Микола Зеновій Симчич. (На фото автор праворуч, Олег Романчук ліворуч).
Закоханий в літературу, ще в студентські часи Олег Романчук так зачитувався улюбленою книгою, що іноді забував про сесію, про екзамени. Після служби в армії розпочав свою творчу діяльність як письменник-фантаст, автор книжок «Таємниця жовтої валізи», «Право на істину», «Оглянутися в майбутнє», роману «Зоряний кристал». Тепер О.Романчук універсал (від лат. universalis) – людина, що має різносторонні знання і навички.
Якось, будучи молодими лейтенантами, ми випадково зустрілись з Олегом Романчуком у Львові. То був 1974 рік. Тоді мені вдалось пробитись з «паровозиком», тобто віршиком, присвяченим «великому жовтню», на першу сторінку «Літературної України». «Як це тобі вдалося?», – спитав Олег, бо пробитись на сторінки «Літературної України» було, ой, як не просто. «Написав, поклав у конверт і поштою відправив до редакції», – кажу йому, але побачив у його очах не цікавість, а вивчення досвіду. Я швидше відчув, а згодом збагнув, що його цікавить не швидка популярність, а глибинне осягнення значно вищих і змістовніших вершин творчості. Вже тоді Олег віднаходив і згодом відкрив світові «Аксіоми для нащадків» …
Вже 23 роки Олег Романчук працює на кафедрі української преси факультету журналістики ЛНДУ ім. Івана Франка. З-під його пера появились два унікальні посібники: «Системний аналіз у журналістиці», за яким навчаються в академії Служби Безпеки України і «Соціальна інформатика». Зараз цей курс називається «Соціальна інформатика і штучний інтелект». Зважаючи на надважливе питання вступу України до НАТО, в журналі «Універсум» (№ 11-12, листопад-грудень 2020) в кінці передової статті «Куди пливе Україна» Олег Романчук дописав: «У перші ж дні перебування Джо Байдена на посаді президента Сполучених Штатів наші дипломати, керівництво нашої держави мають поставити і вирішити питання про отримання Україною вкрай важливого статусу головного союзника США (Major Non-NATO Ally), яким володіють такі країни як Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та ряд інших цивілізованих держав світу. Це надважливий крок для зміцнення безпеки України в протистоянні з Росією. Він важливіший ніж довготривале очікування реалізації бюрократичних процедур з метою отримання членства в НАТО». Якщо вищезгадані запевнення Мирослава Чеха не збудуться на Вільнюському самміті НАТО, то справді, кращого висліду ніж висловлений О. Романчуком, годі й бажати.
Усвідомлюючи гостру необхідність адаптації тодішнього заідеологізованого суспільства до сучасних інформаційних викликів, маючи вже підготовлену до захисту дисертацію, Олег Романчук різко поміняв спеціальність і став видавцем і письменником, а через 10 років, тобто у 1993 році, започаткував журнал «Універсум» і одноіменне видавництво. У 2000 році захистив дисертацію, став кандидатом філологічних наук, тісно пов’язавши свою долю з журналістикою, навчає творчу молодь системно мислити, позбавлятись обмежень і штампів підколоніальної журналістики. Уміння критично, але справедливо мислити є запорукою поступу в системах масових комунікацій, формує нові тенденції в процесах соціалізації суспільства. Звісно, не всім це до вподоби, особливо олігархічним кланам, які дбають за своє особисте збагачення, а не про укріплення державного устрою і добробуту народу. Тому на сторінках «Універсуму» домінують сентенції такого штибу: «Україна – держава трансформер, яку зібрала і контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату…» (Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук).
Зрушення є, бо минулого року книжка Олега Романчука «Не бійсь, не зраджуй, не мовчи» отримала державну премію ім. В’ячеслава Чорновола. На повномасштабну війну Росії проти України Олег Романчук відгукнувся 1000-сторінковою книгою «Публіцистика воєнного часу», яка охоплює період 2014-2022 роки.
Війна, на жаль, триває, і на титульних сторінках «Універсуму» появились нові герої : командувач ЗСУ генерал Валерій Залужний, який, на думку багатьох читачів, хоча б за Херсонсько-Харківську операцію давно вже заслужив звання Героя України, і це зміцнило б бойовий дух наших воїнів. Ось Ігор Гордійчук, Герой України, генерал родом з Рівненщини, який зараз очолює військовий ліцей ім. Івана Богуна. Сколихнув свідомість присутніх учасників зустрічі і грізний погляд з обкладинки журналу Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі) – першого добровольця, який прижиттєво отримав звання Героя України.
«Публіцистика Олега К.Романчука – це вияв високої професійної майстерності, бо чи не кожна його стаття базується на аргументованому виясненні генези і суті осмислюваної проблеми і обов’язково передбачає оприявлення авторської позиції. Автор не тільки прагне переконати читача в справедливості своєї позиції, але й відкриває шлях до дискусії, до вияву своєї думки, своїх переконань», – таку оцінку творчості Олега Романчука дав академік НАНУ Микола Жулинський, а Тарас Марусик, журналіст і перекладач висловився лаконічніше: «Такі аналітики, як Олег Романчук, на вагу золота».