Юрій Черченко
Іван Рогач народився в селищі Великий Березний (нині Ужгородський район Закарпатської області) 29 травня (за іншими джерелами 25) 1914 р. Його батьки були селянами, але вони спромоглися дати синові гарну освіту. Іван закінчив Мукачівську торговельну академію, а відтак вступив до Греко-католицької богословської академії у Львові. Згодом протягом якогось часу він вчителював на Закарпатті. Священиком Іван Рогач так і не став, бо долучився до лав борців за політичну автономію Карпатської України та створення Української Держави. З 1934 року І. Рогач – член Організації Українських Націоналістів.
15 червня 1938 р. популярний у Закарпатті тижневик «Свобода» перетворено на щоденне видання «Нова Свобода». Його редактор І. Рогач у першому числі писав, що завданням газети буде «боротися щиро за здобуття наших прав на прадідній землі». На сторінках «Нової Свободи» він закликав до створення єдиного національного українського фронту.
4 вересня 1938 року відбувся Політичний Конгрес, що його скликала Перша Центральна Руська (Українська) Народна Рада. Головою ради був о. А. Волошин, а до її Президії входив і молодий його вихованець — Іван Рогач. Того ж самого дня молоді учасники конгресу, організували напівмілітарну формацію «Українська Національна Оборона» ЇЇ головою було обрано Василя Івановчика, Івана Рогача — містоголовою й організаційним референтом, Степана Росоху — секретарем.
9 листопада 1938 р. у Хусті УНО перетворилася в Організацію Національної Оборони «Карпатська Січ». Головним Командантом обрали Дмитра Климпуша. До Головної Команди також увійшли Іван Роман (Містокомандат — заступник головного команданта), Іван Рогач – Генеральний писар та начальником секретаріату, Степан Росоха – Зв’язковий старшина з урядом КУ, референт преси, інформації та ідеологічно-політичного вишколу.
У цей час він також продовжує очолювати редакцію газети «Нова Свобода» та працює секретарем проводу партії Українське Національне Об’єднання (Хуст). Тісно співпрацює з відомим громадським діячем і визнаним лідером українців Закарпаття о. Августином Волошиним. У жовтні 1938 р. о. А. Волошин стає прем’єр-міністром уряду Карпатської України, а Іван Рогач – його секретарем.
Рогач разом із Росохою були безпосередніми комунікаторами поміж членами ПУН, яких очолював О. Ольжич, та урядом Карпатської України.
Після поразки Карпатської України в боях з угорськими окупантами Іван Рогач змушений був переїхати до Пряшівщини в Словаччині.
У липні 1941 р. Іван Рогач опиняється у Львові, де збиралися учасники Похідних груп ОУН під керівництвом Олега Ольжича. Деякий час очолював допомоговий комітет для поворотців з еміграції. Ось як згадував про це Улас Самчук: «Ще які-небудь двадцять хвилин, і ми вже на головній квартирі нашої ОУН, що на вулиці Академічній під числом вісім… А скільки різних знайомих, з різних часів. І Іван Рогач з Закарпаття, і Орест Чемеринський з Берліну, і Михайло Михалевич з Праги, і багато багато інших, від яких аж роїться у трьох великих кімнатах домівки…»
У вересні 1941 р. Іван Рогач серед перших з Похідними групами ОУН дістався Києва разом з сестрою Ганною. У Києві він став головним редактором газети «Українське слово». Газета виходила з 8 вересня 1941 р. в Житомирі, а 26 –го вийшло перше «київське» число. Був серед засновників товариства «Українське видавництво» в грудні 1941 р. В той час, коли Іван Рогач був головним редактором, вийшов один з найбільших тиражів «Українського слова» — 60 000 примірників.
Разом з Володимиром Багазієм та Орестом Чемеринським Іван Рогач мешкав в будинку №11 по вулиці Толстого. У деяких публікаціях цю вулицю називають Караваєвською, але таку назву вона мала до 1920 р. коли вулицю перейменували на честь Льва Толстого. В своїй книзі «На коні вороному» Улас Самчук залишив спогад про зустріч з Іваном Рогачем в Києві у жовтні 1941 р. в редакції «Українського слова» : «Зустріч з Рогачем – ентузіястична, він був у своєму великому кабінеті за роботою, мав якусь нараду із співробітниками, але одразу всіх їх відпустив і ми залишилися самі. Як завжди, живий, бадьорий, вимовний… Невеликого росту з пенсне на носі вродливого лиця. Його редакційний стіл широкий, його кабінет просторий, він урядував патетично на тлі підручної бібліотеки передньої стіни, на якій демонстративно красувався великий тризуб… Опісля ми обійшли всі відділи видавництва, познайомилися з багатьма співробітниками, навідали друкарню. Все виглядало гаразд… працівників пропорційно було три рази більше, ніж у нас, на все були графіки, кожний знав своє місце, субординація повна… Увесь цей порядок від совєтів, бо всі тут працівники, за винятком верхівки, залишилися також від совєтів. Урядовою мовою була українська, але урядова «чернь» все ще говорила «на язике», а тому в деяких місцях можна було побачити упімнення: «Розмовляти по-українськи». Щось як за Скрипника, за що той поплатився головою. І що не минуло також Рогача».
У 37 числі «Українського слова» за 22 жовтня 1941 р. була опублікована стаття Івана Рогача «Місяць по звільненні Києва». В ній він висловлював надію, що дальші місяці будуть «місяцями нашої розумної дружної праці… щоб Україна скоро ввійшла в нову Европу як нова, добре зорганізована сильна, тверда як камінь, державна одиниця».
Але самостійна українська держава не входило у плани нацистських окупантів. Вже на початку грудня 1941 р. в Житомирі гестапо розстріляло учасників відзначення 20-ї річниці трагедії Базару і серед них референта обласної екзекутиви ОУН Марчука. В середині грудня почалися арешти українських націоналістів у Києві.
12 грудня редакцію «Українського слова» у повному складі було заарештовано. Після допитів та ув’язення в тюрмі гестапо по вул. Короленко 33 І. Рогача та інших незадовго до Нового року було випущено з в’язниці із зобов’язанням щодня зголошуватися до гестапо. Проте вже після свят у січні 1942 р. його та його сестру Ганну було знову заарештовано. Повторно арештували й інших членів редакції «Українського слова».
Усі вони одразу були розстріляні нацистами у Бабиному Яру.
У лютому 1942 р. Івана Рогача з сестрою Ганною розстріляли в Бабиному Яру.