Ольга Веремійчик
Микола Григорович Плахотнюк (8.05.1936–5.02.2015) – учасник українського культурно-національного руху Опору, шістдесятник, один із діяльних учасників Клубу творчої молоді “Сучасник”, захисник заарештованих комуністичним режимом.
Закінчивши Київське медичне училище у 1959 році, працював фельдшером у селі. 1960 року вступив до Київського медінституту на лікувальний факультет. У 1963 році включився в роботу Клубу творчої молоді (КТМ) «Сучасник». Улітку 1963 року написав листа до Міністерства вищої освіти УРСР, у якому запропонував, щоб викладання велося українською мовою, бо в інституті навчаються переважно українці або ті, хто вивчав українську мову в школі.
Микола Плахотнюк поставив свій підпис під заявами українських дисидентів проти репресій, у 1970 році написав відкритий лист “Судили правду” (на захист засуджених І. Сокульського та М. Кульчинського) та заяву на ім’я Прокурора УРСР у справі заарештованого історика Валентина Мороза. У 1969 — 1971 роках збирав матеріали для позацензурного журналу “Український вісник” та поширював його. Виявив особисту мужність у протистоянні з комуністичним режимом.
Був заарештований у 1972 році за ст.62, ч.1 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”). Вийшов на волю 1981 року. Працював лікарем-фтизіатром у Києві. Реабілітований у 1991 році.
Активний громадський діяч, голова правління громадської організації “Музей шістдесятництва” у м. Києві з початку її створення у 1994 році.
Шістдесятництво — непересічне явище української культури ХХ століття. Відносно нетривалий період «шістдесятництва» позначився потужним вибухом нових творчих ідей в літературі, мистецтві та науці. Цей рух став своєрідним символом традиційного прагнення до свободи та пробудження національної свідомості українців. Нинішня державна незалежність України у значній мірі є результатом діяльності творців тодішньої «української весни», багато з яких зазнали переслідувань з боку влади, перебували в ув’язненні, а дехто і загинув (у Видавництві імені Олени Теліги вийшла книга Олеся Шевченка «Київська весна», у якій описана діяльність «Клубу творчої молоді»).
Серед активних учасників руху були студенти і старші представники технічної та творчої інтелігенції — письменники, художники, мистецтвознавці, медики, науковці: Іван та Надія Світличні, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Василь Симоненко, Юрій Іллєнко, Михайло Брайчевський, Іван Драч, Лесь Танюк, Микола Плахотнюк, Алла Горська, Микола Вінграновський, Михайлина Коцюбинська, Богдан, Михайло та Ольга Горині, Веніамін Кушнір, Опанас Заливаха та багато інших. Розуміючи необхідність збереження історичної пам’яті, активна учасниця українського руху опору, журналістка Надія Світлична запропонувала створити Музей шістдесятництва. У серпні 2012 року на основі колекції громадської організації «Музей шістдесятництва», що налічує більше 20 тисяч одиниць, було відкрито однойменну філію Музею історії міста Києва.
Музей шістдесятництва розповідає про роль та місце шістдесятників у духовному розвитку українського суспільства другої половини XX століття. Експозиція, в якій представлено високомистецькі роботи художників, рукописи, самвидав та друковані видання творів письменників, унікальні фотографії та документи, особисті речі шістдесятників, дозволяє відчути суспільно-політичну атмосферу того часу, усвідомити, в яких умовах жили та діяли ті, хто відстоював право кожної людини на свободу слова, вільне творче самовираження, відновлення традицій українського народу, дізнатися про долі людей, які були активними учасниками руху шістдесятництва.
З 2008 року Микола Плахотнюк — завідувач відділу «Музей шістдесятництва» Музею історії міста Києва. Він зробив величезний внесок у справу створення громадської організації «Музей шістдесятництва» та на її базі музею. Всі роки від часу створення громадської організації Микола Плахотнюк добивався надання приміщення для розміщення «Музею шістдесятництва» та опікувався збереженням та нагромадженням експонатів.
Микола Григорович, лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року, був нагороджений вищою нагрудною відзнакою НРУ “За заслуги перед українським народом” І ступеня, а також державними нагородами України «Орденом Свободи», орденами «За заслуги» ІІ ст. та ІІІ ст.
Ще був родинний музей у Бучі. Там певний час мешкала родина—Микола Плахотнюк , Валентина Чорновіл і їхній син Богдан. “Ми робили і Шевченківські ранки, і ранки Лесі Українки. Вчили колядок сина, до нас приїжджали колядники. Приїжджали друзі, які знали В’ячеслава Чорновола і Миколу Плахотнюка”, – розповіла пані Валентина.
У 2012 році Микола Плахотнюк видав книгу спогадів «Коловорот» (редагувала книгу дружина — Валентина Чорновіл). У цій книзі він зробив підсумок своєму багатому на події й нелегкому життєвому шляху. Згадав і про особисте життя: 1982 року одружився з Валентиною Чорновіл. У 1990 році у них народився син Богдан. Родина завжди підтримувала погляди Миколи і допомагала у громадській роботі.
Коли на початку війни рашисти розбомбили Бучу, одним з перших знищили їхній будинок. Від будинку, який служив родинним музеєм, залишилося кілька стін. Зараз тут прибирають залишки руїн. Знищено не просто майно, а центр культури шістдесятництва в Бучі. Разом з будинком були втрачені всі приватні архіви, а тут зберігалися картини місцевих художників, бібліотека В’ячеслава Чорновола, документи відомого політичного в’язня Миколи Плахотнюка. Вони становили велику цінність для України.
“Мабуть, вперше у мене ці сльози з’явилися. Були дуже цінні книги з фонду В’ячеслава Чорновола, що були видані за кордоном у 60–70-ті роки, яких фактично вже ніде немає. Дуже цінні теж, архівні матеріали — це листи мого чоловіка і мої листи до нього в той час коли він перебував у неволі. Якось дуже болісно, що це зникло”, – зауважила пані Валентина.
Я вважаю, що рішення про відновлення зруйнованого будинку має бути ухвалене на державному рівні та виконане ближчим часом.