експресивністю.
- Тяжінням до абстрагування шляхом використання метафор, символів, алегорій.
- Особливою ритмічною організацією тексту, а саме:
- Використанням питальних та окличних речень як риторичних фігур.
- Застосуванням синтаксичних повторів, кільцевої композиції, анафори.
- Створенням особливої мелодійності тексту шляхом використання антитези, алітерації, асонансів / дисонансів; лексичних і граматичних повторів тощо.
Про книгу Бориса Гуменюка «Блокпост» (2016)
Одним із жанрів художнього мовлення Бориса Гуменюка у книзі «Блокпост» є вірш прозою. Загалом книга має доволі строкату жанрово-стильову палітру – вміщує поезію, художні прозові тексти і публіцистику. Проте є своєрідним і переконливим документом історії України часів Євромайдану та Антитерористичної операції (АТО) 2014−2015 років. Як пише Б. Гуменюк: «Сподіваюся, колись із таких суб’єктивних картинок складеться одна правдива мозаїка».
Поет, учасник Євромайдану, доброволець АТО, патріот Борис Гуменюк фіксує власні суб’єктивні враження. Водночас прописує їх у загальноісторичному контексті національних змагань українців за незалежність. Також письменник, відчуваючи кругообіг історії людства загалом, усвідомлює ці трагічні події новітньої української історії як черговий кривавий епізод протистояння загарбницької агресії одного народу проти природного права на свободу іншого народу.
Найбільшу гіркоту викликає те, що війна, про яку пише Борис Гуменюк, відбувається у 21 ст., за часів демократії, цивілізаційних здобутків, широких можливостей комунікації та спільного для багатьох народів Європи досвіду кривавих війн.
Отож, вірш прозою Бориса Гуменюка «Соняхи».
Соняхи
Минулого року на цьому полі ріс соняшник. Ми не знаємо, хто орав, сіяв цю ниву. Нас тут не було весною. Весною ще не було війни. Війна прийшла згодом. Ми прийшли згодом. Разом із війною. Слідом за війною. Солдати завжди додаються до війни. То вже потім війна нас мінусує. Це вже згодом. Ми застали війну і поле. Такою. Таким.
Ціле літо ми ходили по цьому полю, повзали, прочісували, ховалися поміж, маскувалися соняхами, прикидалися соняхами, проскакували на бетерах, ставили міни, розтяжки, прострілювали. Поле – це теж зєльонка. В полі соняхів теж може ховатися смерть. Воно теж може становити загрозу. Для нас. Для них.
Коли починався обстріл і вибухи рвали на шматки поле, соняхи гинули як солдати, їм не було куди сховатися у чистому полі, у них не було саперних лопаток, щоб окопатися. Ті, яким щастило вціліти після обстрілу, опускали голови додолу, щоб не дивитися на загиблих товаришів.
За війну соняхи навчилися повертати голови не у бік сонця, що природно, а туди, де гримить, туди, де горить.
Коли прийшла осінь, господар не навідався до своїх соняхів, вони почорніли, наче з горя, і осипалися додолу чорними слізьми. Соняхи виливали на землю свої сухі сльози, але тих чорних сліз, які вони наплакали, не хотіли ні птахи, ні ховрахи.
Потім цілу зиму поле переорювали танки гусеницями. То їхні, то наші. А весною соняхи знову проросли. Війна бере своє. Життя – своє.
І от на цьому полі цього літа знову квітнуть соняхи. Тільки ці соняхи не такі, як вторік. Чи то земля виснажилася два роки поспіль родити на одному місці соняхи, чи то зорана гусеницями, а не плугом, нива не того ґатунку, чи то перемерзле в холодній землі насіння не має тієї сили, але цьогорічні соняхи вродилися якісь декоративні.
Такі жінкам дарують. Чи відносять на могили. Солдатам. Не такі повнотілі, як торік.
Чи то земля виснажилася не від соняхів, а від другого року війни?
Стоять соняхи, наче не на власних ногах, не на власній землі, а на протезах, стоять красиво, крутять голівками, наче діти-дауни, у бік кожного вибуху. Їм цікаво. Вони нічого не розуміють. Шкода їх.
Коли підійти ближче і роздивитися, то можна помітити, що поряд з кожним молодим соняхом досі стоїть старий, минулорічний, обезголовлений, посічений осколками, попалений, як тінь. Поряд із живим стоїть мертвий, підпирає його, дає йому опору, прикриває його своїм тілом, якого, коли дивитися здалеку, спершу навіть не видно. Але він – є, він стоїть.
У цьому соняхи схожі на солдатів. Вони подібні до нас. Вони майже як ми.
І це за два роки. А що буде з соняхами на третій, на четвертий рік?
14.08.2015
Література
- Гуменюк Борис. Блокпост : Вірші. Новели. Публіцистика. Київ : ВЦ «Академія», 2016. 336 с.
- Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко. Київ : ВЦ «Академія», 2007. 752 с.
- Головченко Н. І. Поезія у прозі як один із жанрових пріоритетів письменника Бориса Гуменюка // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Збірник наукових праць. Філологічні науки (літературознавство). Миколаїв, МНУ імені В.О. Сухомлинського, 2017, № 2 (20). С. 66−74.