З АНДРІЄМ МЕЛЬНИКОМ У СТРІЛЕЦЬКИХ ОКОПАХ.

Осип НАВРОЦЬКИЙ.

Полковник Андрій Мельник був людиною високоідейною, криштального характеру і при тому незвичайно сильної волі. Коротко перед першою світовою війною хворів на легені і перебув навіть операцію, а хоч по перебутій хворобі ще не перейшов уповні до сил, на перший поклик Загальної Української Ради зголосився в ряди Українських Січових Стрільців. У вересні 1914 року в Карпатах, коли я зголосився до сотні Василя Дідушка, що другою з черги відходила на фронт, я попав до першої чети, якою він командував. Ще не зовсім здоровий, маршував на чолі чети в безчисленних тоді стрілецьких походах від Синевідська аж до Мукачева і знову ж назад, про що говорила стрілецька пісня:

Щось то не до ладу —

Раз ідемо до переду.

Раз до заду.

На чолі чети

Продовжити читання “З АНДРІЄМ МЕЛЬНИКОМ У СТРІЛЕЦЬКИХ ОКОПАХ.”

УСУСУСЬКИЙ ХАРАКТЕРНИК.

Михайло Мінчак. (З моїх спогадів про полк Андрія Мельника)

Не можна навіть порівнювати Українських Січових Стрільців з іншими частинами тогочасної австрійської чи російської армії. Українські Січові Стрільці, або усусуси, як їх у скороченій назві популярно кликали, це були найкращі вибранці західньої вітки українського народу – студенти, старші учні гімназій та вчительських семінарій, представники молодої українськоїінтелігенції, найбільш ідейні та патріотичні селяни, міщани й робітники. До усусусів пішли вони добровільно, з ідеї, щоб, як співалося в пісні, «визволяти братів-українців з московських кайдан».

Продовжити читання “УСУСУСЬКИЙ ХАРАКТЕРНИК.”

Олег Ольжич. Завербувати неможливо ліквідувати.

Передрук статті із сайту Служби Зовнішньої Розвідки України. https://szru.gov.ua/history/stories/oleh-olzhych-zaverbuvaty-nemozhlyvo-likviduvaty

Список діячів українського національно-визвольного руху, яких наприкінці Другої світової війни планували ліквідувати за вказівкою з кремля сталінські спецслужби, поповнився ще однією особою. До Андрія Мельника, Степана Бандери і Миколи Капустянського, про плани стосовно убивства яких нещодавно стало відомо з архівних документів розвідки, нині долучився Олег Кандиба (псевдонім – Ольжич) – один із лідерів Проводу українських націоналістів, громадсько-політичний діяч, поет, археолог. Розсекречені документи Галузевого державного архіву СЗР України проливають світло на те, як це відбувалося.

Продовжити читання “Олег Ольжич. Завербувати неможливо ліквідувати.”

ЗАХИСНИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ СКАРБІВ.

Микола Симчич

В ці літні дні 2022 року повномасштабної «колоніальної війни» (Тімоті Снайдер) москалів проти України, коли одвічні вороги нашої держави вчиняють геноцид не лише над українцями, але й над нашими містами і селами, перетворюючи їх на суцільні руїни, здавалося б не на часі вести мову про щось інше окрім війни, я спробую привернути увагу читачів до постаті українського письменника-фантаста, футуролога і філософа, учасника Другої світової війни, богослова і громадського діяча, двічі судимого за дисидентську діяльність, автора понад двадцять романів і повістей, зокрема таких популярних як «Зоряний корсар», «Вогнесміх», «Стріла часу», «Вогняний вершник», «Камертон Дажбога», Олександра Павловича Бердника (1927-2003 рр.).

Продовжити читання “ЗАХИСНИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ СКАРБІВ.”

Білоруський внесок у Перші Українські Визвольні змагання.

Ростислав Кос.

Українці обурюються політикою “лукашистської” Білорусі, але захоплюються сміливістю тих білорусів, які воюють у складі ЗСУ проти московських окупантів. Що цікаво, наші північні сусіди певним чином повторюють історію, яка мала місце під час Перших Визвольних змагань.

Для багатьох такий заголовок буде дуже дивним, адже Білорусь, як і Українська Народна Республіка, не змогла здобути незалежності в той період (1917 – 1921). А проголошена 25 березня 1918 року Білоруська Народна Республіка не мала фактичної влади, оскільки діяла на території окупованій німецькими військами, які взагалі не визнавали її, хоча дозволили певну культурно-просвітницьку діяльність.

А ось найцікавіша частина білоруської збройної боротьби в той час була пов’язана із колоритною постаттю генерала Станіслава Булак-Балаховича. Про цього діяча ще тоді ходили різні легенди та міфи, бо його біографія нагадує авантюрний роман із різноманітними пригодами.

Продовжити читання “Білоруський внесок у Перші Українські Визвольні змагання.”

Відозва II-го Великого Збору Українських Націоналістів (Серпень 1939 р.)

Дано у місці постою в серпні 1939 р. Президія ІІ Великого Збору Українських Націоналістів (збережено оригінальний стиль та правопис документу).

Націоналісти Українці!

Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійності й Соборності України — існують і зобов’язують нас!

Героїчною смертю тисячей і тисячей борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали древним народом.

Продовжити читання “Відозва II-го Великого Збору Українських Націоналістів (Серпень 1939 р.)”

Конгрес українських націоналістів 1929 року.

Володимир Мартинець. (текст із сайту : https://zbruc.eu/node/86648)

Був уже найвищий час скликати Конґрес. Перші проєкти з літа 1927 р. накреслювали реченець його скликання на осінь 1927 р. «Союз Українських Націоналістів» у Празі визначив був тоді низку рефе­ратів, що мали дати підставу для вироблення програми українського націоналізму. Але вже перші спроби здійснення цього пляну виявили його нереальність, а що більше — передчасність Конґресу. Дотепе­рішнє відірване існування націоналістичних груп і перебування бага­тьох націоналістів поза організаціями та ще й розкинених по різних країнах, нарешті факт, що вони досі навіть ні разу не сиділи за спіль­ним столом, не були сприятливими передумовами для спільної праці й, що далеко важливіше, для спільних поглядів у різних справах.

Продовжити читання “Конгрес українських націоналістів 1929 року.”

Постріл в обороні мільйонів.

Володимир Бірчак.

21 жовтня 1933 року діяч ОУН Микола Лемик на знак протесту проти Голодомору застрілив радянського дипломата (розвідника) Олексія Майлова. Лемик добровільно здався поліції, і судовий процес над ним дав можливість ще раз заявити усьому світу про Голодомор у радянській Україні.

Продовжити читання “Постріл в обороні мільйонів.”

Київ у вересні 1941 року.

Особисті спогади члена ОУН Володимира Онищука

Пригадую вересневі дні 1941 року. Мені тоді було дванадцять років. Я мешкав у Києві по вул. Б. Хмельницького № 80 (колишня вул. Леніна) у невеличкому флігелі, який стояв всередині двору і з одного боку був двоповерховий, а з другого — триповерховий. Наша квартира була № 14. Батька звали Євген Євдокимович, маму — Галина Василівна. З нами також проживав мій брат Анатолій, який був старшим за мене на п’ять років.

Продовжити читання “Київ у вересні 1941 року.”

Для ліквідації Андрія Мельника направити до Берліна спецгрупу «Вулкан»

Олександр Скрипник

передрук статті із сайту “Історична правда” https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/08/3/159941/

Після убивства у травні 1938 року Павлом Судоплатовим Євгена Коновальця органи НКВД СРСР одразу взялися за Андрія Мельника, який став на чолі Організації Українських Націоналістів. Невдовзі, наприкінці 1944 року, скориставшись тим, що тривала війна і бойові дії перейшли на територію Німеччини, зробили спробу ліквідувати його у Берліні.

Продовжити читання “Для ліквідації Андрія Мельника направити до Берліна спецгрупу «Вулкан»”