Матвій Бондар
Сьогодні, 5 липня 2026 року, 40-ва річниця з дня смерті Ярослава Стецька – нездоланного прикладу українського націоналізму для всього світу. Він народився 19 січня 1912 року в Тернополі в родині греко-католицького священника. Ім’я отримав на честь князя Ярослава Мудрого. Навчався у Тернопільській українській гімназії, згодом вивчав право й філософію у Львівському та Краківському університетах. Вже у 1930 році він став членом ОУН, ставши окружним провідником Тернополя. У цей час він редагував підпільні газети «Бюлетень» та «Юнацтво». Був учасником таємних зборів націоналістичної молоді, на яких обговорювались ідеологічні, філософські та практичні питання стосовно українського націоналізму. Стецько так писав про одного з ідеологів націоналізму – Дмитра Донцова: «Дмитра Донцова ми радо читали, не все ми схоплювали, тому що деякі його твори були — не для мене, але для інших — затяжкі. Але нас захоплювала його віра, фанатизм, його безоглядна афірмація національної ідеї та апотеоза Батьківщини. Бо нам йшлося головно про те, щоб утвердити в собі і народі віру в абсолютну правду України. А Донцов те найрадніше унаявнював у своїх творах. Донцов тим захоплював, цією своєю експресією».
Згодом це відчутно вплинуло на молодого Ярослава, який дотримувався принципів інтегрального націоналізму до кінця життя. У 1930-х роках він сидів у польських тюрмах за свою революційну діяльність. Після звільнення у 1937 стрімко просувався в ОУН, вже у 1938 перед своєю трагічною загибеллю полковник Євген Коновалець доручив Стецьку підготувати збір ОУН, що відбувся у Римі в 1939 році.
Під час розколу ОУН в лютому 1940 підтримав бандерівців та вступив у їх лави. З того часу він був членом ОУН(р). 30 червня 1941 у Львові організував Українські Національні Збори та зачитав Акт відновлення незалежності України. На вимогу нацистів відкликати Акт – він відмовився, за що був покараний ув’язненням в концтаборі «Закзенхаузен», в політичному бункері «Цилленбау», де часто хворів через жорсткі умови перебування. Пробув він там до вересня 1944, після чого втік і ховався в Мюнхені. В цей час він установлював контакти з різними еміграційними колами для подальшої антирадянської боротьби. Так, до прикладу, він установив контакти з Фердинандом Дюрчанським, який за свою незалежницьку та антинацистську позицію втратив посаду міністра закордонних справ Словаччини у 1940. Також він установлював контакти і з грузинським аристократом Ніко Накашідзе та латвійським міністром Альфредом Берзіньшем, що згодом зіграло свою роль у формуванні Антибольшевицького блоку народів (який був створений на конференції ОУН(б) 22 листопада 1943 року), ідею створення якого він підтримав і став його президентом 16 квітня 1946 року. До 1948 року АБН існувала в конспірації. Одначе тоді британська розвідка встановила контакти із закордонними частинами ОУН(б), через що змогла вийти на самого Стецька і АБН. Співпраця з британцями була однією з найкращих для Стецька та АБН в цілому. У квітні 1949 в Мюнхені була організована демонстрація за наказом Стецька, яка згодом привернула увагу ЦРУ та дипломатів, що були зацікавлені у антирадянській боротьбі. Того ж року Ярослав Семенович їздив до Лондона для встановлення подальшої співпраці.
У липні 1951 року Стецько їздив до американського понсульства в Лондоні, де вів переговори з приводу боротьби поневолених народів та допомоги їм. У цей же час до АБН долучився і Герхард фон Менде, який, працюючи у міністерстві Альфреда Розенберга, встановлював контакти з усіма антирадянськими точками опору, що включало також й азійські та кавказькі народи. Тоді ж за наполяганням Стецька були створені і осередки АБН у Великобританії, а також основне представництво блоку в Лондоні на чолі з князем Іваном Токаржевським – Карашевичем. У першій половині 1950-х років Стецько також намагався встановлювати контакти з Іспанією Франциска Франка, що було успішно зроблено. У березні 1951 року Токаржевський – Карашевич розмовляв з міністром закордонних справ Іспанії, чим досягся відкриття української радіостанції для потреб АБН. В Іспанії Стецько домігся підтримки від католицького фонду «Obra Catolica» для навчання українських диверсантів. Тоді ж в країні почали з’являтись і українські культурно-просвітницькі громади, які залучали людей в тому числі і до антикомуністичної боротьби. Розвиток цих громад став можливим також і завдяки Українській студентській громаді в Іспанії, причому легально. Це чітко демонструє погляди як і українців у той час, так й іспанської влади на міжнародну антикомуністичну боротьбу, або, як я вже писав у одній з попередніх статтях – «істинний інтернаціонал». В Іспанії часто йшли дискусії щодо організації антикомуністичної боротьби з російською еміграцією, що Ярослав Стецько дуже негативно відкидав, оскільки бажав розпаду не лише СРСР, але й росії як національного суб’єкту. У 1955 році Стецько мав аудієнцію у Франциска Франка, і домігся подальшої підтримки АБН та виступу на Іспанському національному радіо, яке за допомогою раніше створеної радіостанції, транслювало запальну промову Стецька в УРСР. Цей же рік ознаменувався першим візитом Стецька до Китаю Чана Кайші, де брав участь в переговорах із самим Кайші, і домігся офіційного договору між урядом Китайської республіки та Антибільшовицьким блоком народів щодо співпраці. У 1957 на Тайвані була створена місія АБН. Через деякий час була створена спеціальна радіостанція «Голос справедливості», яка транслювала заклики до антикомуністичної боротьби серед народів Сибіру та Далекого сходу СРСР. У другій половині 1950-х Стецько також листувався і з лідером Антикомінустичної ліги Ізраїлю Гавівом Шибером. З ним президент АБН часто дискутував з приводу підтримки ідей антикомуністичної боротьби серед росіян. Тоді ж уперше прозвучала теза про світову антикомуністичну організацію, яка згодом і буде створена.
Стецько брав участь і в налагодженні відносин із антикомуністичними рухами Латинської Америки та в США, чим досягнув небаченої підтримки серед політичних еліт всієї Америки. У 1959 році Конгрес США навіть прийняв резолюцію, яка проголошувала лідерство США в контексті визволення окупованих комуністичною московією народів.
У жовтні 1966 року в Сеулі відбулась конференція азійської антикомуністичної організації АКАП, контакти з якою (і раніші теж) дозволили Стецьку вже в наступному році створити Всесвітню антикомуністичну лігу, перша конференція якої проходила в Тайбеї – столиці Тайваню з 25 вересня по 1 жовтня 1967. У ній брали участь, як пише Григорій Рій: «…представники 170 антикомуністичних організацій з-понад 60 країн світу». Оскільки Ярослав Стецько відіграв провідну роль в антикомуністичній боротьбі не лише українців, але й десятків інших народів – він став президентом і всесвітньої антикомуністичної ліги.
Тоді ж за ініціативи АБН була створена і Європейська рада свободи для боротьби з комуністичною загрозою. Завдяки ній по всій Європі відбувались численні політичні демонстрації, спрямовані для схилення на свою сторону урядів європейських держав. У 1970-х вони часто проводили конференції, теми яких були присвячені антирадянській боротьбі та встановлення контактів з інтелігенцією та політичною елітою по всій Європі.
У 1968 році після «Празької весни» за ініціативою Стецька АБН закликало світову спільноту жорстко відреагувати на варварські дії СРСР, але, нажаль, цього не сталось. У 1969 АБН негативно сприйняло позицію президента США Ніксона щодо «розв’язки» з Радянським Союзом. Сам Стецько так говорив про цю політику: «Краще гинути у вогні, ніж жити під російським ярмом!».
У 1972 році у відповідь на численну критику британська газета «The Daily Telegraph» процитувала Стецька так:
«Епоха імперій минула. Чому ж тоді ми повинні захищати російську колоніальну імперію в Європі та Азії?!».
У 1970-х – 1980-х АБН активно підтримувала дисидентів у СРСР. Не в останню чергу завдяки саме АБН згодом були створені гельсінські спілки тих же дисидентів. Новий ренесанс АБН отримав з приходом до влади в США Рональда Рейгана. Він, будучи патологічним антикомуністом, підтримував будь-які шляхи опору СРСР, і не боявся йти на конфронтацію навіть тоді, коли багато хто казав «нам не потрібно ескалації». Знайомо, чи не так? 15 липня 1981 члени американського Конгресу зустрілись зі Стецьком з нагоди 40-ї річниці Акту відновлення Української Держави. 17 липня 1983 року почався Тиждень поневолених народі, який 19 липня палко підтримав Рейган у своїй промові. Найсильнішим з антикомуністичних точок спротиву всередині СРСР була названа Україна. Також він згадав і народи Уралу, Сибіру та Середньої Азії. На 1983 припало і 40-річчя АБН, де був присутній навіть конгресмен від штату Іллінойс Філіп Крейн.
Весь цей час Ярослав Стецько знаходився у постійній активності та стресі. Маючи і так підірване здоров’я та розвиток раку, Стецька весною 1986 госпіталізували. Але він попри все хотів і далі продовжувати боротьбу – настільки вольовим він був.
На жаль, 5 липня 1986 Ярослав Стецько помер у Мюнхені у віці 74 років. Він не дожив 5 років до розпаду СРСР…
Згодом, його справу продовжила його дружина – Слава Стецько, яка зуміла завершити антикомуністичну справу свого чоловіка та побачила розпад утвореного московитами франкенштейну – Радянського Союзу.
Слава видатному українському націоналісту! Слава АБН! Слава всім, хто боровся і бореться проти московитської загрози, якою б вона не була. Во віки-віків, в ім’я Бога! Слава їм навіки!