Виставка до 85-річчя від дня народження Василя Стуса.

Ольга Веремійчик

“Як добре те, що смерти не боюсь я;
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся:
В передчутті недовідомих верст…”
Василь Стус
У Національному музеї літератури України відкрилася виставка, присвячена 85-річчю від дня народження Василя Стуса (6.01.1938–4.09.1985).

Модератор виставки — Галина Болотова. Серед представлених на виставці матеріалів є такі, яких раніше не демонстрували. Приділили увагу збірці “Палімпсести”. Прожив Василь Стус, на жаль, усього 47 років, загинув у таборі ГУЛАГУ. Він був талановитим поетом, перекладачем, публіцистом, літературним критиком, наприклад ніхто так не дослідив
творчість Павла Тичини, як зробив це Василь Стус.
Не міг Василь Стус терпіти несправедливості, боровся з радянською владою за незалежність України. Коли на прем‘єрі фільму “ Тіні забутих предків” Іван Дзюба піднявся і повідомив про арешти політв’язнів, встав Василь Стус і сказав “Хто проти арештів — встаньте”.
У 2021 році вийшла книга Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса”, в ній автор зібрав документи суду над Василем Стусом, роль Медведчука в тому процесі. Василь Стус відмовлявся від такого адвоката, казав, що йому не потрібен другий прокурор.
Був Василь Стус політв’язнем СРСР, дисидентом, членом Української Гельсінської Спілки.
У 1996 році вийшла перша книжка Василя Овсієнка під назвою “Світло людей». «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула Його.»(Євангеліє від Івана, 1:5). Головних героїв у книжці троє: Василь Стус, Оксана Мешко і Юрій Литвин. У передмові до тієї книжки Євген Сверстюк написав: «В. Овсієнкові судилося бути співв’язнем Василя Стуса в зонах суворого режиму в Мордовії та співкамерником у зоні особливо суворого режиму на Уралі, бути учасником перепоховання О. Тихого, Ю. Литвина і В. Стуса. Василі ділили тюремний хліб і важкі тюремні дні. У своїй пам’яті Овсієнко виніс чимало Стусових віршів… Його достовірні свідчення підводять до загадки раптової смерті поета». Серед тих віршів були два присвячені Євгену Сверстюку:
“З-за ґрат, з-за втрат, з-за німоти
мідяно-срібний дзвін.
То пролунав, Євгене, ти,
як дінь, як дон – і дінь.
До мене никли деревá,
йшли хмари, ревучи́,
і запорошені слова,
і врóчене: мовчи.
І раптом тихо стало нам
і німо стало нам,
і віддалися ми сльозам
і траченим літам.»
«Сорочка тріпоче – із білого болю-вогню,
струмує дорога – од білого білого болю.
У білій як літо, у білій як спека сорочці
по білій дорозі вельможно товариш ступав
(в якому то часі, у віці котрому, у році?),
який він веселий, немов на весілля рушав.
Я стежив за ним, бо ж сам я до нього належав,
бо й сам танцюристим і радісним оком зизи́в
по весях – над бані, а як городи́ – то над вежі

тривожний і зичний, джерельного голосу пив.
Так тільки Євген, лиш Євген так один розмовляє –
струмок повесня́ний чи плаєм нагíрня вода.
Кого він лишив? І на кóго так довго чекає?
Яка ж бо прекрасна вродлива угналась біда?
Тюремнії друзі, в три цíпи нас чорт не змолотить,
дарма що узявся уже кривави́цею тік.
Кого ж то несе ще, кого там зі злости колотить,
кому з них забіг аж кудись обережний язик?
У білій, як літо, у білій як літо сорочці
по білій дорозі вельможно товариш ступав.
А я на тамтóму, а я на тамтóму аж боці.
І пан чи пропав? Але пан чи пропав? Чи пропав?»
Найповніша збірка Стуса, «Палімпсести», включає твори, написані в 1971–1977 роках. Більшість цього часу він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештували. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнали винним у «антирадянській агітації і пропаганді» та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Частиною процесу стають замовні рецензії на твори Стуса від наукових співробітників Інституту літератури імені Шевченка: в них доктор філологічних наук Арсен Каспрук яскраво розписав «декаданс, ідейний занепад» Стуса і «оббріхування» ним радянської дійсності.
«Палімпсести» вийшли друком вже після смерті автора, 1986 року. Туди увійшли вірші, які вдалося зберегти, доправивши на волю у листах до дружини, з допомогою відвідувачів інших в’язнів.
Окремо є вірші, які запам’ятав Василь Овсієнко. Кілька сотень віршів Стуса, вилучених таборовими наглядачами, в тому числі остання збірка «Птах душі», втрачені.
19 листопада 1989 року відбулося в Києві перепоховання українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого. Десятки тисяч людей провели їх в останню путь. Поховали їх на 35-й ділянці Байкового кладовища.
26 листопада 2005 року у вже незалежній Україні було надано Василю Стусу звання Герой України. Наводимо кілька віршів Василя Стуса про Україну:
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо — о, де вони

Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються — ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп’яті край села.


ВЕРЕСНЕВА ЗЕМЛЯ
“Земле моя,
всеплодющая мати!”
І. Я. Франко
Я до тебе прийду і змовкну.
І нічого тобі не скажу.
Пожури ти мене,
Пожур —
Вже чи лагідно, чи жорстоко.
Земле рідна! Сором мені —
Що докину до твого золота?
Марно зринули юні дні,
Нині ж сушить мене гризота.
Разом з осінню я догорів,
Листям осені опадаю,
І між млисто-гірких вечорів
Неприкаяний, сам блукаю.
Осінь крилами в груди б’є.
О, Вкраїно моя осіння!
Чом забракло мені уміння
Звеселити серце твоє?
Голубінь моя, голубінь!
Розтривого моя і муко!
Чом не можу я дать тобі
Своє серце — у добрі руки?
О, коли б то, коли б я зміг!
Рідну землю, тривогами краяну,
Проорав би, як переліг,
В ріллях радості неокраїх!
Земле рідна! Тобі одній
Я волів би служить до скону.
До твоїх до прийдешніх днів
Дотягнутися б хоч рукою.


МАНДРИ
Скресає далина…
Пливуть і думи й хмари…
Пий голубе вино!
Земля сп’яніла — під крилом
Гойднулась хвильно,
Пливе, втікає і зорить
І назирці тримає
Тебе, мов сина…

Земле! Краю мій!
У сизуватій млі,
Там, де розтав вишиваний рукав,
Лишилось серце…