Колись минеться ця війна 

Борис Гуменюк

 

 

 

Колись минеться ця війна 
колись ми минемося
чи – загинемо 
мені більше подобається «загинемо»
у цьому життя прибирає якийсь сенс 
це бодай би красиво.
Наші юні вдови і поети 
гірко оплакуватимуть нас
одягнуть в чорне слово і тіло
як того вимагає серце етикет і традиція
вони довго носитимуть траур 
щоб наголосити свій стан
(чорне – це теж красиво).
Потім вдови підуть заміж
бо мине час і треба якось жити.
Перед новими чоловіками 
їм вже буде ніяково ходити до нас
плакати за нами
щоб нікого ненароком не травмувати
зі своїх нових родичів 
їх доведеться із цим критися
крадькома полоти бур’ян на наших могилах
палити лампадки 
прив’язувати пластикові віночки на хрестах
крадькома пробравшись на цвинтар.
Намагатися дітей від одного та іншого
однаково любити.
І лише поети завше пам’ятатимуть про нас
ці литимуть сльози в самотині і напоказ
щедро і справді щиро 
між пивом і коньяком 
(коньяком котрого ніхто не подасть)
на фестивалях 
в будинках творчості
на слемах чи просто так
при нагоді
по купідонах та дзиґах –
гривня за рядок
чи як домовишся
може гривня п’ятдесят 
чи якось так
їм теж треба якось жити.