Святвечір 46 року
Федьків Галина,
Східницька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2,
8 клас, Львівська обл
Зима, в білі шубки одягнені дерева і в сонячному сяйві переливаються сріблом. Під ногами рипить мороз і здається, ніщо не порушить того чарівно-величного спокою природи.
Отак розпочинався день Святвечора у сім’ї мого прадідуся Йосифа, який на той час мав лише 6 років.
Хлопчик спостерігав, як мама, цьоця Олена та сестра Наталя готували вечерю: ліпили вареники, варили кутю, горох, капусту, узвар із сушок (сушені яблука, груші і сливи). І тут мама згадала, що в крамницю привезли рибу, яку вона ще хотіла купити, жінка сказала: « Я хутенько піду по рибу, а ти, Йосифцю, іди повозися на санках, щоб дівчатам не заважати вечерю готувати ».
Катаючись з гірки, хлопчик тішився, милувався природою, бавився снігом, ліпив сніговика – для нього це була справжня казка, адже завтра Різдво. Раптом, вкотре піднявшись на гірку, Йосиф побачив, як велика юрба чоловіків з гори бреде просто до їхньої хати. Хлопчик подумав: « Ой, біда! Та це ж, напевно, по цьоцю Олену, а вона ж вечерю готує». Він миттю зірвався з місця та й побіг до хати з криками :«Наталко, цьоцю «ястребки…!»» Вийшовши на поріг і побачивши юрбу, Наталку охопив страх, а цьоця Олена, недовго роздумуючи одягнула плаща і хустину, а зверху накинула коц та вистрибнула у вікно, адже вони точно знала, що це за нею.
Перед дівчиною проплили епізоди із її життя: ліс, воїни УПА, вона передає їм інформацію, приймає вказівки, – бо зв’язкова, – облава, її везуть у Сибір, по дорозі втеча додому; і знову облава.
Цьоця Олена в думках молилася, щоб Всевишній допоміг їй втекти, через неї можуть постраждати усі рідні. І, щоб не залишати слідів на снігу, дівчина на коці з’їхала вниз до дороги.
А тим часом «ястребки» були уже на порозі хати і кричали : «Лєна! Гдє Лєна? Виході!» Вони провели обшук скрізь: в хаті, сараї, стайні, пивниці, але Олени ніде не було.
Наталка, якій було 16 років, пригорнула маленького Йосифа, вони з жахом спостерігали за тим, що відбувається. Один з «ястребків» вистрілив у стелю і загорлав: «Уб’ю, бандеровци!», інший дулом рушниці повалив дітей на ліжко і кричав: « Гаварі, гдє Лєна! Не скажеш уб’ю, для меня день, не день, єслі я не уб’ю бандеру». Перелякані діти плакали на всю хату промовляючи: «Ми не знаємо, ми не бачили!».
Обійшовши навколо хати, один із «ястребків» помітив слід від коца і подумав, що то діти каталися, дав команду : «Адбой! Ідьом вніз », забравши зі стайні корову, усі пішли.
А тим часом цьоця Олена забігла у хату до сусідів, сусідка заховала її за шафу. А незадовго до неї також завітали неждані «гості». Вони нишпорили по хаті і кричали : «Лєна ! Виході!»
Цьоця Олена тихенько, майже не дихаючи, стояла за шафою. Серед «ястребків» був місцевий хлопець, якому подобалася дівчина, він у шпаринку помітив, що за шафою хтось стоїть та мовчав. Взявши крісло, «ястребок» сів біля шафи, затуливши собою шпарину.
Дві години «ястребки» сиділи у хаті сусідки, чекаючи на цьоцю Олену, не догадуючись, що дівчина знаходиться в будинку.
Нарешті вони пішли …. Коли мама Йосифа і Наталки повернулася із крамниці, була шокована: в хаті гармидер, плачуть і трусяться від страху перелякані діти, а сестри нема.
Наталка промовила: «Мамо! Були «ястребки», а цьоця втекла».
Заспокоївши дітей, жінка почала наводити порядок у хаті, бо вже вечоріє, а незабаром зійде перша Святвечірня зірка, і хоч на душі сумно, та ніщо не може порушити традицій української сім’ї.
До хати на коні під’їхав дід Федір, він заспокоїв всіх і сказав, що все одно потрібно йти вечеряти.
Накривши на стіл і запаливши святовечірню свічку, ставши на коліна перед іконами. зі сльозами на очах усі почали молитися, дякувати Богу за прожитий рік і просити, щоб Ісус допоміг цьоці Олені.
Сівши за стіл,почали вечеряти, аж тут хтось тихо постукав у шибку – це була цьоця Олена.
Усі плакали від радості і дякували Богу, що залишилися живими та неушкодженими, і мають змогу разом зустріти Різдво Боже.
А наступного дня у хату заглянув день, вітаючи всіх з народженням Божого Дитяти: «Христос Рождається ! Славім Його!»
Золотився ранок дня Христового, дня коляд на прославу ім’я Божого.