Ольга Веремійчик
«У вогні перетоплюється залізо на сталь,
у боротьбі перетворюється нарід у націю!» (Євген Коновалець)
Ще на переламі XIX і XX сторіч зародилися перші спроби перевести націоналістичну ідеологію в реальне русло політичної боротьби. Це було пов’язано із діяльністю Миколи Міхновського. Його ідеї були сформульовані у книжці «Самостійна Україна». З часом почали створюватися організації, які у своїх програмах ставили на чільне місце націоналістичну ідею. Серед них визначальне місце посідала Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. Вона виникла у 1920 році, над усе ставила інтереси української нації.
У цьому році виповнилося 132 роки від дня народження Першого Голови Проводу Українських Націоналістів Євгена Коновальця і 85 років від його смерті (14. 06. 1891 – 23. 05. 1938). У 1915 році хорунжий австрійської армії Євген Коновалець потрапив у російський полон та утримувався в Царицині. У таборі Євген познайомився з Андрієм Мельником, разом вони втекли до Києва. Там сформували Галицько-Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, потім — полк, дивізію і корпус. Коновалець і Мельник брали активну участь у придушенні заколоту на заводі “Арсенал”, у протигетьманському повстанні. Разом вони склали міцний тандем.
30 липня 1920 року у Празі відбулось останнє засідання Стрілецької Ради Січових Стрільців, на якому під керівництвом командира січових стрільців полковника Євгена Коновальця було створено Українську Військову Організацію. УВО було створено нелегально на західноукраїнських землях, що відійшли до Польщі. Зокрема, перший осередок Української Військової Організації було утворено у Львові. Перший з’їзд УВО відбувся у серпні 1920 року у Празі. На ньому було ухвалено цілий ряд постанов та завдань для УВО, які були направлені для усунення різниці між придніпрянцями та галичанами й затвердження ідеї соборности усіх земель України. В УВО були організаційно-кадрова, розвідна, бойова і пропагандивно-політична референтури. Основною територією дії УВО була Галичина, яку було поділено на 13 військових округ, округи на повіти з округовими і повітовими командами .
3 – 7 листопада 1927 року в Берліні була проведена Перша Конференція Українських Націоналістів. Це було надзвичайною подією в житті українського націоналістичного руху. На ній було створено Провід Українських Націоналістів (ПУН). Головою ПУН був обраний Євген Коновалець.
У Другій Конференції (квітень 1928 року) взяли участь: члени ПУН — Євген Коновалець, Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, а також члени інших націоналістичних організацій. Робота Другої Конференції Українських Націоналістів була спрямована на визначення теоретичних засад українського націоналізму та вирішення організаційних заходів щодо створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Остаточно створена ОУН була на конгресі у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року. Головою Проводу ОУН був одноголосно обраний Євген Коновалець.
Зиновій Книш у книжці «Становлення ОУН», яка вийшла у 1994 році у Видавництві імені Олени Теліги, написав: «вихід Організації Українських Націоналістів на фронті визвольної боротьби відразу підняв політичну температуру. Щораз більше й більше висувалася ОУН наперед, аж врешті зайняла передове місце в укладі політичних українських сил…»
Внутрішня побудова ОУН передбачала міцну згуртованість її членства, чіткість дій, жорстку дисципліну і повсякчасну відповідальність. Йшлося про здобуття волі народу, про обов’язок і боротьбу, життя і смерть, яка теж вела до свободи. І ніхто не помишляв про почесті або якісь подяки.
23 травня 1938 року Євгена Коновальця, якого Сталін визначив ворогом №1, убив у Роттердамі агент НКВС Судоплатов.
У 1999 році Фундація імені О. Ольжича звернулася до Київської держадміністрації (лист підписав Голова ПУН і Фундації імені О. Ольжича св. п. Микола Плав`юк) з проханням розмістити меморіальну дошку до 110-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця на Пироговській, 9 на стіні нинішнього центрального корпусу НПУ ім. М. П. Драгоманова. Там у 1917 році містилися казарми для вояків, штаб Корпусу Січових Стрільців та інші структурні підрозділи, жили Євген Коновалець, Андрій Мельник та інші.
Меморіальну дошку встановили у 2001 році. На ній написано: «У цьому будинку з 19. XI. 1917 року по 18. I.1918 року формувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців».Також на дошці написано: «Начальник штабу Андрій Мельник» і «Командант Євген Коновалець».
У 2011 році також на прохання Фундації імені О. Ольжича до 120-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця була встановлена меморіальна дошка за адресою вул. Січових Стрільців, 24. Вона містить барельєф полковника Армії УНР Євгена Коновальця у військовому вбранні і напис: «Полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю (1891 – 1938), командиру Січових Стрільців, касарні яких були розташовані у цьому будинку у 1918 р.». Кожного року я клала квіти до цієї дошки.
У 2021 році завідувач Музею Української революції 1917 – 1921 років Олександр Кучерук та наукові співробітники Інституту української археографії та джерелознавства України імені М. С. Грушевського Юрій Черченко і Михайло Ковальчук на основі історичних документів підготували до друку книгу «Євген Коновалець», в якій подано біографічні дані провідного діяча державного будівництва і захисту незалежності Української Народної Республіки. Як голова Проводу українських націоналістів (ПУН), Є. Коновалець керував діяльністю ОУН впродовж десяти років. За цей час ОУН, утворившись як факт і фактор українського життя і боротьби, становила загрозу радянському режиму в Україні. Це й було головною причиною проведення радянськими спецслужбами кількарічної операції з проникнення в оточення Є. Коновальця і врешті-решт його фізичної ліквідації 23 травня 1938 року.
Я не можу не погодитися з Олександром Кучеруком, що слід порушити питання про перенесення праху Є. Коновальця в Україну. В Україні існує потреба у пантеоні видатних синів і дочок України, могили яких розкидані по усьому світу. Можна згадати поховання гетьмана Петра Дорошенка та кошового Петра Калнишевського в Росії, Симона Петлюри і Володимира Винниченка у Франції, Є. Коновальця в Роттердамі, А. Мельника в Люксембурзі, Степана Бандери в Німеччині. Перелік може бути довгим… На завершення треба сказати, що злочинець чи злочинці, що підготували і виконали теракт у Роттердамі проти Є. Коновальця, залишаються до сьогодні не покараними. Такі злочини не мають терміну давності… Додаткові дослідження дозволять наблизитися до остаточного з’ясування правди про злочин у Роттердамі.