Микола Зубков
Микола Зубков: правопис має бути єдиний, консолідувати націю, а цей проєкт вносить роздрай
— Усе, що роблять у царині мови, — це добре, бо ці зміни вже давно потрібні. Інша річ, що запізно це все, маємо вже 27 років незалежности, а дві спроби зреформувати правопис — 1999 року і 2003 — провалили. Тодішній віце-прем’єр із гуманітарних питань М. Томенко казав „не на часі, це розколе країну“, а воно розкололо країну не тоді й не тепер, а ще тоді, коли нам накинули цей повністю змосковлений правопис, щоб „нікакова атлічія впрєдь нє била”. Звичайно, хай реформують, але такими темпами — це чергові косметичні зміни, які по суті нічого не змінюють. Бо їхня половинчатість: “авдиторія, ирій, Геґель, крови, Ребека” а можна й “аудиторія, вирій, Гегель, крові, Ревека”— це однаково, що порадити: можна вживати правильно, а можна неправильно. Ця рівнобіжність уживання, якщо й можлива, то хіба що на нетривалий перехідний період.
Я прочитав майже ввесь проєкт. Як термінолог особливу увагу звернув на лексику. Склалося враження, що писали його не зовсім грамотні люди, за всіє поваги до їхніх високих титулів. Лексичний склад викладу матеріялу просто жахливий: “до сих пір, у першу чергу, у тому числі, тепловоз, теплоход, словосполучення, виділяються, включаються, водопровід” тощо. До певних правил наведено приклади з помилками. Може це тому, що Держстандарт працює окремо, Інститут мови окремо, а Міністерство освіти окремо. Вони мають сісти разом і концептуально розглянути: якщо певні стандарти щось рекомендують, то в правописі має бути те саме, а не навпаки.
Автори проєкту зовсім не зачепили концептуальних аспектів української мови — розрізнити дію, подію, наслідок. Якщо мріяння — процес, то мрія — результат, зауваження — заувага, посвідчення — посвідка, навантаження — навантага. Так, матимемо тепер „индика“, але ви дайте раду лексиці. Лексика — основа мови. До прикладу, повернули букву ґ ще 1991 р., але правила вживання її сформульовано не чітко, у багатьох словах її бракує, зокрема у трансзлітерованих запози́чинах: “маркетинґ, консалтинґ” і под. Трохи реформували — трохи ні.
Хоча є декілька і слушних попоно́в — зокрема нарешті дали раду частині “пів” тепер маємо писати її завжди окремо, якщо це не стосується значини́ цілого: півфінал, піваркуш, півпідвал, півпальто. Але яка мета правопису? Унормувати мову освіти, мову науки, мову ЗМІ. А це специфічна царина. Ми ніколи не внормовуємо мову вулиці, базару — там, як говорили, так і говоритимуть. А в науці, надто в термінології, має бути все чітко. Таке враження, що хотіли просто задемонструвати, що от — ми щось зробили. Їм вдалося роздратувати одних і розлютити інших. Роздратовані ті, хто не хоче нічого міняти, бо так звикли, так зручно, а мене дратує, що зміни недостатні, перехідні. Закінчення іменників жіночого роду родового відмінку на „и“ (соли, радости, любови) залишили для красного письменства. А хіба художня література має окремий правопис? Я не кажу, що там усе маразматично, але багато дуже еклектичного. Правопис має бути єдиний, консолідувати націю, а цей проєкт вносить якийсь роздрай.
Що ж робитимуть із усіма тими пропозиціями, які надійдуть на адресу авторів проекту? Чи поліпшиться він?
— У мене таке враження, що що б ми тут не говорили, я й писав свої зауваження, це мало що дасть. Але потрібно сю скалу лупати на місцях. Зокрема я всі свої книжки видаю за проєктом правопису 1999 року. Остання моя книжка, що вийшла у травні цього року, присвячена 90-річчю ухвалення соборного правопису 1928 р., має назву „Норма і культура української мови фахової спрямованости“. Її починає фраза: „Матеріял посібника…“, бо “матерія”, а цю пекучу тему зіяння у проєкті взагалі зігноровано. І перший незцензурований „Кобзар“ я видав, за правописом 1928-го. От якби вернули до тогочасних норм (звичайно, не один до одного, але за основу його треба було брати)! Переконаний, що позірність і декларативність половинчастих змін “реформаторів” зчинить сум’яття і сумбур, бо багато людей просто не хочуть нічого змінювати. Дивно, що загал має обговорювати правописний кодекс. Я ж не обговорюю правил дорожнього руху чи юридичних законів. Його мають обговорювати й радити лише фахівці, причому не всі, бо й серед них є чимало таких, які нічого не хочуть змінювати. Серед 25-ти членів правописної комісії максимум 8-ро готові до цих змін. Ще цікаве питання — його має затверджувати Кабінет Міністрів. Хто там є фахівцем з української мови? Це ж абсурд.