Начальнику Житомирської
обласної військової адміністрації
БУНЕЧКУ ВІТАЛІЮ ІВАНОВИЧУ
Шановний пане Віталію!
Як вам відомо, в Україні існує традиція називати свої військові з’єднанням та частини на честь видатних українських воєначальників минулих часів.
І тому серед чинних військових з’єднань ЗСУ є 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха, 24 окрема механізована бригада імені короля Данила, 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка, 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи, 26-та артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, та інші. Тим самим сучасна незалежна Україна не тільки вшановує пам’ять видатних українських воєначальників, але й відновлює свій історичний зв’язок з попередніми українськими державними утвореннями які були створені українською нацією впродовж віків.
Вважаємо доречним, щоб Житомирська ОВА звернувся до Міністерства Оборони України з обґрунтованим поданням (пропозицією) та рекомендацією ініціювати присвоєння 95-тій окремій десантно-штурмова Поліській бригаді ЗСУ, яка дислокується в Житомирі імені видатного діяча українського національно-визвольно руху XX століття підполковника Армії УНР Сціборського Миколи Орестовича (28 березня 1898 р. Житомир — 30 серпня 1941р. Житомир). Витяг біографії підполковника М.Сціборського з української наукової енциклопедії буде зазначена в додатку до даного звернення.
Лише зазначимо, що дана пропозиція є доречною, справедливою, та досить символічною, бо підполковник М.Сціборський не тільки народився в Житомирі, але, і на жаль, саме в цьому місті трагічно обірвалось його життя. А у 2016 році рішення Житомирської міської ради підполковнику М.Сціборському було надано почесне звання “Почесного громадянина Житомира”.
При цьому вважаємо доречним нагадати, що підполковник М.Сціборський за дорученням Голови ОУН й Проводу українських націоналістів полковника А. Мельника направлявся разом з похідною групою ОУН до Києва, щоб створити там Українську Національну Раду, яка повинна була відновити незалежність Української Держави в 1941 році. Одначе до Києва підполковник М.Сціборський так і не дібрався, бо був підступно вбитий на одній з вулиць Житомира ворогом українського народу.
Все своє життя підполковник М. Сціборський присвятив реалізації ідеї створення незалежної Української Держави та звільнення українського народу від поневолення. Саме тому вкрай важливо, щоб 95-та окрема десантно-штурмова Поліська бригада ЗСУ яка дислокована в місті Житомир була названа на його честь. Тим самим це дозволить гідно вшанувати видатну особистість українського національно-визвольного руху XX століття, та стати додатковим чинником який дозволить сформувати у громадян України які проходять військову службу у вищезгаданій бригаді патріотизм, національну свідомість та активну громадську позицію.
Також вважаємо доречним наголосити, що 30 серпня 2026 року виповнюється 85 років з дня вбивства підполковника Армії УНР Миколи Сціборського.
Враховуючи вищевикладене, прошу Вас:
1. Доручити уповноваженим співробітникам підготувати обґрунтоване подання (пропозицію) та рекомендацію до Міністерства Оборони України ініціювати присвоєння 95-тій окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді ЗСУ імені підполковника М.Сціборського.
2. Направити підготовлене (розроблене) подання (пропозицію) та рекомендацію до Міністерства Оборони України.
Прошу Вас надати відповідь на моє звернення у строк передбачений чинним законодавством України у спосіб направлення відповіді на мою електронну адресу зазначену в даному зверненні.
З повагою
Андрій Іванюк,
Голова Житомирської обласної
організації ОУН
Додаток: Коротка біографія підполковника Миколи Сціборського.
Опублікована: Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил – С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2012. – 944 с.: іл. С. 926 – 927.
Сціборський Микола Орестович (псевдоніми — Рокош, Житомирський, Органський, Луцький, Юрій; 18.03.1897—30.08.1942) — теоретик українського націоналізму, учасник українських визвольних змагань 1920-х та 1940-х рр., підполковник (1924). Народився в місті Житомир у сім’ї православних українців Ореста Михайловича та Євдокії (у дівоцтві — Глинка). 1915 закінчив 6 класів 1-ї Житомирської гімназії. Під час Першої світової війни призваний до російської армії однорічником 1-го розряду. 1916 закінчив школу прапорщиків. Служив у 1-му лейб гренадерському полку. Під час бойових дій був отруєний газами та двічі поранений, унаслідок чого визнаний інвалідом зі втратою 50 % працездатності. Нагороджений орденами св. Анни 4-го і 3-го ст. та св. Станіслава 3-го ст., а також Георгіївським хрестом 4-го ст. Службу в російській армії закінчив у чині поручика на посту командира батальйону. 1 жовтня 1917 перейшов на службу до військ, підпорядкованих генеральному секретаріату військових справ УЦР. Був ад’ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені М.Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії Української Народної Республіки 1919. 21 листопада 1920 як старшина Армії УНР інтернований на території Польщі, перебував у таборі інтернованих у Каліші. На еміграції проживав у Чехословаччині та Франції. У червні 1924 закінчив річні курси Академії Генштабу Армії УНР та був зарахований до Генштабу. Того ж року вийшов у відставку. 9 квітня 1929 закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах (Чехословаччина) за фахом інженер економіст. Один із засновників і провідник Легії українських націоналістів (1925—29). Член Проводу українських націоналістів (1929). Голова 1-го Конгресу українських націоналістів (1929). Організаційний і пропагандивний референт Проводу українських націоналістів. Організатор інформаційної пресової служби Організації українських націоналістів. Засновник органу Проводу українських націоналістів “Розбудова нації” (1928—34). Співробітник націоналістичних часописів “Державна нація”, “Сурма”, “Українське слово” та ін. Один із творців теорії солідаризму і корпоративного державного устрою, співавтор проєкту конституції Української держави. Автор низки праць із теорії й практики державотворення та українського націоналізму: “ОУН і селянство” (1933), “Націократія” (1935), “Україна і національна політика Совітів” (1938), “Демократія”, “Сталінізм” (1938, 1941, 1947), “Земельне питання” (1939) та ін.
Після розколу ОУН підтримав Голову ОУН й Проводу українських націоналістів полковника А. Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941—45 виїхав до Києва у складі Похідної групи ОУН. Загинув разом з О. Сеником на одній із житомирських вулиць за нез’ясованих обставин.