Ольга Веремійчик
«В українській історії було і є багато родин, які служили нації, культурі, українській ідеї – із покоління в покоління. І ми живемо, творимо добро, красу, людяність як оця славна династія Саєнків.»
Дмитро Степовик
Нещодавно я писала, що Ніна Саєнко видала трилогію книг – «Мистецькі традиції династії Саєнків у контексті української образотворчості ХХ – початку ХХІ століть», 2020; «Золоте перевесло: Мистецька династія Саєнків у музеях України»/ Н. Саєнко, О. Майданець-Баргилевич, 2021 та «Пам’ять роду : Епістолярії родини Саєнків». Над книгою «Пам’ять роду», в якій надруковано понад 1000 листів, починаючи з 1886 року, що відтворюють історію не лише родоводу, а й широку панораму життя українського народу, Ніна Саєнко працювала понад п’ять років, розуміючи її значення для збереження національної пам’яті, мистецької та культурної спадщини для майбутніх поколінь. Нині, коли подвижницька праця завершена, вона з радістю дарує її людям на добро і пізнання у рік 25-річчя музею Олександра Саєнка та 30-річчя відновлення Незалежності Української держави.
Видані книги розраховані на мистецтвознавців, культурологів, істориків, політологів, етнологів, краєзнавців, – усіх, хто цікавиться багатогранною українською історією, культурою, мистецтвом.
Перша презентація книг відбулась на Чернігово-сіверській землі 17 червня 2021 року, в Чернігівському художньому музеї імені Григорія Галагана на Всеукраїнській виставці монументального мистецтва «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ», де за ідеєю фестивалю – «СПАДКОЄМНІСТЬ» – було представлено твори та ескізи відомих українських мистців-монументалістів: Олександра Саєнка – проєкт оформлення сільського клубу в селі Кінашівка (панно «Минуле», 1920) та монументальне панно з мозаїки соломою «Кий – засновник міста Києва» (1980); Івана-Валентина Задорожного; Галини Севрук; Іллі Толкачова; чернігівських художників – Євгена Кріпа, Євгена Павлова, Тетяни Федоритенко; архітектора Андрія Карнабіди та ін.
Презентувала книги авторка та організаторка виходу у світ видань Ніна Саєнко, заслужений діяч мистецтв України, донька Маестро.
Доктор історичних наук, професор Володимир Личковах дав високу оцінку науковому дослідженню творчості славетного українського Маестро мистецтвознавицею Ніною Саєнко, її подвижницькій праці у популяризації мистецтва династії Саєнків, у збереженні, опрацюванні і виданні рідкісних в історичному плані епістолярних матеріалів, які дають уявлення про життя родоводу Саєнків у широкій панорамі життя українського народу. На думку вченого, трилогія книг, підготовлена і видана Ніною Саєнко, достойна Шевченківської премії. Пропозицію відомого вченого, історика, педагога підтримав Юрій Ткач.
І от 23 вересня 2021 року у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві відбулася друга презентація зазначених книг. З Ніною Наєнко, дочкою Олександра Саєнка, ми познайомилися у 1999 році. Тоді до сторіччя від дня народження Олександра Саєнка за ухвалою ЮНЕСКО ім’я художника було занесено до списку видатних діячів культури світу. Тоді ж у Видавництві імені Олени Теліги Ніна Саєнко видала книгу, у якій розповіла про життєвий і творчий шлях батька. У 2003 році вона принесла також до Видавництва імені Олени Теліги рукопис «Олександр Саєнко: До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття»/ автор-упорядник Ніна Саєнко.
З книг ми дізналися, що її дід, батько мистця, Ферапонт Петрович Саєнко, був першим керівником школи садівництва, городництва, бджільництва, заснованої 1898 року в Борзні (нині Борзнянський державний сільськогосподарський технікум). Мати, Мотрона Іллівна, походила з козацького роду. Після епідемії скарлатини, що прокотилася Україною на початку XX століття, двоє із п’яти дітей Саєнків після хвороби на все життя втратили слух та мову. Горе не оминуло і наймолодшого — дворічного Сашка. Очевидно, втрата двох каналів спілкування із світом особливо загострила у хлопчика сприйняття прекрасного, і він захопився малюванням, уроки якого й акварельний живопис викладались у школі садівництва. Добрі друзі сім’ї Саєнків Ганна Барвінок (дружина Пантелеймона Куліша) та Петро Ге (син славетного художника Миколи Ге) порадили віддати Сашка до Петербурзького імператорського училища глухонімих. Навчання тут розвинуло і мистецькі, і ремісничі навички майбутнього миcтця.
Після повернення до України Олександр Саєнко продовжив художню освіту, студіюючись спочатку в рідній Борзні — під керівництвом вихованця Петербурзької Академії мистецтв Андроника Лазарчука. Згодом поїхав до Києва, у вересні 1917 року успішно склав іспити в художню школу.
1928 року Олександр Саєнко закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Він був учнем Василя Григоровича Кричевського.
Олександр Саєнко працював у галузі монументального та монументально-декоративного мистецтва в техніці інкрустації соломою. Серед його творів також були живопис, килими вибійки тощо.
1975 року Олександр Саєнко отримав звання – народний художник УРСР.
5 листопада 1996 року у Борзні в колишньому маєтку Саєнків відкрито музей мистця — Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка», де представлені картини, композиції, високохудожні предмети побуту та меблі з соломи.
Мистецтво Олександра Саєнка пов’язане з народним матеріалом — соломою. Саме в глибоких спалахах золотої соломи, що ввібрала в себе сяйво сонця й соки землі, художник створив свої картини, свої незрівнянно-прекрасні композиції.
Для Олександра Саєнка зір був єдиним засобом зв’язку з навколишнім світом. Це яскраво відображають найпростіші орнаменти на шафах і ширмах, пройняті живим пульсом, невловимим внутрішнім рухом.
Найвідоміший твір Олександра Саєнка — велика декоративна картина «Козак Мамай». Енергійність, стрімкі контури підкреслюють силу й могутність героя. Мамай сидить у своїй традиційній позі, широкі плечі, сильні великі руки, зосереджене обличчя. Поруч гарячий кінь — незмінний товариш козака у суворих походах. Все панно трактоване лаконічно, зібрано, цільно — все це надає йому ще більшої виразності.
Важливе місце в житті та творчості Саєнка займала постать Тараса Шевченка. Художник досконало вивчив біографію поета. У власній бібліотеці сімейства було дуже багато творів Шевченка, на сторінках яких залишилися записи та помітки Олександра Саєнка. Певні мотиви творчості великого поета художник переніс в свою творчість. Один із найкращих монументальних творів — панно «На панщині пшеницю жала…» (1920). Одна з книжок Ніни Саєнко присвячена цій темі.
Художника завжди вабила історія України. Особливу увагу він надавав своєму землякові — Семену Палію — уродженцю Борзни. Виразний малюнок, ясні кольори створюють переконливий образ Палія в творах «Семен Палій», «Зустріч Семена Палія після Полтавської битви».
Берегиня роду Ніна Саєнко – Заслужений діяч мистецтв України, художниця декоративного мистецтва, мистецтвознавиця. Вона – діяч у сфері збереження пам`яток історії та культури, популяризації мистецької спадщини. Нагороджена орденами княгині Ольги і Св. Варвари. В пам’ять про батька працює з глухонімими дітьми. Ніна Саєнко розповідає: «Я виростала серед природи Сіверщини, в родині високої духовності, творчого інтелекту…» Вона – авторка книжок, присвячених творчості батька, у своїх творах продовжує мотиви його творчості, також у деяких картинах використовує солому. Серед її творів можна побачити дуже гарні килими з вовни ручного ткання
Її дочка Леся Москалець-Брагилевич –художниця декоративного мистецтва, магістр живопису, кандидат мистецтвознавства. Професор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука. Нагороджена орденом Св. Варвари.
Творчість Лесі Москалець-Брагилевич позначена оригінальним художнім баченням. Серед її творів багато дуже цікавих батиків, а також, як і Ніни Саєнко, килими ручної роботи.
Ми відвідували різноманітні цікаві пізнавальні презентації, які організовувала невтомна Ніна Олександрівна.
Презентацію у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві провела заступниця директора музею Людмила Білоус. Привітати Ніну Саєнко прийшли науковці, мистецтвознавці, художники, друзі, поетки, членкині Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, членкинею якого є Ніна Саєнко. Усі підтримували думку доктора історичних наук, професора Володимира Личковаха, що трилогія книг, підготовлена і видана Ніною Саєнко, достойна Шевченківської премії.
На завершення цієї презентації Ніна Саєнко також висловила вдячність всім, хто надав допомогу у підготовці видань, і передала книги до музейних колекцій, державного архіву, вищих навчальних закладів, бібліотек, художніх шкіл, оскільки вважає своїм завданням ознайомлення найширшого кола українців зі своєю звитяжною історією, культурою і мистецтвом. Ніна Саєнко планує провести низку презентацій та передати книги 35 музеям України, а також 10 зарубіжним музеям, де зберігаються твори мистецької династії Саєнків, бібліотекам, вищим мистецьким закладам, спеціалізованим школам.