Оксана Зварич
Микола Сціборський — головний ідеолог і провідний діяч ОУН, автор концепції політико-державного устрою “Націократія”, а також відомий не лише як теоретик, але і як практик та виконавець своїх теорій, систематизувавши та уклавши в засадах український націоналізм, про який раніше писав і сам Дмитро Донцов. Але якщо останній підготував майбутній ґрунт, з якого проросли зерна — покоління українських націоналістів, то Микола Сціборський став виразником цих ідей в організації, що і реалізовувала їх на практиці, здобуваючи Українську Самостійну Соборну Державу. Авторка цієї книги — Оксана Лозова — провела ґрунтовну і кропітку роботу, щоб викласти на цих сторінках біографію Миколи Сціборського, посилаючись на джерела у своїх тезах.
На перших сторінках також є вірш, присвячений пам’яті видатного діяча українського визвольного руху, який невтомно працював для реалізації націоналістичних ідей, щоб завдяки ним Україна вийшла на політичну арену потужною, могутньою, сильною державою. Тому дослідження його діяльності є невимовно цінним в наш час, аби ми змогли зрозуміти його справу та зрештою продовжити її.
“Непосильний тягар?Але що нам було не під силу? —Від війни до війни,Від руїн до ще більших руїн Дивом дивним живем,Онімілі розпростуєм крила, І коріння пускаємоСеред руїнПоміж війн.”
І справді в дуже складні часи українські націоналісти взяли важкий тягар на свої плечі, адже боротьба велась проти декількох режимів, для яких Україна не існувала як окрема нація, проте вони так і не змогли придушити порив жаданої волі, що змусив розпростерти крила і прагнути не неможливих висот, адже зрештою вікова мрія та ціль ОУН здійснився — Україна здобула незалежність! Втім, від війни до війни… Боротьба продовжується і надалі, нагадуючи нам уроки минулого, тож сьогодні ми як ніколи повинні уважно вивчити їх, як і звернутися до імен тих, що поклали свої життя за Україну. Микола Сціборський вартий особливої уваги і вивчення не тільки його біографії, а праць, які не втратити своєї актуальності понині. У них він пояснює відмінність націократії від інших ідеологій, а також критикує і влучно описує хиби та загрози соціалізму, демократії, фашизму.
“Український націоналізм хоче спричинитися до створення потужної й великої держави, що в стані була б кожночасно – через свою внутрішню скріпленість і зовнішню активність – найкраще здійснювати завдання Української Нації та захищати її інтереси перед іншими націями.”
За Сціборським, націократія — це широка концепція, яка виходить за межі звичайного розуміння націоналізму, поєднуючи політичні, економічні та соціальні елементи. Вона орієнтована на посилення державності, забезпечення економічної незалежності країни та створення згуртованого суспільства, об’єднаного навколо національних інтересів.У даній книзі викладено ключові фрагменти праці Націократії, написаної автором в 1935 році, в якій ми можемо ознайомитися з принципами і завданнями держави, ідеологічними і соціально-економічними підставами нації, поняттям державного синдикалізму, національної диктатури і постійного державного ладу. Крім цього, у наступному розділі викладено нарис основних законів Конституції Української Держави, опрацьованої Миколою Сціборським в 1941 році. Лише за цією Конституцією, Україна змогла б вистояти у буремних реаліях минулого століття, захистивши себе від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Втім, і сьогодні її засади не менш актуальні і змогли б зміцнити позиції сучасної України, в якій мала б реалізуватись національна солідарність, понадкласовість і понадпартійність.
У першому розділі проголошувалась Українська Держава суверенною, авторитарною, а всю повноту влади було б надано українській нації, що здійснювалась через Вождя, який уособлює її суверенітет і єдність. Але також Голова Держави за здійснення повноти верховної влади відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням, свою владу виконуючи через відповідальний перед ним Державний Уряд, на чолі якого він особисто стоїть. Визнається релігія за велику цінність, що сприяє духовному і моральному розвитку людини, суспільства і всієї нації, в якому гарантувалась охорона церкви. Оборона Української держави є найвищою чеснотою для її громадян. Всі громадяни чоловічої статті зобов’язані до військової служби на суші, в морі і повітрі, на підставі постанов окремого закону. А у випадку потреби, громадяни жіночої статті зобов’язані до допомогової служби для оборони Держави, на підставі постанов окремого закону. (Розділ 8. Оборона Держави). Окрім цього, в 10 розділі “Обов’язки й права громадян” окреслено, що чоловіки і жінки — громадяни Української Держави — рівні перед державними законами, тож жінка має всі цивільні та політичні права, нарівні з чоловіками. В Державі визнається церковний і цивільний шлюб, визнається свобода сумління і вірувань, якщо вони не йдуть врозріз з добром і мораллю української нації. Втім, ніхто з громадян не може ухилятися від виконання публічних обов’язків з причини своїх релігійних переконань. Приватна власність під охороною закону. Право на володіння землями і користування нею належить тим, хто на ній працює.Чужинці, що перебувають на території Української Держави, підлягають її законам на загальних для всіх підставах.
Ця Конституція написана без популізму, з врахуванням жорстких реалій ХХ століття, але, як бачимо, в сьогоденні її реалізація закріпила б національний тип держави, заснований на принципах відповідальності, дисципліни, соціальної єдності та пріоритету загальнонаціональних інтересів. Ці положення демонструють нам прагнення до створення сильної, організованої влади, яка була б здатна гарантувати безпеку, правопорядок, дисципліну та розвиток української нації. Таким чином, конституційний проєкт Миколи Сціборського відображає спробу поєднати національну ідею з ефективною моделлю державного устрою, яка навіть сьогодні викликає інтерес як історичний і політико-правовий документ.
Тепер повернімося до біографії Миколи Сціборського. Авторка звернулася до ранніх років, подій та обставин, які відіграють важливу роль в процесі становлення особистості. Є певні деталі і щодо його національності, що стверджують, що він поляк, одначе авторка, досліджуючи метричні записи м. Житомира наводить факт хрещення в православній церкві. А сам Микола Сціборський на підставі прохання на прийом на навчання, написав, що народився 28 березня 1898 року в родині українців. Також цікаві моменти авторка наводить про його навчання, закінчення гімназії, військової школи та навіть факт поранення під час бойових дій в 1917 році. Там він був отруєний газами, через що залишився інвалідом, частково втративши працездатність, але моральної сили в ньому було значно більше, про що доводить інша частина біографії.Найважливіше, що це дослідження допомагає ще більше зрозуміти Миколу Сціборського, як от і те, що він не ідеалізував політику Центральної Ради, усвідомлюючи її помилки, та і не міг погодитися з політикою Скоропадського, співчуваючи сільським трудівникам, в яких відібрали землю і повернули поміщикам. Його глибоко занепокоїло те, що ідея української державності була тоді скомпрометована, недостатньо опрацьована і реалізована. І це сформувало нові переконання, заклало підвалини до розуміння того, що потрібно збудувати сильну державу, виховувати не маси, яким важливі лише скороминущі блага, а єдину творчу націю, яка здатна вистояти проти ворогів і зберегти свою ідентичність, право на власне панування на своїй території!
Ерудованість Миколи Сціборського, його розум, переконання та інтелект захоплювали багатьох, як і принциповість. Теж один випадок наведено авторкою, що трапився 7 жовтня 1926 році в Подебрадах на засіданні Управи під час вечері на честь гостей Українського наукового з’їзду. На ньому вшанували пам’ять Симона Петлюри, що був вбитим ворожим агентом за сприянням Москви, вставанням. Однак згодом поширилися чутки, що В. Мурашко, який представляв Управу академічної громади не встав з усіма. А тому Микола Сціборський принципово звернувся, вимагаючи отримати відповідь, натомість же на нього подали заяву до суду за нанесення публічної образи… Цей випадок демонструє нам уже сформовану відданість і шану українським діячам, що поплатились своїм життям за боротьбу української державності. На жаль, у наш час також є подібні персони, яким вкрай важко бодай на хвилину загальнонаціонального мовчання в 9 год. вшанувати пам’ять загиблих захисників і захисниць внаслідок збройної агресії РФ проти України. Але подає надію те, що більшість все-таки гідно пошановує, і можливо, так само як Микола Сціборський, вимагає причини ігнорування тими іншими представниками українського суспільства, звертаючись до їхнього голосу сумління, критикуючи за байдужість і неповагу.
Микола Сціборський став одним з ініціаторів створення ЛУН — Леґії українських націоналістів, усвідомлюючи що для подальшої боротьби за незалежність потрібно враховувати помилки минулого, але й також збудувати нову ідейно-політичну підготовку, оцінити свої сили і методи боротьби. Згодом виникає і реалізується масштабна ідея створення однієї монолітної, впливової сили, що буде здатна визволити Україну з неволі і об’єднати усі українські сили — ОУН, до Проводу якої Сціборський згодом долучиться.Авторка підсумовує, що завдяки військовому досвіду і участі в національно-визвольних змаганнях періоду 1917-1920 років, Микола Сціборський зумів критично оцінити наслідки і методи боротьби, тим самим формуючи ідею української державності. Він проявив себе як організатора у певних ситуаціях, громадсько-політичним діячем, публіцистом, адже також написав дипломну роботу “Аграрна політика українського націоналізму”.
У наступному розділі приділено увагу ЛУН — націоналістичному руху та всім деталям і тонкощам, що вона пройшла. Одна з головних засад, яку сповідував Микола Сціборський — інтереси нації та власної держави понад інтереси будь-якої верстви чи політичної партії. До речі, саме ЛУН перша організація, яка почала вживати слова “націоналіст” і “націоналістичний”, а ще було прийнято вітання “Слава Україні!”.Згадується про активну участь Миколи Сціборського в поширенні журналу “Розбудови Нації”, в якій він публікує свої праці, основні положення яких вже розкриє в “Націократії”.Наводяться факти, що ЛУН була однією з найчисельніших і добре структурованих організацій в Подебрадах і Празі, а її кількість невпинно зростала — контраргумент для тих, хто твердить, що взагалі було чутно про націоналістів і де вони діяли? Осередки ЛУН проводили свою діяльність і в інших країнах: Берлін, Відень, Париж. Філії поширювалися в Канаді, Люксембурзі, навіть були спроби поширення серед українців в Єгипті, а також встановлено зв’язок з українцями в Туреччині, тож український націоналістичний рух набував популярності, здобуваючи і симпатиків. З прихильністю до ЛУН ставилися Олена і Михайло Теліги, Дмитро Оснач та інші.Тож об’єднання ЛУН з іншими націоналістичними організаціями призвела до важливої події — створення ОУН, яка не вагаючись зайняла і очолила провідне місце в боротьбі українського народу за самостійність.
В наступному розділі приділяється увага організаційній і видавничій діяльності Миколи Сціборського. В ОУН він став чільним діячем, членом ПУН, заступником голови Проводу, керівником політичної, згодом організаційної референтури, а пізніше референтом пропаганди. Завдяки його інтелекту, рішучості, стійкості, таланту йому доручали відповідальну роботу, підготовку важливих документів. Віданність українській ідеї та ділові творчі якості робили його незамінним і цінним кадром в ОУН. Він був одним з тих, хто проводив колосальну роботу, щоб націоналізм поширювався серед осередків української еміграції, серед близьких і далеких країв. Також висвітлено труднощі і перешкоди, з якими він незмінно стикався, але знаходив сили продовжувати роботу, наприклад, попри фінансові проблеми, борги та необхідність часто змінювати місце проживання у пошуках праці. Попри це він вкладав власні ресурси і час в розбудову організаційної діяльності. В одному з листів до В. Мартинця Сціборський так і писав, що на його відповідальності лежить внутрішня політика і реалізація пов’язаних з нею завдань. У цій книзі ми можемо ознайомитися наскільки плідно і добросовісно він вкладався, з ким підтримував зв’язки і пропагував українську ідею. Микола Сціборський — однозначно той, хто безкомпромісно і щиро служив справі української нації, прагнучи її об’єднання та захищаючи її інтереси.Окрім того, він безпомилково вважав, що орієнтація на власні сили, національна солідарність і пріоритет національних інтересів — принципи, які допоможуть збудувати сильну націю.
Не оминула авторка і важливого моменту про те, що Микола Сціборський на підставі своїх досліджень довів, що за своїми господарськими ресурсами і виробничими можливостями Україна належить до економічно потужних країн світу, а тому розпорядження ними повинно належати лиш Українській Нації, що подбає про інтереси народу, а не діятиме на його шкоду і на визиск своїм корисливим цілям і чужим інтересам.
Отже, Микола Сціборський — це один з провідних постатей українського націоналізму, постать якого сьогодні повинна бути висвітлена масштабно. З біографії перед нами постає особистість виняткової сили духу, принциповості та відданості українській справі, яка навіть за складних життєвих обставин не відступала від своїх переконань. Загибель М. Сціборського стала великою втратою для всього українського націоналістичного руху. Донині є декілька версій щодо його вбивства, але так і достеменно невідомо всіх деталей. Здебільшого дослідники сходяться на версії, що це вбивство було провокаційною акцією, спрямованою на те, щоб посіяти ворожнечу між бандерівцями і мельниківцями, зруйнувавши визвольний рух розбратом і внутрішніми суперечностями, адже, як відомо, після розколу ОУН Микола Сціборський залишився вірним Голові і Полковнику Андрію Мельнику, надалі реалізовуючи його завдання на благо нації.Багато чим ми завдячуємо Миколі Сціборському — цій великій людині, що на практиці довела засади українського націоналізму. Тож, по-перше, в ім’я справедливості слід з’ясувати всі деталі його смерті, щоб зрештою остаточно поставити крапку в теперішніх суперечностях: хто саме? А по-друге, настав час звернутися до націократичної концепції, з якої виступає мета: побудова і захист сильної Української Держави, що дасть гідну відсіч усім ворогам, що посягатимуть на її суверенітет, територіальну цілісність і національні інтереси.Пам’ятаймо і не забуваймо тих, хто віддано боровся за самостійну Україну, даючи нам приклад жертовної боротьби. Слава Україні!Героям слава!