З Раулем Чілачавою спілкувався Тарас Головко (Тбілісі-Київ, серпень 2026 року)
Приводом згадати першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа стали неодноразові згадування у відеоконтентах на відеохостингу youtube про причетність колишнього начальника управління КДБ СРСР по Москві та області, генерала у відставці Євгена Савостьянова до державного перевороту в Грузії на початку 90-х, особиста підтримка Едуарда Шеварнадзе в заколоті, що, за задумом Кремля, передбачало відсторонення силовими методами від влади законно обраного очільника держави, зміну зовнішньої політики і ще чимало іншого.
Автору цих рядків ще в 1991 році вперше вдалося дізнатися, як-то кажуть з перших вуст, про виняткову роль політика, дисидента, літератора Звіада Гамсахурдіа у становленні грузинської державності на уламках колишньої радянської республіки. Тоді моїм співрозмовником був Рауль Шавлович Чілачава, який на той час викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а трохи згодом обійняв посаду Голови Комітету Національностей та з питань Міграцій при Кабінеті Міністрів України. У розмові з ним відкрилось чимало цікавих фактів про сина класика грузинської літератури Костянтине Гамсахурдіа – Звіада, життя якого було наповнене драматичними колізіями, злетами і падіннями у процесі становлення державної незалежності Грузії.
Своє бачення демократичних трансформацій і боротьби за власну ідентичність, ініційованих Звіадом Гамсахурдіа понад три десятиліття тому, подається сьогодні Раулем Чілачавою в контексті не лише російсько-української війни, а й складних політичних процесів у Закавказзі, зокрема в Грузії, де ім’я першого президента країни назавжди вкарбоване в її історію.
Р.Ч.: Радянське (а згодом російське) керівництво спецслужби були вкрай зацікавлені у відстороненні Гамсахурдіа через його радикально антикомуністичну, прозахідну позицію та відмову вступати до СНД. Москва надавала негласну політичну, матеріальну та військову підтримку опозиційним силам (зокрема лідерам воєнізованих формувань Тенгізу Кітовані та Джабі Іоселіані). Залучення військових баз Закавказького військового округу РФ стало критичним фактором успіху збройного заколоту («Тбіліської війни»). свідчення та заяви у медіа Генерала, колишнього очільника управління КДБ СРСР (а потім МБ/ФСБ) по Москві та Московській області на початку 90-х, який пізніше перейшов в опозицію до російської влади і давав інтерв’ю про механізми впливу Кремля на пострадянські конфлікти, слугують додатковим підтвердженням того, що переворот у Тбілісі не був виключно «внутрішнім конфліктом», а активно курувався і підтримувався з кабінетів у Москві задля збереження геополітичного контролю над регіоном.
Т.Г.: Яких стратегічних помилок було допущено Звіадом Гамсахурдіа як главою держави, що призвело до втрати ним влади, чи можливо було їх уникнути?
Р.Ч.: Мені важко дати вичерпну і об’єктивну відповідь на це запитання хоча б тому, що на той час я жив в Україні й не мав достовірну інформацію про те, що насправді відбувалося в Грузії. Як на мене, Гамсахурдіа зайняв різко антикомуністичну і демонстративно антиросійську позицію, відмовившись від вступу до новоствореної Співдружності Незалежних Держав (СНД). Водночас він не зміг побудувати ефективних союзів із Заходом, який тоді ще не був готовий гарантувати безпеку пострадянським республікам, а відкрита ворожнеча з Москвою дала Кремлю карт-бланш на негласну підтримку грузинської опозиції. Занурений у політичну боротьбу та ідеологію, уряд Звіада Гамсахурдіа проігнорував глибоку економічну кризу, розрив господарських зв’язків після розпаду СРСР та дефіцит найнеобхідніших товарів, що викликало вкрай негативну реакцію втомленого від потрясінь населення. Перехід від конфронтації до діалогу з поміркованою опозицією та гнучкіша, зважена дипломатія з північним сусідом могли б позбавити радикалів аргументів для збройного заколоту. Звіад Гамсахурдіа був видатним дисидентом і романтиком національного відродження, але, як зазначають історики та політологи, виявився непідготовленим до прагматичного державного управління в умовах жорсткого транзитного періоду. Уникнути краху було можливо за умови зміни кількох базових підходів. Скажімо, якби влада запропонувала концепцію громадянського суспільства, зайнялася пошуком внутрішнього та зовнішнього компромісу, укріпленням парламентських інститутів, вона змогла б випустити «пар» суспільного невдоволення, повернути життя в легітимне русло замість накопичення протестного потенціалу на вулицях. Проте варто зазначити, що руйнування радянської імперії супроводжувалося потужним, колосальним тиском з боку Москви (спецслужби якої активно підживлювали внутрішні конфлікти в регіоні), через що навіть більш досвідченим політикам у тій ситуації було б надзвичайно складно втримати стабільність без жертв і уникнути тих помилок, які були допущені.
Т.Г.: Яку роль у політичній діяльності Звіада Гамсахурдіа відіграв Мераб Костава?
Р.Ч.: Мераб Костава відіграв одну з ключових і визначальних ролей у політичній діяльності Звіада Гамсахурдіа, будучі його найближчим соратником, другом дитинства та рівноправним лідером національно-визвольного руху Грузії. Вони познайомилися ще в школі й у 1950-х роках створили підпільну молодіжну організацію «Горгасліані», яка поширювала антирадянські листівки за незалежність Грузії. За це обидва вперше зазнали переслідувань з боку КДБ і були заарештовані. 1974 року Костава та Гамсахурдіа заснували Ініціативну групу з захисту прав людини в Грузії, а у 1976 році стали засновниками Грузинської Гельсінської групи, яка відіграла центральну роль у системному спротиві радянському режиму та розширенні самовидавничого руху. Через активну політичну боротьбу у 1977 році обидва знову були заарештовані. Костава за свої переконання пройшов через жорсткі тюрми та тривале сибірське заслання (провівши в ув’язненні близько десяти років), що зробило його символом незламності національного руху. Мераб Костава був не лише політиком, а й видатним публіцистом, музикознавцем і поетом. Його моральний авторитет у суспільстві доповнював політичну прагматику та ораторський талант Звіада Гамсахурдіа, формуючи єдиний ідейний центр боротьби, який згодом привів Грузію до відновлення державної незалежності.
Т.Г.: В автобіографічній книзі «За незалежну Грузію» Звіад Гамсахурдіа згадує про зустріч з В’ячеславом Чорноволом в одному з європейських посольств під час його відвідин Москви на межі 80-90-х років. Яке ставлення було у нього в цілому до українців, як він сприймав Україну, її культуру, літературу, історію?
Р.Ч.: Батько Звіада, великий грузинський писменник Константіне Гамсахурдіа, є автором книги «Українська Феміда» (яку я, до речі, переклав і видав українською мовою), де висловлює великі симпатії до українського народу, його історії, культури, літератури. Він дружив з видатними українцями Тичиною, Рильським, Бажаном, Яновським та іншими, про що не міг не Знати Звіад. Тож він тут був однодумцем і послідовником свого батька. Ставши президентом, Звіад покладав великі надії на підтрімку Україні й дуже радів, коли Київ першим визнав незалежність Грузії. Коли Гамсахурдіа вже був у вигнанні в Чечні, через українську журналістку Марію Базелюк він мені передав три листи, адресовані президенту Леоніду Кравчуку, Вячеславу Чорноволу та керівництву СПУ (Шкодую, що не зняв копії з тих листів, конверти ж бо були відкритими). Звіад просив їх політичну підримку, але на той час вони самі боялися північного сусіда і сподівання виявилися марними.
Т.Г.: Як би Ви фахово оцінили переклади Звіада Гамсахурдіа грузинською мовою літературних творів Миколи Гоголя.
Т.Г.: Окрім масштабних перекладів з американської та французкої класики, Гамсахурдія звертався й до російської літератури, зокрема до творчості М.Гоголя. Він переклав його повість «Страшна помста», а також написав наукову розвідку «Бідні люди у творчості Гоголя». Фахову оцінку його перекладів з Гоголя можна представити в кількох ключових аспектх: Будучи поетом й професійним філологом (доктором наук), Звіад володів надзвичайно високою культурою слова. Його переклади вирізняються адекватною передачею архаїзованого та епічного стилю, адже повість «Страшна помста» перенасичена елементами українського фольклору, романтичним пафосом, біблійними мотивами та архаїзмами. Гамсахурдіа підійшов до цього завдання не просто як механічний перекладач, а як стиліст, намагаючись знайти в грузинському синтаксисі еквіваленти гоголівській ритміці й урочисто-похмурому тону. Гоголівський світ у цій повісті межує з демонічним епосом. Переклад точно передає містичну напругу оригіналу без спрощень чи цензурних купюр, які часто траплялися в радянському літературознавстві. Гамсахурдіа не був перекладачем-ремісником; кожен текст він попередньо пропускав через глибокий науковий аналіз. Його занурення у психологізм і філософські пошуки Гоголя (що простежується в його неопублікованих чи частково збережених архівованих працях 1960-1980-х років) дозволяло йому відчувати «підводні течії» текстів письменника. Це забезпечувало високу точність у відтворенні внутрішнього монологу персонажів та складних психологічних станів. Мовний стиль перекладу Гамсахурдіа високо оцінюється фахівцями за використання глибоких пластів літературної грузинської мови. Уникнення кальок з російської мови, чим часто грішили радянські перекладачі того періоду. Він прагнув до того, щоб твір звучав органічно для грузинського читача, водночас не втрачаючи колориту оригінального твору.
Т.Г.: Свого часу Звіадом Гамсахурдіа пропагувалась концепція загальнокавказької єдності, так званого «Кавказького Дому», в якій розглядалась спільна економічна зона, виношувалась ідея утворення альянсу між кавказькими народностями задля протидії іноземному втручанню. Чи можливе відродження цих проголошених колись принципів Звіадом Гамсахурдіа в контексті послаблення впливу Російської Федерації на Північний Кавказ через російсько-українську війну?
Р.Ч.: Концепція «Кавказького Дому», активно пропагувана Звіадом Гамсахурдіа, базувалася на ідеї іберісько-кавказької солідарності, створенні спільного економічного та безпекового простору задля звільнення від імперського тиску та захисту суверенітету регіону. У сучасних реаліях, на тлі суттєвого послаблення військово-політичного впливу Російської Федерації через її повномасштабну агресію проти України, питання актуалізації цієї ідеї постає на практичному рівні, проте має як значні передумови, так і глибокі системні перешкоди. Повне та безпосереднє відродження «Кавказького Дому» у тому вигляді, в якому його бачив Звіад Гамсахурдіа, у найближчій перспективі малоймовірне через десятиліття русифікації, глибоку інституційну інтеграцію регіону в РФ та жорстокий внутрішній контроль. Проте сама ідея кавказької солідарності та координації рухів за самовизначення переживає своєрідний ренесанс на рівні діаспор, політичних емігрантів та антивоєнних ініціатив. Реалізація цих принципів у майбутньому залежатиме передусім від результатів російсько-української війни та масштабу дезінтеграційних процесів усередині самої Російської Федерації.
Т.Г.: Як сьогодні сприймається у Вас на батьківщині внесок Звіада Гамсахурдіа у здобуття державної незалежності Грузією? Постать цього політика консолідує грузинську націю чи навпаки – досі її роз’єднує?
Р.Ч.: Абсолютна більшість громадян Грузії віддають належне багаторічній дисидентській боротьбі Звіада Гамсахурдіа проти радянського режиму. Адже саме під його керівництвом Грузія офіційно проголосила відновлення державної незалежності 9 квітня 1991 року. Згідно з соціологічними опитуваннями та дослідженнями (зокрема Кембриджського університету), переважна частина суспільства вважає, що здобуття незалежності Грузії в тому історичному моменті було б неможливим без його завзятості, а сама його постать усе частіше розглядається як один із головних національних героїв ХХ століття. У 2007 році йому посмертно присвоєно найвище звання Національного героя Грузії. Навіть попри те, що гострота протистояння між його прихильниками («звіадистами») та опонентами давно минула, пам’ять про трагічні події початку 1990-х років, повалення законно обраного президента та його загадкову смерть наприкінці 1993 року залишається болісною сторінкою новітньої історії. Сьогодні Звіад Гамсахурдіа сприймається скоріше як трагічна і велична постать епохи перелому. У загальнонаціональному масштабі суспільство вже дійшло згоди щодо його величезної ролі як рушія незалежності.
Т.Г: Чи поділяєте Ви думку тих, хто вважає, що російські спецслужби мають причетність до загибелі Звіада Гамсахурдіа у грудні 1993 року?
Р.Ч.: Питання про обставини смерті Звіада Гамсахурдії 31 грудня 1993 року в селі Дзвели Хібула залишається одним із найбільш дискусійних і болісних у новітній історії Грузії. Згідно з даними розслідування, яке проводилося під час правління Едуарда Шеварнадзе, Гамсахурдіа застрелився у розпал збройного протистояння після поразки сил вірних йому прихильників у Західній Грузії. Деякі соратники згодом підтверджували цю версію, посилаючись на важкий психологічний стан експрезидента через поразку та переслідування. Родина Гамсахурдіа, його прихильники та незалежні дослідники категорично відкидають самогубство. Вони обґрунтовують це численними нестиковками в офіційному звіті, відсутністю незалежної міжнародної експертизи на початковому етапі та наявністю слідів насильницької смерті на тілі. У цьому контексті російські спецслужби (ФСК/ГРУ) та силові структури постпереворотного режиму розглядаються як головні замовники та організатори усунення лідера національно-визвольного руху, який навіть у вигнанні зберігав величезну легітимність і підтримку значної частини населення. Беручи до уваги контекст подій початку 1990-х років, версія про залученість або щонайменше сприяння російських спецслужб виглядає надзвичайно правдоподібною з кількох причин: Навіть після повалення у січні 1992 року Гамсахурдіа залишався символом безкомпромісної боротьби за справжню незалежність Грузії. Його повернення до влади наприкінці 1993 року (під час «громадянської війни» в Західній Грузії) створило реальну загрозу для проросійського курсу Едуарда Шеварнадзе, який на той момент уже був змушений погодитися на вступ Грузії до СНД та розміщення російських військових баз. Усунення політичних лідерів, здатних очолити національний опір у стратегічно важливих регіонах (особливо на Кавказі), повністю відповідало методам роботи радянських і російських спецслужб того періоду. У тому хаосі, що панував у Грузії наприкінці 1993 року, ідеологічні та силові ресурси режиму Шеварнадзе та російського військового командування в регіоні діяли в тісному тандемі проти прихильників Гамсахурдіа (згадаймо хоча б введення російських військ для деблокування комунікацій на вимогу Шеварднадзе). Усунення лідера змушувало рух опору остаточно обезголовитися. Хоча остаточні документальні докази з архівов російських спецслужб досі засекречені, сукупність політичних мотивів, характер дій та інтереси Кремля у збереженні контролю над Кавказом дають підстави вважати участь або пряме сприяння російських спецслужб у загибелі Гамсахурдіа дуже ймовірною. Зауважу: при безсумнівній зацікавленості та безперечній співучасті спецслужб Е.Шеварднадзе.
Т.Г.: Як би Ви охарактеризували багатющий спадок, який залишив після себе Звіад Гамсахурдіа як політик, науковець, перекладач, релігієзнавець? Як він впливає на процеси державотворення, що відбуваються в Грузії у наш час?
Р.Ч.: Спадок Звіада Гамсахурдії є надзвичайно багатогранним. Будучи доктором філологічних наук, старшим науковим співробітником Інституту грузинської літератури АН Грузії та доцентом Тбіліського державного університету, він присвятив роки вивченню історії грузинської культури, європейської літератури та захисту національної пам’яті від радянських фальсифікацій. Неоціненним є його внесок у вивченні вершини національної поезії – поеми Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі». З.Гамсахурдіа зробив значний внесок у культурний обмін, перекладаючи на грузинську мову твори видатних західноєвропейських та американських авторів, що розширювало інтелектуальні горизонти тогочасного суспільства та інтегрувало його у світовий контекст. Будучи глибоко віруючою людиною, він розглядав православ’я як фундаментальний стовп збереження грузинської нації. Разом із соратниками він активно сприяв відродженню церкви, захисту прав релігійних і національних меншин у радянський період через правозахисну діяльність та співзасновництво Грузинської Гельсінської групи. З.Гамсахурдіа залишається для Грузії «пророком свободи», чия трагічна доля уособлює всю складність пострадянського транзиту та ціну, яку платять нації за звільнення від імперського ярма.
Т.Г.: Як Ви вважаєте, чи вдалося сучасній Грузії поєднати ідеї радикального національного відродження Звіада Гамсахурдіа з принципами сучасного ліберального євроінтеграційного суспільства?
Р.Ч.: Питання поєднання ідей національного відродження Звіада Гамсахурдіа та принципів сучасного євроінтеграційного суспільства є одним із найскладніших і найболючіших вузлів у сучасній грузинській політичній та суспільній думці. Відповідь на нього не може бути однозначною, адже процес державотворення в Грузії протягом останніх трьох десятиліть розвивався через чимало криз і парадоксів. І все ж грузинське успільство змогло засвоїти головний урок епохи Гамсахурдіа ‑ цінність самої незалежності Грузії, але інституційне та ментальне поєднання романтичного націоналізму початку 1990-х із прагматичним, відкритим ліберальним європеїзмом виявилося занадто складним завданням для країни, яка все ще долає пострадянські травми. Можна сказати, що сучасна Грузія перебуває у стані постійного пошуку синтезу. Ідеї Гамсахурдіа про національну гідність і непокору імперіалізму є фундаментом національної самосвідомості, але їхня практична реалізація в умовах побудови сучасного, інклюзивного та ліберального суспільства вимагає гнучкості, якої часом бракувало як буремним 1990-м, так і сучасній політичній еліті.
Т.Г.: Який внесок у збереження пам’яті про Звіада Гамсахурдія за часів президентства Міхеіла Саакашвілі?
Р.Ч.: За часів президентства Міхеіла Саакашвілі (2004-2013 роки) ставлення влади до постаті Звіада Гамсахурдіа зазнало помітної еволюції ‑ від початкового ігнорування до прагматичної реабілітації та кроків на шляху до національного примирення. Саакашвілі прагнув подолати глибокий розкол у грузинському суспільстві, який тягнувся ще з часів громадянської війни початку 1990-х. Найважливішими кроками й проявами внеску у збереження пам’яті про першого президента за цей період стало урочисте перепоховання у Тбілісі (2007 рік). Тіло Звіада Гамсахурдії, яке після його загибелі наприкінці 1993 року спочатку було поховане в Західній Грузії, а згодом таємно перевезене до Грозного (Чечня), завдяки зусиллям та домовленостям влади було повернуто на батьківщину. Саакашвілі особисто сприяв тому, щоб перший президент отримав державні почесті та був похований у Пантеоні видатних діячів на горі Мтацмінда в Тбілісі. Тоді Саакашвілі назвав це рішення «справедливим і абсолютно правильним» для об’єднання нації. Як я вже зазначив, офіційним визнанням заслуг Гамсахурдіа перед державою на найвищому рівні стало присвоєння посмертно найвищого державного звання ‑ Національного героя Грузії. За адміністрації Саакашвілі на офіційному рівні припинилося демонізування Гамсахурдіа, розпочате за часів Едуарда Шеварнадзе. Його почали трактувати не як «узурпатора», а як лідера національно-визвольного руху та дисидента, який боровся проти радянського режиму, хоча складні й суперечливі аспекти його президентства все одно залишалися предметом історичних дискусій. У Тбілісі та інших містах Грузії на його честь було названо магістралі та вулиці. Символічна реабілітація першого президента стала важливим кроком до загоєння історичних травм та визнання його ролі у відновленні державної незалежності Грузії.