Про «тимчасові непорозуміння» поміж братськими народами

Костянтин Холодов

Давно хотів про це написати.
Зараз дуже жваво розганяється тема про «тимчасові непорозуміння» поміж братськими народами. Мовляв, це все політики заварили, а прості росіяни та українці от-от помиряться, але політики знову ж таки не дають це зробити і сварять, і сварять ці два братські народи. А американці та європейці ще й олії у вогонь підливають. А ще пак − вони ж і розсварили нас, братчиків вікових.

Ну, для людини, яка хоч трохи цікавилася історією взаємовідносин між цими двома народами, питання взагалі закрите. А для тих, хто боксер, футболіст, чи співак Дорн, − все ще відкрите.
Тож, спробую я звернутися до наших ненаситних гастролерів та «спортсменів без кордонів».

Якось не хочеться розписувати всю історію набігів на Київ з Північного Сходу, їх сотні. Почав би з поняття «імперія». Коли ми говоримо слово «Імперія», то поруч із цим словом неодмінно стоїть слово «колонія».

Так от, якщо Росія − імперія, а Україна − підконтрольна їй територія з корінним населенням, яке має свої звичаї, культуру, мову тощо, то, скоріш за все, Україна − колонія. І, якщо подивитися на взаємовідносини російської імперії (умисно пишу з маленької літери) та української колонії, то вони не набагато кращі, а може й гірші, ніж у болгар з османами, чи у конкістадорів із майя.
Вирізані міста і села, спалені церкви, монастирі і бібліотеки, розграбовані скарбниці − це лише початок «братських» взаємовідносин колонії з імперією. Заборона застосування мови тубільців в усіх сферах життя. Заборона тубільської церкви, прокляття та анафеми. Далі − більше. Масові переселення (улюблена забава імператорів), мільйонні розстріли і знищення тубільців голодом. Це та невелика частина, про яку ми маємо пам’ятати завжди, коли нам говоритимуть про стратегічне партнерство колонії з імперією.

Допитливий боксер, чи темпераментний естрадний співак може заперечити, мовляв, всі імперії вже сконали, живемо у іншому світі і всіляке таке. Ні, не сконали. Відносини Росії і України у світлі останніх років це підтверджують.
Ніколи колонізатор не перейде на мову тубільця! Ніколи колонізатор не товаришуватиме з аборигеном, чуєте, ніколи! Він буде говорити про братство, видурюючи золото за кольорові скельця, але ставлення колонізатора до колонізованого завжди будуть менторським та зверхнім.

Подивіться, як їх плющить уже більш ніж чотири роки поспіль, а все чому? Бо тубільці зорганізувалися і вийшли на вулиці, щоб позбутися статусу колонії і вигнати конкістадорів з рідної землі. Процес досі триває.

Тож, дорогі мої боксери та співаки. Іноді краще їсти, аніж говорити. Ще можна співати… А ще краще відвідувати лекції розумних людей та читати літературу. Тубільську.