ЧАСТИНА 4. ЗОРЯ ДОНЦОВА.
Ще й раніше Начальна Команда УВО здавала собі справу, що потребуватиме вона ідеологічної підбудови для своєї чисто військової та технічно-революційної діяльности. Весь час обмірковувала вона способи доступу до широкої громадської опінії і підготовки її в дусі своєї незалежницької революційної політики. Цій справі служили не тільки власні пресові органи УВО, як спочатку «Наш Шлях», а пізніше «Сурма». Ще 1922 року, коли Коновалець перебував у Львові, стараннями Української Військової Організації відновлено видавання довоєнного “Літературно-Наукового Вістника”. Організація, м’яко кажучи, “порадила” Видавничій Спілці, що була власником журналу, воскресити цей популярний місячник і надала у її розпорядження потрібні фінансові засоби під умовою, що головним редактором “Вістника” стане д-р Дмитро Донцов.
До редакційного комітету увійшли крім нього ще Михайло Галущинський, Володимир Гнатюк, Володимир Дорошенко, Юліян Павликовський, Іван Раковський та Євген Коновалець. Зі зрозумілих причин і на його власне прохання прізвище останнього не афішувалося в реквізитах “Літературно-Наукового Вістника”. На першому ж засіданні редакційного комітету Донцов з’ясував основні принципи, що їх буде дотримуватися, і повторив їх у вступній статті “Наші цілі”: “Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити від сміття й болота, дати їй яскравий, виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртувалася б ціла нація, – ось завдання, до розв’язання котрого разом з іншими хоче спричинитися і відновлений ЛНВ”.Роком пізніше Українська Військова Організація інспірувала заснування Української Партії Національної Революції (УПНР), що мала проповідувати легальними способами ідеологію, на яку спиралася б УВО у своїй революційній роботі. Пресовим органом УПНР, що мав бути рупором ідей УВО, став часопис «Заграва», теж під редакцією Донцова. Ця спроба закінчилася невдачею, «Заграва» впала, а УПНР взяла курс на об’єднання з національною демократією і злилася пізніше з Українським Національно-Демократичним Об’єднанням (УНДО).І втретє УВО вдалася до цього прийому 1924 року, коли через свого представника, сотника Юліяна Головінського, взяла участь у створенні газети «Новий Час» у Львові. Редактором туди призначено Дмитра Паліїва, а поважною фінансовою підтримкою запевнено матеріяльні основи існування новій газеті.Українська Військова Організація не розробляла докладніше своєї власної ідеології, не визначала точно політичної програми своєї діяльности. Вона була зайнята безпосередньою чинною боротьбою, але своїми закликами до непримиренної боротьби проти всіх ворогів України за незалежну й соборну українську державу була близькою серцю кожного націоналіста. І з другого боку, націоналістичний рух, що відкидав усяке порозуміння з ворогом та стояв за єдність нації з орієнтацією на її власні сили, почувався найближче ідеологічно до Української Військової Організації. Їй найлегше було перекинути мости єднання з ним.
Далі буде.