Олександр Вакуленко
Революція Гідності не виявилася явищем швидкої дії. Оговтавшись від активних дій великої кількості людей, «Партія регіонів» також зібрала у Києві своїх прихильників – гвардію збанкрутілого президента Януковича. Протягом вихідних 14-15 грудня 2013 року тривали мітинги за участі бюджетників та тітушок, на яких лунали популістські промови.
Найбільш об’єктивно політичну та економічну ситуацію в Україні схарактиризував президент Центру ринкових реформ, доктор економічних наук Володимир Лановий, який зазначив: «Держава усувається від своїх зобов’язань, заплющує очі на злочини, не захищає своїх громадян. Влада сприяє збагаченню виключно еліти і доводить до злиднів простих українських громадян. При цьому із екранів телевізорів суспільство одурманюють, розповідаючи про якесь зростання добробуту чи реформи, які в дійсності не здійснюються. При цьому провладну «Партію регіонів» думка народу абсолютно не цікавить. Тому вони й тиснуть на громадські організації, підприємців, засоби масової інформації. Мета тут одна ‒ якомога швидше збагачення «донецьких» будь-якою ціною. Тому й намагається «Сім’я» захопити усе що може – землю, надра, виробництво, фінанси. Усе собі, а людям дають небагато, щоб тільки могли працювати на олігархів. При цьому авторитарна влада, яка утверджується в Україні, не терпить політичних конкурентів. Забули, як розправлялися із Юлією Тимошенко! Її завдання ‒ усунути всю політичну опозицію, а також фінансових магнатів – олігархів, і потім утворити кланове успадкування влади та пожиттєве панування в Україні».
Шведський економіст Андерс Ослунд також висловився доволі лаконічно: «Ця країна не рухається ні на схід, ні на захід. Вона рухається вниз».
16 січня 2014 року народні «обранці» від ПР, КПУ та деякі позафракційні, без обговорень в комітетах Верховної Ради ухвалили ряд законів, які законодавчо затверджують диктатуру в Україні. За оцінкою експертів, провладні сили вирішили повністю узурпувати владу, порушуючи при цьому Конституцію України. Фактично в Україні стався державний переворот. Обуренню українців від дій влади немає меж.
19 січня після чергового віче на Майдані молодь рушила до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Але на вулиці Грушевського їх зустрічають щільні кордони співробітників МВС. Представники опозиції у свою чергу створюють тут нові барикади.
У відповідь на зростання протестного руху ворожі сили починають вбивати найбільш харизматичних активістів. Так Україна втратила Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Романа Сеника.
Серед громадських об’єднань – сотень, які були рушійною силою на Майдані, діяла 1-а Київська сотня ОУН ім. Євгена Коновальця, створена зусиллями ОУН, відомої ще із 1929 року.
Під час Революції Гідності відбувалися і мистецькі заходи. Особливо запам’яталося вшанування Ольги Басараб, яке організувало 15 лютого 2014 року у Колонній залі Київради Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги (голова у той час – Олеся Применко).
Під час перемир’я, коли тяжкою технікою розблоковували вулицю Грушевського, звільняючи її від барикад біля стадіону «Динамо», відбувся запис відео кліпу за участю колишнього львів’янина Ростислава Хитряка. Хлопець уже тривалий час мешкає у Німеччині, але настільки любить Україну та переймається її долею, що минулого року повернувся на Батьківщину. Він виступав на Євромайдані із даху автомобіля, де була облаштована тимчасова сцена ще у листопаді 2013-го. І ось знову цей відомий репер на барикадах. Лунає пісня Ростислава Хитряка, яка стала Гімном Євромайдану:
«Ще не вмерла Україна,
Хай живе, і геть руїна.
Так, як мати любить сина,
Україна любить нас.
Як Шевченко заповів
Ми кайдани порвемо,
Правду й волю в своїй хаті
Разом ми відстоємо».
Разом із автором пісню виконують діти, дівчата, жінки та хлопці. Одним словом – видовище незабутнє.
18 лютого 2014 року ситуація у Києві загострилася. У цей день мені якимось дивом вдалося зберегти життя. Протистояння на вулиці Інститутській завершилося атакою силовиків, під час якої я отримав удар кийком по голові, від якого ледве встояв на ногах. Потім зазнав ще одного удару по правому плечу. Разом із невеликою групою людей опинився у дворі будинку 11-А вулиці Інститутської, де нас наздогнали силовики й побили чоловіків та хлопців, які там перебували, кийками. У мене, коли лежав на бруківці із закривавленим обличчям, після двох ударів по голові та одного по спині, взагалі промайнула думка, що живим із цього пекла уже не вирвуся.
Гірко усвідомлювати, що так і сталося із відданими синами та доньками України, яких згодом проводжали біля сцени Майдану у домовинах. Найбільших втрат зазнало Всеукраїнське об’єднання «Свобода», без якого усі зусилля у протистоянні із владою були би марними. 19 членів та прихильників цієї націоналістичної партії віддали своє життя у боротьбі за майбутнє України. Поетеса Тетяна Домашенко назвала загиблих на Майдані Небесною Cотнею. Відтоді це поняття є символом боротьби та незламності українців.
Після втечі Януковича олігархія втримала у цілому владу в Україні. Але після анексії московитами Криму та розв’язання війни на Донбасі українці побачили істинне обличчя Московії й стали на захист своєї Батьківщини. Це має історичне значення. Адже воно дає підстави Україні остаточно позбутися московського впливу, а потім, усунувши від влади олігархію, утвердитися як самодостатня держава, впливовий гравець на європейському континенті.
Усе знаходиться у наших руках.
Фото автора та Влада Соделя
