Тарас ГОЛОВКО
Цей захоплюючий документальний трилер під назвою «Як музика стала вільною. Цифрова революція та перемога піратства» написав випускник Чиказького університету та Школи журналістики Колумбійського університету Стівен Вітт. Книгу в українській редакції позаминулого року випустило у світ столичне видавництво «Наш формат» (український переклад Юрія Семенова).
Фактично це розслідування або, висловлюючись на професійному сленгу англомовних репортерів, «investigation report», належало молодому американському журналісту, публікації якого регулярно почали з’являтися на шпальтах престижного у США щотижневика New Yorker. Стівен Вітт просто шокував своїми одкровеннями американського читача про масштаби музичного піратства, що розцвіло по всій країні, банкрутство цілої рекордінгової індустрії, колізії довкола розкриття слідчими підпільних файлообмінних мереж на території США, Канади, Великобританії і низки інших європейських країн.
Але спочатку автор зосереджує свою увагу на одному, на перший погляд, дрібному епізоді у ланцюзі подій, що передував цим глобальним процесам на північноамериканському музичному ринку. Йдеться про технічний винахід, який, по суті, зробив справжню революцію в інформаційних технологіях. Німецький інженер-акустик Карлгайнц Браденбург з науково-дослідного Інституту інтегральних схем, розташованого у Баварії, розробив принципово новий цифровий формат файлу для зберігання аудіо інформації, що отримав назву – mp3. З легкої руки Бранденбурга mp3, по суті, за якесь десятиліття завоював увесь світ, успішно інтегрувавшись у новітні інформаційні технології, не кажучи про глобальну мережу Інтернет.
Як не дивно, але першими, хто скористався кодуванням музики у форматі mp3, як про це стверджує у книжці Вітт, виявилися не товстосуми із шоу-бізнесу, і не власники всесвітньовідомих студій звукозапису, де масово тиражувалися твори майбутніх зірок поп-сцени. Саме аудіо-пірати, які розгорнули бурхливу діяльність з обміну незаконно скопійованої аудіо і відео продукції стали справжніми піонерами у масовому оцифруванні музичних альбомів і кінострічок, які буквально заполонили нелегальний медійний ринок по обидва боки Атлантики. Усвідомлення втрати контролю за ситуаціє прийшло надто пізно для тих, хто ще на межі 60-х і 70-х почав успішно розбудовувати шоу-бізнес на Заході, де з кожним новим десятиліттям оберталося все більше і більше мільярдів доларів.
Треба віддати належне автору книги, котрий безпомилково вирахував основну причину, що призвела до занепаду цілої шоу-індустрії на початку нового тисячоліття. Невміння і небажання вчасно перебудуватися відповідно до вимог часу, а ще ігнорування технічних можливостей новітніх технологій з подальшим використанням їх у перспективних економічних моделях зіграло злий жарт з компаніями-мейджорами таких всесвітньовідомих лейблів як Warner, Universal, BMG, Virgin, EMI, Sony, Capitol та ін. За великим рахунком, їхні керівники проскочили той символічний поворот у своїй бізнес-діяльності, коли потрібно було терміново змінювати напрям руху.
Мабуть розслідування Стівена Вітта виявилося б неповним, якби він цілі розділи книги не присвятив одному з багатьох аудіо-піратів, які завдали смертельного удару музичній індустрії. Делл Гловер, працюючи на фабричну компанію «Universal», спромігся впродовж одинадцяти років вкрасти прямо із заводського конвеєра близько десяти тисяч альбомів різноманітних виконавців. Переводячи їх у цифровий формат, цей несун буквально наводнив нелегальний музичний ринок Америки контрафактною мистецькою продукцією у небаченій кількості, використовуючи розбудовану ним високоінтегровану підпільну онлайн-мережу. Вже пізніше, коли агенти ФБР таки вирахували Гловера, а шукали вони його майже п’ять років, автор книги детально вивчив матеріали розслідування і судових слухань, на яких розглядалися протизаконні дії цього глибоко законспірованого музичного пірата. Чистий дохід від його незаконної діяльності склав понад 200 тис. дол. лише за один рік. Своїми незаконними діями він завдав матеріальної шкоди не лише компаніям-мейджорам, але і виконавцям, які недоотримали гонорари та авторські винагороди за свою творчу діяльність, зокрема, Ані ДіФранко, Баррі Манілов, Бейонсе, Боб Сігер, Крістіна Агілері, Елвіс Костелло, Мадонна, Нілл Янг, Прінс, Шакіра, Стінг, гурти «Buzzcocks», «Foo Fighters», «Korn», «Primus», «Stereolab», «Oasis», «Pearl Jam» та ін.
Чи був шанс зупинити розростання аудіо-піратства, що набуло масового характеру? Автор у книзі згадує єдиного бізнесмена, котрий одразу відчув загрозу для всієї шоу-індустрії, починаючи з рекордингових компаній, закінчуючи конкретними виконавцями. Ним виявився Стів Джобс – засновник корпорації «Apple». Саме йому належала блискуча ідея взяти під контроль несанкціоноване використання аудіофайлів з музичними композиціями різних гуртів і співаків, коли він запропонував співпрацю компанії «Universal». Ним був придуманий геніальний, як вважає Вітт, маркетинговий хід, що передбачав наповнення айподів – портативних медіаплеєрів корпорації «Apple», що на той час почали масово випускатися на ринку різноманітних музичних пристроїв аудіо контентом під лейблом «Universal». Фактично створювався механізм легального постачання музики масовій аудиторії, що в законний спосіб сплачувала за ознайомлення з музичним твором з дотриманням авторського права.
На початку 2003 року був створений спеціальний сайт – онлайн-магазин «iTunes Store» для легального, а, головне, платного скачування оцифрованих музичних композицій, який упродовж першого року своєї діяльності спромігся продати понад сімдесят мільйонів пісень. Автор книги не приховує свого захоплення творчим потенціалом Стіва Джобса, завдяки таланту якого досягалися вагомі успіхи у вирішенні складних технологічних і бізнесових завдань. Але як часто буває у цьому несправедливому світі, втрутилася незборима сила. Стів Джобс захворів на рак, що спричинило поступове згортання всіх перспективних проектів. Після його відходу онлайн-піратство забуяло всіма барвами веселки і на сцену вийшли такі онлайн-сервіси із сумнівною репутацією як «Napster», а пізніше «Kazaa», «Donkey», «Lime-Wire», «Gnutella», «The Pirate Bay» та ін. Автор пригадує цікавий епізод у книзі, коли проти них виступила навіть сама Джоан Роулінг – найбагатша на сьогодні у світі англійська дитяча письменниця, коли дізналась, що один із згадуваних онлай-сервісів почав несанкціоновано поширювати через мережу Інтернет її роман «Гаррі Поттер і філософський камінь», тим самим грубо порушивши авторське право на використання твору. Знаменита літераторка активізувала не лише власних адвокатів, а також Міжнародну федерацію звукозаписної індустрії (IFPI) у Великобританії і подібну Асоціацію у США (RIAA), щоб вивести на чисту воду усіх порушників авторського права, а конкретніше творців піратського сайту «Oink». І їй це вдалося. Всі вони сіли на лаву підсудних.
А що ж відбувалось з піратством в Україні в світлі розслідування американського журналіста Стівена Вітта за описуваний у книзі часовий період? Якщо не зраджує пам’ять, три технологічні лінії з виробництва аудіо компакт-дисків розташовувалися у трьох великих містах країни – Києві, Одесі і Харкові. Пік їхньої діяльності припадає на 90-ті, коли ці підприємства масово тиражували компакт-диски з альбомами західних виконавців, здебільшого експортуючи їх у сусідні країни Східної Європи. Цілі трейлери, забиті під зав’язку маленькими пластмасовими коробками з пристойною поліграфією і блискучими дисками, почали регулярно перетинати західний кордон. На ринку Петрівка у Києві дуже часто можна було побачити іноземців, які скуповували сотнями аудіо компакт-диски, виготовлених на досить пристойному технічному рівні. Принаймні вони за всіма параметрами нічим не поступалися західним аналогам. До пори до часу, це не помічалось, аж поки західні компанії-мейджори не відчули, що починають втрачати локальні музичні ринки у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Болгарії, Угорщині й інших східноєвропейських країнах. Провівши розслідування, вони вийшли на виробників контрафактної аудіо продукції в Україні. Те, що відбулося потім, можна назвати дуже коротко – «розгром». Країна піддалася тиску в першу чергу з боку США, фактично зруйнувавши цілу вітчизняну галузь грамзапису. Наслідком чи прикладом непродуманих рішень урядових структур за прем’єрства Леоніда Кучми, може слугувати одна єдина музична крамниця, розташована на сьогодні в центральній частині багатомільйонного міста неподалік від Золотих Воріт. Словом, вийшло як завжди у кращих традиціях совка: коли в Москві стрижуть нігті, то у Києві відрубують пальці…
