Оксана Зварич
Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди— Симон Петлюра (Невідомо, чи точно йому належать ці слова, але вони не втрачають від цього значущості)
Ці слова влучно передають тему зрадництва співвітчизників. Зрада завжди буває підступною і несподіваною. І найболючішою, коли ідеали вільної України зраджують ті, хто мав би її обороняти. І найгірша зрада, на мою думку, коли вона проникає всередину осередку, маючи зумисну ціль чи наказ ззовні підірвати фундамент і основу її. Бездушна і аморальна людська риса характеру, що здатна лицемірно вдавати із себе прибічника і захисника, коли насправді плекає план зради. І згодом потерпають усі…Немає виправдання і тим, кого “змусили”, шантажували чи маніпулювали всіляко. Зрада — це зрада, і людина свідомо йде на неї, перекладаючи відповідальність на ті чи інші чинники.
Ще гірше, коли на такі кроки йдуть ті, хто усвідомлює наслідки. Вони проникають, щоб роками сидіти тихо і виконувати доручення, отримуючи довіру. Зрада своїх же болючіша за удар ворога, бо ти усвідомлюєш наскільки мерзенна людина, що руйнує все те, над чим працюють побратими, не покладаючи рук. Щоб усе нагло здати і зірвати, тим самим вбиваючи цвях в гріб. Таким не буде спокою, ні в цьому житті, ні після смерті. Це ж наскільки треба ненавидіти Україну, щоб свідомо йти на такі дії? Готовність зрадити, чи за гроші, чи за щось інше повинна каратися якнайжорсткіше. Без жалю, бо той хто зрадив — не пожалів ні своїх же, ні чину, ні майбутнє нації.І для прикладу іншим. Тільки прикро, що злочинці часто уникають покарання, доживаючи свій гнилий вік до глибокої старості…На кшталт, Павла Судоплатова, який причетний до загибелі Євгена Коновальця — Вождя, що згуртував націю, очолив та мудро керував поколіннями, що зростали у вирі буремних подій ХХ століття, виборюючи Українську Самостійну Соборну Державу.Спецоперація Москви тривала роками, з наказу самого Сталіна, щоб вбити Євгена Коновальця. Згадуваний Павло Судоплатов був відомий під різними псевдо Валюх, Вельмуд, Павлусь тощо.Агент представився українським націоналістом в УРСР і прагнув побачитися особисто з самим Провідником Коновальцем. А потреба у зв’язку з тогочасними землями під радянською владою була гострою, аби проводити націоналістичну діяльність та будити в людях дух свободи, не підкорятися окупантам і зрештою скинути нові кайдани з України.У своїх спогадах підступний вбивця описував, як вручив подарунок у вигляді коробки шоколадних цукерок, а насправді там була вибухова бомба, потиснув один одному руки (Іуда теж цілував Христа в щоку), вийшов і стримував своє інстинктивне бажання відразу кинутися бігти. А через декілька хвилин Роттердам струсонуло вибухом… Припускають, що Павло Судоплатов діяв не один, і коли він розмовляв з Коновальцем, інший агент непомітно вклав до кишені плаща пакунок з вибухівкою. Слід ще зазначити, що комуністи опісля теракту часу не втрачали і хутко створили прикриття для вбивць Євгена Коновальця. І поки поліція перевіряла свідчення, спливав дорогоцінний час. Не кажучи про те, що депутати міської ради від прорадянської влади нахабно звинувачували в тому, що загиблий Провідник був міжнародним терористом і сам підірвався через необережне поводження з бомбу, яку мав кудись доставити. Та згодом цю історію спростували, довівши наклеп.Отож найвідоміші радянські агенти, яким вдалося проникнути в середовище ОУН були колишній січовий стрілець Василь Хом’як (псевдо радянських спецслужб – Лебідь) і колишній член партії українських есерів Кіндрат Полуведько. Обидва агенти з’явилися за кордоном як втікачі з СРСР, які нібито нелегально перетнули кордон. Той же Василь Хом’як, як відомо, народився на Галичині і воював у складі УСС під командуванням Євгена Коновальця, за 1921 розпочав співпрацю з радянськими спецслужбами. Павла Судоплатова в 1935 році Василь Лебедь-Хомяк привіз за кордон як представника українського підпілля в УРСР. Там, де діяв Полуведько, Хом’як привіз з собою «молодого вчителя», що «розчарувався в комунізмі». Ним був 25-28-річний чоловік, якого в різний час називали Приймаком, Павлусем, Вельмудом, Норбертом, а по Роттердамській трагедії — Валюхом. Злочинна чекістська трійка за дорученням Москви 5 років готувала вбивство Є. Коновальця, пролізши в нутро ОУН, і користувалась довір’ям.До організації вбивств двох провідних членів ПУНу Омеляна Сеника-Грибівського та Миколи Сціборського, яке було вчинено ЗО червня 1941 р. в Житомирі пізніше Гайвас¹ напише, що був причетнийагент НКВД Кіндрат Полуведько. Посилаючись на джерело дослідження², хочу виділити таку інформацію:”Здібності Кіндрата Полуведька дали йому можливість дістатися відповідальної посади референта зв’язку ПУН. В Архіві ОУН є декілька листів за 1938 р. підписаних: “референт зв’язку ПУН Пригода”. Цікаво, що на цій посаді Полуведько користується псевдонімом, який раніше належав Лебедь-Хомяку. В одному з цих листів Полуведько якраз повідомляє канадських українців про смерть Євгена Коновальця. Можна тільки собі уявити, скільки цінної для кремлівської розвідки інформації зміг добути Полуведько як очільник референтури зв’язку. Мешкав він тоді в Берліні. Того ж 1938 о. Полуведько загадково зникає й знову постає перед керівниками ОУН (уже мельниківської) в липні 1941 р.Прийшовши у Львові до членів проводу ОУН, він розказує, що змушений був терміново виїхати для підпільної роботи в СРСР за завданням фінської розвідки. Тоді ж він пише листа до Андрія Мельника, в якому подає свою легенду. Для підтвердження слів Полуведька було зроблено запит до фінської розвідки. Але чекати на відповідь не було часу, бо саме вирушали на схід похідні групи ОУН. Омелян Сеник вирішив взяти із собою і Кіндрата Полуведька, щоби наглядати за ним, доки ситуація остаточно не виясниться. Вони виїхали на Рівне, в далі до Житомира. Полуведько як ніхто був зацікавлений, щоб усунути Сеника, вийти з-під його контролю. У Житомирі за допомогою радянських агентів він організував вбивство Омеляна Сеника і Миколи Сціборського, попередньо забезпечивши собі алібі поїздкою до Вінниці. Радянські спецслужби використали вбивство Сеника і Сціборського для поглиблення розбіжностей між мельниківцями та бандерівцями”.
Тож найточніших і найпідступніших ударів ворог завдавав через агентів за підтримки зрадників власного народу, використовуючи і нашу власну довірливість, потребу в кадровиках та ресурсах.
Ще одним прикладом є Богдан Сташинський, що вбив Степана Бандеру, чиє життя було сповнене багатьох викликів, ненависті до тих режимів, що намагалися впокорити Україну. І їхні нащадки повторюють цю справу донині. Полюючи, зокрема, вже на давно спочилого Провідника… (І живий, і покійний Степан Бандера не дає їм спокою).Народився Богдан Сташинський на Львівщині в селянській родині, але, як бачимо, умови життя не впливають ким ти будеш, а моральний компас цінностей, яких ти дотримуєшся і плекаєш в собі протягом життя. Одного разу цього юнака арештували за безбілетний проїзд.³На допиті кадебіст Ситніковський дав йому до вибору: або постраждають його батьки, сестри, які сприяли українському підпіллю (про це знало КДБ), або він погодиться на співпрацю з КДБ. Він погодився на ганебну службу.Першим його завданням було викрити виконавцю вбивства (1949) Я. Галана. Обдуривши рідну сестру, яка працювала для підпілля (сказав, що його розшукує КДБ), з її допомогою дістався до відділу УПА. Там розвідав у знайомих хто покарав Я. Галана, потайки втік і видав борців-революціонерів — Романа Щепанського, Михайла Стахура і Іллярія Лукашевича. Стахур загинув у бою, а інші були спіймані і за їх кров зрадник купив собі ласку КДБ. Потім з групами НКВД він ходив по лісах на облави і підступами допомагав виловлювати повстанців.За завданням Москви у квітні 1957 р. він під іменем Зігфрід Дрегер поїхав у Мюнхен збирати інформацію про колишнього провідника КЕ ОУН на західно-українських землях, українського політичного діяча, ідеолога, письменника і професора Лева Ребета (1912 -1957 рр.). Вияснив якою дорогою ходить до праці, знайшов будинок, де він жив, сфотографував його. Для спостереження виїжджав тричі по кілька днів. У липні 1957 р. чоловік з Москви привіз наказ вбити Л. Ребета, показав зброю, пояснив як нею користуватись. У лісі разом випробовували зброю на собаці. Привезена зброя була захована в консервній банці. Банок було дві, одна — з ковбасою (на випадок перевірки), а друга — зі зброєю і протиотрутними пігулками, грішми і документами. Четвертий раз в 1957 р. прибув до Мюнхена, щоб у середу 9 жовтня вбити Ребета, та Ребет не заявлявся. Лише у суботу після 10 години побачив, як він ішов від зупинки трамваю в напрямку до нього (з розповіді на суді). Тоді шпигун повернувся і пішов до входу в його будинок, вийняв зброю з кишені, піднявся по сходах на поверх вище, коли почув, що Ребет входить у будинок, пішов йому назустріч з лівого боку сходів. Порівнявшись з ним, підняв праву руку і вистрілив. Ребет похитнувся і впав. Не затримуючись, вбивця вийшов, заховав зброю, вийняв ампулу, роздушив, вдихнув з неї випар (для безпеки від отруєння) і пішов до площі Лембах, викинув зброю в воду. В готелі спалив документи на Лармана і з паспортом Дрегера поїхав до Франкфурта, а на другий день — до Берліна, зв’язався із Сергеєм, прозвітував йому усно і письмово.У січні 1959 р. Сташинський знову одержав з Москви завдання поїхати до Мюнхена і спостерігати за С. Бандерою. Зв’язковий Сергей повідомив, що Бандера живе під прізвищем Степан Попель і дав приблизну адресу, вона була невірна. Тоді передивився усі телефонні довідники і знайшов письменника Степана Попеля за адресою: Мюнхен, вул. Краймана, 7. Уважно оглянув вулицю, дім, знайшов прізвище біля квартирного дзвінка. На другий день о 9.15 побачив Бандеру біля гаража — він порався коло машини (синій «Опель»).З тим результатом повернувся в Берлін і доповів Сергеєві. В кінці 1959 р. одержав наказ прибути до Москви. Сергей дав йому документи на прізвище Крилов. У Москві його зустріли, поселили в готель і через кілька днів дали новий наказ: «Ліквідувати С. Бандеру тим способом, що і Ребета». Наказ виходив від ЦК КПРС і Уряду. Високий чин Георгій Арсентійович (псевдо) показав нову вдосконалену двоцівкову зброю, пояснив функції, попередив, що Бандера завжди носить зброю і має охорону. З новою зброєю він прибув у Берлін. Через кілька днів виїхав до Мюнхена. Перша зустріч з Бандерою знову була біля гаража, та вбити його тоді не наважився. Відійшов убік і вистрілив у землю, зброю викинув у рів, а сам повернувся до Берліна, збрехав, що була охорона, яка його ніби помітила.Відбувши відпустку, 14 жовтня знову виїхав до Мюнхена з такою ж зброєю, таблетками проти отрути, мав нові ключі до будинку Бандери (за першим приїздом два ключі зламав у замку вхідних дверей провідника). Біля 11 год. 15 жовтня побачив синій «Опель». Перед 12 год. Бандера і працівниця дому Визвольного Руху Євгенія Мак поїхали до крамниці. Зробивши покупки, на Цеппелінштрасе, жінка висіла, а Бандера повернувся до свого будинку в гараж (гараж був відкритий). Шпигун зрозумів, що провідник скоро піде додому, тому поспішив першим підійти до будинку, відкрив вхідні двері своїм новим ключем, ввійшов, піднявся по сходах вище помешкання Бандери і вдав, ніби чекає ліфта. Коли почув, що хтось відчиняє двері і вже ввійшов, здогадавшись, що то Бандера, вбивця пішов йому назустріч. Побачив, як Бандера лівою рукою виймає ключ з вхідних дверей (у правій тримав покупки). Щоб виграти час, він нагнувся поправляти свій черевик. Ключ все ще залишався в дверях, як Сташинський порівнявся з Бандерою, лівою рукою взявся за дверну ручку, спитав, чи тому не потрібна допомога. Бандера повернув до нього голову, а вбивця раптом підняв праву руку вгору (в ній була зброя, загорнута в газету) і з обох цівок вистрілив отрутою в лице Бандері. Негайно вийшов, зачинив двері і пішов. По дорозі роздушив ампулу, вдихнув протиотрутну пару, викинув ключ до каналізаційного отвору, а зброю — в рів і швидким поїздом виїхав до Франкфурту, потім до Берліна. Там зустрівся з Сергеєм і генералом, представленим зв’язковим Сергеєм, і від них довідався, що нагороджений орденом бойового Червоного Прапора.Московська пропаганда всіма засобами старалась відгородитись від цього вбивства, переводячи цей злочин то на німців, то на саму ОУН, то на самовбивство.Одержавши орден, він збагнув, що може прийти такий час, коли його знищать, став думати про втечу. Розповів дружині правду: хто він і що зробив. Коли в готелі знайшов захований мікрофон, зрозумів, що його підслуховують і вже не довіряють. Вагітна дружина одержала дозвіл народити дитя в своїх батьків, а Сташинський мусить залишитись у Москві. В березні 1961 р. народився син Петро, який несподівано в серпні помер. Всупереч усім сподіванням йому при посиленій охороні дозволили поїхати на похорон сина до Східного Берліна. Використавши нагоду, подружжя, не чекаючи похорону, таємно від охорони (було 3 машини агентів на різних ближніх вулицях), городами, кущами, в супроводі меншого брата дружини за день до побудови Берлінської стіни втекло (вийшовши з свого будинку задніми дверима) у Західний Берлін і зголосилось до американців. Детально перевіривши розповідь Сташинського, його передали німцям. Ця подія стала відома цілому світу. Це був найбільший удар по Москві, «процес процесів», найсенсаційніша шпигунська справа, про яку будь-коли чули люди.У понеділок 8 жовтня в м. Карльсруге 1962 р. о 9.00 ранку почався суд. До залу (о 8.45) зайшло 232 представники преси, радіо, телебачення. Сім днів ішов суд, а 19 жовтня оголошено вирок — 8 років каторжної тюрми. Добровільне і чесне визнання вплинуло на пом’якшення вироку. Суд ствердив, що справжні вбивці сидять у Москві.
Яке ж лицемірство і самодурство! Той, хто зраджує винен не менше за тих, хто наказує згори. Проте навіть несправедливий вирок не зумів погасити дух помсти і боротьби за вільну Україну. А славних героїв та патріотів ми пам’ятаємо і пишаємось ними донині.Всі ці люди, що скоїли зраду і братовбивство, начебто українці за своїм походженням, але навіки вічні зостануться зрадниками, потворами та перевертнями, про яких писав Тарас Шевченко: “А тим часом перевертніНехай підростаютьТа поможуть москалевіГосподарювати,Та з матері полатануСорочку знімати.Помагайте, недолюдки,Матір катувати».⁴Приректи на муки власний народ, позбавити провідників, очорнювати їхнє славне ім’я і допомогати ворожим спецслужбам — це може зробити тільки бездушна людина, без совісті і мук. А власне, навіть Іуда опісля повісився, та це була запізніла спроба спокутувати провину… За свій вчинок він знаходиться у пеклі — у найглибшому, дев’ятому колі. Так і кожен зрадник не віднайде Царства Божого і навіки розплатиться за страждання співвітчизників, яких прирік на гіркі жнива та поневіряння на землі.Тож зраджуючи Батьківщину, ви зраджуєте не тільки себе, земляків, але й нащадків, які ніколи вам не пробачать, засудивши і назавжди вас затаврувавши в історії бездушними зрадниками…
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
¹ Юрій ЧЕРЧЕНКО (Київ) ФОНД ДМИТРА АНДРІЄВСЬКОГО В АРХІВІ ОУН У КИЄВІ
² Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства. Олександр Кучерук. Юрій Черченко. Михайло Ковальчук
³ За волю України : антол. пісень нац.-визвол. змагань / записи, розшифрування, гармонізація, оброб., перепис нот, упоряд., прим., ст. Є. Гіщинського. – Вид. 2-ге, допов. – Луцьк: Волин. книга, 2007. – 390 с. : іл.
⁴ Розрита могила. Тарас Шевченко