Оксана Радушинська
(Шкіц)
Посеред метушливого міського передвечірнього натовпу, посеред різнобарвної і пошерхлої, заклопотаної буденностями й одвічностями, різнодумної, не схожої ні на що у гармонії Всесвіту юрби, йшла баба. Ні, не стара жінка із обличчями онучаток у серці, а справжня баба, за котрою простягалася тінь таємничості і нереальності. Баба, котра завдяки якимось непорозумінням у нашаруваннях слів і часів, відблисків сонця й місяця, вибралася у реальний світ із дитячих казок та оповідок про віщунок-відьом. Згорблена удвоє, у грубій самотканній хустці і прасторічних чоботях, із клунком чародійств і покрученою палицею, відполірованою долонями, йшла баба стара, як світ (або й старіша) із… молодими дівочими очима кольору зеленого літа. Продовжити читання “Баба”