Ніна Головченко
28 травня 2019 року в Києві у кінотеатрі «Ліра» презентували книгу «Рядки з передової. Антологія поетів, опалених війною» (Київ : Фенікс, 2018).
Видання здійснено спільнокоштом за підтримки Київської міської ради. Серед авторів – поети, які хто як солдат, хто як волонтер, хто як парамедик чи психолог брали участь в АТО чи ООС від 2014 року. Це: Олена Задорожна, Дар’я Зубенко, Олег Короташ, Олена Максименко, Сергій Пантюк, Ярослав Платмір, Оксана Романів, Роман Семисал, Влад Сорд, Тетяна Ярошенко.
В оформленні обкладинки використано фрагмент картини Івана Пішти «Перемир’я» (2015). За рейтингом Книжкової палати ім. І. Федорова, збірка «Рядки з передової. Антологія поетів, опалених війною» входить до переліку 20-и кращих книг 2018 року.
Модерували захід упорядники і співавтори збірки віршів Олена Задорожна і Сергій Пантюк.
Сергій Пантюк наголосив на тому, що вірші у збірочці не є часом довершеними, бо поетами автори ставали переважно за особливих обставин ― на війні. Але їхні щирі рядочки відбивають реальні події, відчуття, почуття, роздуми, проблеми, пов’язані із зануренням сучасної людини у пекло воєнного конфлікту між двома державами, між двома народами. Це дуже гострий, болісний і несподіваний досвід, який поет-воїн мусить проговорити і для самого себе, і для тих сучасників, хто того пороху не нюхав.
Олена Задорожна відзначила місію Сергія Пантюка, який має снагу до відшуковування, популяризації і підтримки обдарованих людей, що прагнуть Поезії і шукають свого шляху до неї.
На презентації виступила зі «#стихопсихотерапією» дебютантка збірки, військовий медик-психолог Тетяна Ярошенко. У віршах поетеса намагалася надати певного узагальнення тим емоціям, які вона відчувала під час співбесід з учасниками АТО, десь узагальнити проблему, десь поділитися своїми співпереживаннями, десь вилити болісні відчуття і важкі емоції після монологів-сповідей хлопців, що переживали неможливе…
***
Яка то страшенна неволя знати свою
Подальшу долю
Три роки. І ще один тиждень.
Не плач, мила, ну шо ти, тихіше, тихіше…
Вона ревла і хлюпала носом:
Господи, так все просто.
Просто не йди, не треба, чи мало місць
Під земним небом, де можемо бути разом?
Яким тобі заборонити наказом?
Очі такі мокрі і такі виразні
І відчайдушно:
-Та що ти в тій війні знайшов?
Мовчки взувся.
Поцілував.
Пішов.
Роман Семисал у своїх віршах продемонстрував не лише сенси, але і прагнення до творення досконалої форми. Його твори невеликі за обсягом, мають короткі рядочки, чіткий ритм, хоч і мішану метрику («Це мій вирок і вибір: / я не покину борт; я не людина, я – кіборг, мій вимір – аеропорт»), що підсилюється анафорою чи рефренами («Я іду, зелено-плямистий, я – прибулець у себе вдома, це – моє й не моє місто, тут свої дими і синдроми, тут свої рахунки і втрати, тут свої болі і ліки… я вернувся до вас братом і, хотілося б, чоловіком»), насичені алюзіями, а також завершуються чіткою прикінцевою фразою.
***
А тоді полетіли міни,
А ми рвонули в окопи,
скажені Сини України
у диких степах Європи.
Били з боку заводу
Безкарно і професійно,
Здригались над нами колоди,
Тремтіли під нами коліна.
Хтось рахував розриви,
Хтось шепотів молитву,
Хтось потихеньку сивів,
Хтось попросив курити.
Хтось до землі прилинув,
Як на намаз мусульманин:
Дуже дорослий мужчина
Дуже хотів до мами.
Не люди вже, а мішені,
Вилазили ми з окопа,
Скаженим вогнем хрещені
У диких степах Європи.
Саме Роман Семисал ― актор, режисер, поет, доброволець російсько-української війни на Донбасі від 2014 року ― наголосив у своєму виступі на тому, що українські чоловіки на фронті – не герої і не страждальці. Вони просто роблять ту важку, брудну, криваву роботу, яку мусять робити на війні нормальні чоловіки. І їхня місія на війні – не подвиг, а робота: «Я намагаюся не ідеалізувати цю війну. Бо що незвичного в тому, що чоловік іде воювати, виконувати те, що йому закладено природою, ― захищати».
Так має право сказати тільки той, хто це пекло пройшов. Отакий своєрідний документ епохи створили небайдужі поети-воїни, патріоти.
Ця збірочка та подібні їй книги стали лідерами продажів на Книжковому арсеналі 2019, де вперше було створено окрему локацію «Ветеранський намет» і де було продано понад 4000 книг про війну. І покупцями такої літератури були переважно люди, які не мають безпосереднього досвіду цієї війни, але хочуть знати про неї правду.
Отож, міф про те, що суспільству байдужа російсько-українська війна 2014−2019 року, ― розвіяно. Війна важка, війна виснажлива, але без перемоги в ній справжньої незалежності українці не здобудуть.
Саме про це і пишуть ті, хто пройшов пекельні кола Донбасу.
В унісон до теми презентації зі своїми піснями виступили барди Володимир Пироженко, Віктор Нестерук, Ігор Двигало, Дмитро Лінартович.
Учасники заходу висловили щиро подяку Ірині Плеховій та працівникам кінотеатру «Ліра» за можливість і підтримку презентації.
