Тетяна Кришталовська
Кожна робота має якусь особливинку. Учора я запитала себе: «Таню, а що незвичного й цікавого у твоїй роботі?» Поміркувавши, зрозуміла: мабуть, те, що з більшістю авторів я знайомлюся спершу ЗАОЧНО завдяки «сарафанному радіо». Не бачивши одне одного в реальному житті, ми починаємо працювати віртуально (в добу інформаційних технологій і безлічі програм це надзвичайно просто). Парадокс, але люди довіряють незнайомці найсокровенніше, те, що інколи трепетно викохують (або болісно вимучують) роками, – свої тексти. Оголюють душу, поняття не маючи, скільки мені років, яка я на вигляд, чи адекватна, що зроблю з їхніми творіннями, дослухаючись лише до рекомендацій своїх знайомих або близьких.
Раніше я практикувала зустрічі з авторами через тиждень-два після початку роботи. Ставила запитання, показувала, що виконано. Так ми знайомилися очно. До зустрічі я в уяві малювала портрет автора. На основі голосу, того, що написано, того, як написано, витворювала образ і тоді порівнювала його з реальною людиною. Іноді згорала від цікавості, ґуґлила й заздалегідь мала потрібне «досьє». Нерідко зустрічний інтерес виявляли і замовники. А я лише дивувалася, як вони мене безпомильно впізнаЮть у натовпі й так упевнено крокують назустріч посеред гомінкої вулиці чи велелюдної станції метро. Я ж не знаменитість, книжок не пишу, зовсім не публічна… Де бачили???
З часом співпраця із замовниками з інших міст і країн навчила мене по максимуму працювати віддалено, заощаджувати час для обох сторін, винаходити оперативні та зручні схеми й методики роботи. Від цікавості ми згораємо дедалі рідше: людину за лічені хвилини можна знайти у Фейсбуку, а потім попроситися у друзі.
Рукописи майже завжди «горять» (тут я маю на увазі інший контекст, ніж у Булгакова), тому ми з авторами зустрічаємося ПІСЛЯ зробленого, коли можна спокійно видихнути й нікуди не бігти, мило поспілкуватися, розповісти життєві історії. Ці зустрічі здебільшого теплі, бо ми вже не чужі одне одному. Спільна кількамісячна робота над текстом, майже щоденні листи, добирання потрібних слів і фраз, проникнення у творчу душу та внутрішній світ автора, проживання разом певних сюжетних моментів, одкровення, розчулення до сліз, непідробний сміх, філософування не минають безслідно. Відчуваєш спорідненість душ і певну інтимність, бо ми вдвох знаємо й пережили те, про що третім особам знати не обов’язково…
А є замовники, з якими я співпрацюю тривалий час, проте досі не мала з ними зустрічі, бо нас роз’єднують сотні й тисячі кілометрів, але об’єднують написані сторінки, завдяки яким ми насправді перебуваємо на відстані витягнутої руки або ще ближче…