Євген Онацький: учений і націоналіст

Богдан Червак

Богдан Червак

Євгена Онацького називають «призабутим українським енциклопедистом», а його найвідоміша наукова праця «Українська мала енциклопедія» (УМЕ), на жаль, залишається малодослідженою в сучасній Україні.

Натомість життя і творчість Є. Онацького, його творча спадщина ґрунтовно досліджувалися українською діаспорою, яка шанобливо зберігала і перевидавала його твори.

Як відомо, Є. Онацький, крім того, що був відомим вченим, журналістом і публіцистом, належав до активних учасників національно-визвольного руху, зокрема брав участь у подіях Української революції 1917-1921рр. і Другої світової війни.

В Архіві ОУН зберігаються численні документи, листи, видання, які проливають світло не тільки на постать Є. Онацького, а й на світоглядно-ідеологічний контекст у якому формувалася і реалізувалася ідея написання «Української малої енциклопедії».

У 1929 році, перебуваючи на вимушеній еміграції, Є. Онацький знайомиться із полковником Армії УНР Євгеном Коновальцем, який на той час очолював Українську військову організацію і уже став одним із символів збройної боротьби українців за свою державність.

Знайомство із Є. Коновальцем швидко переросло у міцну дружбу, яка істотно вплинула на політичні погляди Євгена Онацького. Події Української революції, а відтак тріумф і поразка Української Народної Республіки, роздуми про перспективи національно-визвольного руху – це питання, які на той час найбільше хвилювали більшість українців, що опинилися на чужині.

Є. Коновалець належав до тих, хто наполягав на продовженні боротьби за самостійність України, але на якісно інших світоглядних, ідеологічних й організаційних засадах. Він вважав, що ідеї соціалізму й інтернаціоналізму, якими переймалися провідні діячі УНР повністю себе вичерпали, як і дотеперішні форми і методи боротьби за реалізацію української національної ідеї.

Відтак виник намір заснувати підпільну Організацію Українських Націоналістів, яка має на меті революційним шляхом здобути незалежність і соборність України.

Є. Онацький не тільки поділяв такі міркування, але й глибоко перейнявся ними. Від Євгена Коновальця він отримав запрошення взяти участь у роботі Конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні 1929 року, а згодом став одним із чільних діячів ОУН, яку очолив Євген Коновалець. Перебуваючи в Італії, він налагодив тісну співпрацю із офіційними і неофіційними виданнями ОУН, публікуючи у них статті на ідеологічну і зовнішньо політичну тематики.

Помешкання Є. Онацького в Римі перетворилося на центр українського емігрантського життя. Тут зупинялися студенти з України, яким не було де переночувати, діячі ОУН, гостювали Євген Коновалець і Олег Кандиба (Ольжич).

26 серпня 1939 р. Римі, будинку колишньої української амбасади, в пансіоні професора Євгена Онацького відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів на якому Головою ОУН обрано полковника Андрія Мельника.

Ось як про цейперіод у його житті пише історик Любомир Винар: «Український організований націоналізм у 1920 роках народився, як реакція на втрату української державності, що творилася під егідою різних соціалістичних партій. Онацький був співучасником і свідком цих подій і бачив багато помилок різних соціалістичних діячів, різних соціалістичних партій. ОУН він вважав за реальну, політичну силу в новому етапі боротьби за українську державність. Проте Є. Онацький ніколи не був політичним догматиком, або партійним доктринером… Євген Онацький був глибоко моральною людиною і заразом політиком-реалістом, який усю свою діяльність розглядав під кутом інтересів і добра української нації».

Оскільки ОУН перебувала на нелегальному становищі, Є. Онацький постійно перебував під прицілом спецслужб різних країн, що ускладнювало його життя, а в 1943 році призвело до арешту німецькою поліцією у Римі та ув’язнення у тюрмах Берліну і Оранієнбургу . Причиною арешту стало надання іноземним журналістам матеріалів про «варварства німців», які вони чинили в Україні.

Деякий час Є. Онацький перебував у італійській в’язниці «Реджина Челі», а згодом його перевели до німецького концтабору «Заксенхаузен», зокрема блоку №9, бункеру для особливих злочинців, де утримувався і був закатований фактичний Голова ОУН на українських землях, поет і вчений О.Ольжич. 

У 1947 році, після звільнення з в’язниці, Є. Онацький став мішенню для НКВД. Він пам’ятав про трагічну загибель Є. Коновальця у 1937 році в Роттердамі від рук московського агента Судоплатова. Щоб уникнути такої долі переїхав до Буенос-Айреса .

Саме з ініціативи Голови ОУН Є. Коновальця у 1932 році Євген Онацький на сторінках часопису «Новий шлях», який перебував під ідейним впливом ОУН і виходив у Канаді, розпочав публікацію статей на літеру «А» (переважно політичного характеру), які планувалося видати окремою брошурою і використовувати для вишколу української молоді.

У 1954 році у Буенос-Айресі на сторінках щомісячника «Дзвін» статті з «Нового шляху» передруковувалися під назвою «Мала українська енциклопедія». Згодом з ініціативи голови Братства св. Покрови о. Бориса Арійчука статті з’явилися окремими 120−150 сторінковими книжками і поширювалися мережею українських книгарень та індивідуальною передплатою.

Перше видання УМЕ з’явилося у 1957 році в Аргентині і одразу ж отримало високу оцінку. Автора підтримали такі моральні авторитети того часу, як архієпископ Іван Бучко, голова НТШ у Торонто Євген Вертипорох, літературознавець і бібліограф Володимир Дорошенко, редактор газети «Українське слово» у Парижі Олександр Бойко та багато інших. Відчуваючи підтримку широкого загалу, Євген Онацький у надзвичайно складних обставинах еміграційного життя упродовж наступних десяти років видав усі 16 книжок « Української малої енциклопедії».

Слід відзначити, що на той час уже існували «Українська загальна енциклопедія» І. Раковського у трьох томах і перша частина «Енциклопедії українознавства» В. Кубійовича.

Однак «Українська мала енциклопедія» посідає особливе місце в україністиці. Як слушно зауважив Микола Мушинка − один із небагатьох дослідників життя і творчості Є. Онацького, «В УМЕ переважають гасла з виразним національним і християнським світоглядом, зокрема з історії культури. Читаючи їх, так і відчуваєш, що автор – високоерудований вчений, уболіває за знедолений український народ і вірить у його майбутнє у вільній, незалежній і соборній Україні».

Як бачимо, на ідейно-художній та науковий зміст УМЕ значний вплив мала заангажованість її автора у діяльність українського національно-визвольного руху, знайомство з його провідними діячами, зокрема Головою ОУН Євгеном Коновальцем. Власне, світоглядно-ідеологічний контекст у якому творилася УМЕ, сформований в атмосфері боротьби українського народу за свою національну державність.

Відомий український вчений Іван Дзюба назвав «Українську малу енциклопедію» Євгена Онацького «однієї з найкращих гуманітарних енциклопедій». Проте до цього часу в сучасній Україні перевидано тільки перший том УМЕ (2016, «Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ»).

У Буенос-Айресі, крім наукової діяльності, Є. Онацький одразу ж включився  у громадське життя української діаспори, впродовж багатьох років очолював Українську Центральну Репрезентацію в Аргентині. Помер  Євген Онацький 27 жовтня 1979 р. і був похований на кладовищі Чакаріта в Буенос-Айресі. Перепохований  у 1986 р. на цвинтарі у Монте-Гранде у найбільшому некрополі української діаспори в південній Америці.

Очевидно, що для відновлення пам’яті про Євгена Онацького − одного з найбільших українських вчених і видатного діяча українського національно-визвольного руху зроблено вкрай мало. Постать Є. Онацького вшанована тільки у Глухові і Чернігові, де на його честь названі вулиці.

 Його життя і творчість, без сумніву, потребує подальших досліджень, а Українська держава зобов’язана гідно вшанувати пам’ять про нього.