Нечуєвий вибір

Аліна Акуленко

Проблема не в тому, добре чи погано пишуть Лєсков чи Пушкін. Проблема в тому, що українська еліта формується на основі їхніх текстів. А мала би формуватися на основі текстів українських. Яких немає.
Так вважав і так писав Іван Семенович, який Левицький. Який увійшов в історію української літератури як батько безсмертних Кайдашів. Хоча написав він не лише про те, як вони ділили мотовило, землю, грушу й повітку. Левицький, який узяв собі за псевдонім прізвище Нечуй, написав чимало і різного. І не все написане ‒ стосувалося чварів між бабою Параскою і бабаю Палажкою чи бурлакування Миколи Джері.
Він писав про реалізм у літературі. Про місію інтелігенції.
Затято боровся за чистоту українською мови: проти русизмів,полонізмів і навіть букви Ї, яку вважав приблудою в абетці:)
Він був категоричним: «Писати треба, як люди говорять!»
Так і писав.
І не менше, ніж категоричним, був пунктуальним. Про його пунктуальність не лише легенди складали – її навіть досліджували! Валер’ян Підмогильний подейкував, що у Нечуя-Левицького існував єдиний робочий графік на всі дні життя:
Іван
прокидається
снідає
працює над творами
обідає
йде пішки до Дніпра
декілька годин сидить біля річки
йде додому
працює над творами
вечеряє
лягає спати
І навіть якщо Іван Семенович був у гостях, то завжди збирався, прощався і йшов додому, бо «час лягати спати».
Він помер у шпиталі для самотніх людей у квітні 1918 року. Одинокий. Злиденний.
Хоча насправді міг померти у статках і в колі сім’ї ‒ Левицький був з роду спадкових священиків, на ті часи найграмотнішої та найзаможнішої верстви. Міг досягти неабияких кар’єрних висот ‒ бо успішно закінчив Київську духовну семінарію. Міг одружитися, отримати парафію, хрестити, вінчати, відспівувати селян. Мати і в коморі, і на дворі. Жити без гризот у серці. Ростити дітей. Колисати внуків. Сидіти довгими літніми вечорами у садку на пасіці. Вести діаріуші із літописами своїх днів.
Міг би. Але не став. І завдяки тому, що не став, навіть ті, хто ніколи так і не читав «Кайдашеву сім’ю», все одно про неї чули. Хоч він і назвався Нечуєм.