Микола Сулятицький
Поетична творчість відомого галицького релігійного діяча середини XIX століття залишається і досі не достатньо вивченою, оскільки науково-аналітичні праці сучасних вчених в основному торкалися дослідження пізнавально-біографічних, громадсько-культурологічних аспектів та публіцистики. Лірика А.Могильницького і, зокрема, його епічна поема, перебувають на рівні зовнішньо-формального вивчення в контексті представлення виключно ідейно-таматичної та сюжетно-інформативної площин, а внутрішній, жанрово-стильовий та художній аспекти і дотепер незаслужено перебувають на маргінесі скрупульозних літературознавчих вивчень. Тому нашим завданням є подати письменника як віртуозного майстра пера, проаналізувати його поему з точки зору художніх особливостей авторського стилю та мистецького почерку.
Поетичному доробку Антіна Могильницького притаманне належне використання широкої палітри художніх засобів, які унаочнюють шерегу прийомів, зображально-виражальних способів представлення дійсності, завдяки яким він формує оригінальну художню дійсність згідно естетичних критеріїв, рівнозначну будь-якій реальності довколишнього світу. Він не тільки реалістично зображає, тобто оперує наслідувально-міметичними принципами, але й виражає власними творами духовні цінності, тим самим одухотворяючи реальність, уможливлює його розкриття згідно принципів краси. Водночас художні засоби виступають прийомами характеротворення, чинниками літературної типізації образів.
В епічному піснетворі (за авторським визначенням жанру) «Скит Манявський» ми чи не найбільше віднаходимо використання тропів, стилістичних фігур, формотворчих засобів, словотвірних конструкцій, фоніки тощо. Задля підвищення зображально-виражальної функції опису краси природи письменник використовує прийом порівняння, що валоризується у поясненні одного предмета через подібність до іншого. У змалюванні краси карпатських ручаїв поет використовує спосіб компаративної зв’язки за допомогою єднальних сполучників:
«Дві річки чисті, близькі як сестриці,
Дно мають срібне, кришталеві лиці»1,
подібно ж як і в наступному зразку із використанням діалектних сполучникових слів:
«Верем’я було погідне і мило
Гейби позлітков небо прикрасив,
Сонце ся звільна к вечеру хилило,
Сумрак з долини горі ся взносив»2.
Однак вже при описі зовнішніх особливостей свого героя ми бачимо і більш традиційно-унормовану словоформу зіставлень «ніби»:
«Рибак на теє усміхнувся мило,
Примилив уста, і лице, і очі,
З уст слівце кожде ніби з медом плило,
Очка світились як зірнички ночі…»3.
Пропонований зразок українського красного письменства наповнений яскравими метафоричними образами, що уможливлюють розкриття сутності одних явищ через інші за подібністю чи за контрастом:
«На таку мову кров в нас закипіла,
Но якась вища сила покріпила:
Взнессли-смо руки, взялися жегнати,
Щоби сатану в безодню загнати!»4,
де ми маємо зразок так званої «динамічної метафори». Як різновид цього тропу, у художній тканині поеми часто зустрічаємо використання художнього прийому уособлення, коли переносяться якості живих істот на предмети:
«Але надармо! Камінь не промовить,
Грузи не скажуть уплинувши літ,
А думка давнє житє чи відновить,
Сли стерта напись на пристінках з плит?
Потік сріберний, що мури полоче,
Щось гомонить і мерчить к берегам,
Але нам правду сказати не хоче,
Сумний лишає округ мурів сам»5.
Подібно до уособлення, але із ширшим семантичним значенням, з потужнішим розгалуженням асоціативних ланок, у творі віднаходимо метафоричний різновид іменований «уподібненням», як ото подибуємо в змалюванні автором краси гірського краєвиду:
«Кому ж незнана Маняви долина,
Красов удачнов здібна від природи,
Где з скал шумлячи стрімко летять води,
Ватажків пісньми дзвенить полонина?»6.
У художній тканині «Скита…» спостерігається поєднання контрастних, протилежних за значенням антагоністичних виразів, внаслідок чого утворюється парадоксальна семантична сполука – оксюморон:
«Треба нам знати, щоб від брусних дверей,
Попід Луб’янець во внутррностях гір,
Бігом ся тягнуть підземні печери.
Не всюди рівні і вглибінь і вшир»7.
Для ліро-епічного твору Могильницького, твореного в часи процвітання романтичного літературного напряму, характерна помітна гіперболізація, коли письменник художньо інтерпретує образи і поняття почерез завищене перебільшення їхніх якостей з метою увиразнення та значнішої переконливості зображуваної ним реальності, як це видно у творі під час опису колишньої могучі славетного Галича:
«Тогдишній Галич,великий, багатий,
Обіймав пространь на п’ять годин ходу,
Вбирався в красні, золотії шати,
Багатством ткані з гори аж до споду,
Котрим сіяли церкви і палати
І тверда кріпость князівського роду,
І Владимирка двір озолочений –
При нім гриміли вічеві собори,
Храброй дружини полк вооружений
Підпирав сильно аж угорські гори!
Стіл Осьмомисла золотокований
Поміщав раду пресвітлих бояр,
Переговори і мира і брани,
І всяк домашній тихомирив свар!»8.
І, звичайно, твір галицького просвітника щедро огранений епітетною канвою, яка образно акцентує на характерній означеності, одиничній якості певного предмета чи явища, збагачуючи його смисловими та емоційними нюансами. Тут ми бачимо елегійну шерегу високохудожніх прикметникових словоформ «Дністр синенький», «Гостенько милий», «Преображенський многосвітлий храм», «Владимирка двір озолочений», «Стіл Осьмомисла золотокований», «Золоті вершки, мальовані боки Рождественського храму» тощо.
Характерною особливістю «Скиту Манявського» є використання автором так званих стилістичних фігур, своєрідних синтаксичних зворотів, вживання яких надає поетичному мовленню імперативно-емоційного забарвлення. Повтор, як найпростіша стилістична фігура, в якому окремі слова чи словосполучення повторюються в одному висловлюванні задля наголошення думки, деталі, інтенсивності вираження почувань, широко поширений в епічній поемі А.Могильницького. Так, в описі часового зрізу Манявської обителі автор від першої особи в діалозі із монахом-cтарцем задля підсилення експресивно-емоційної, семантичної організації мовлення використовує вищезазначений прийом:
«Скажіть, старенький, може-сте свідомі,
Хто сесі мури кріпко збудував?
Хто в тих світлицях, в тім каміннім домі,
Хто, коли, докіль – мирно пробував?
СкажітьЮ сивенький, сли би-сте уміли,
Хто сесі мури люто розвалив?
Где ся тутешні жителі поділи,
Хто весь добиток звідси розточив?»9,
подібно ж як і в наступному епізоді, коли шляхом перманентного «нанизування» певного визвуку чи слова (що набуває вигляду ритмічної фігури) – використання подібного прийому тяжіє певним чином до фольклоризації тексту:
«Чи страшний Перун з злобремінной хмари
Громовим жаром хутко спопелив?
Чи горді Турки, чи дикі Татари,
Чи котрий ворог все то погубив?
Чи джума стяла, чи кримська неволя
Загналв газдів в тяженький ясир?
Чи Довбушевих легінів сваволя,
Чи може дикий їх розшарпав звір?10.
Подібно ж задля емоційного підсилення митарств монахів-прочан так само вживається вищеозначений тип художньої реальності:
«Єму всьо рівно! А гості по труді
По стількох зноях з довгої дороги.
По плитах, скалах, каменю і груді.
По пнях і корчах товчуть босі ноги!»11
чи в елегійній «Молитві благодарсвенній»:
«Як милі оку золотаві лучі,
Як легка груди вітру прохолода,
Як любі уху птиці краснозвучі,
Як тішить серце сміюща природа!»12.
А повтор у наступному уривку «Скита…» при описі образу багатого скотаря носить певний характер самопоновлення, коли кожна повторювана річ вважається похідною від попередньої і апелює до відтворення різними зображально-виражальними засобами чогось відмінного, іншого в самодостатньому, наділеному стабільними, повними, позачасовими ознаками:
«Чи гдесь вночі ся чогось переляк,
Чи го взялися з’їдущі уроки,
Чи якусь натху з водов зимнов спив?
Чи даня дали дівки масноокі,
Чи му хтось зраня стежку підоляв?
Чи чарівниці, виучені в кливі,
Мов літавицю на него наслали?
Чи молодиці пусті, чорнобриві,
Їдким го зіллям гдесь очарували?»13.
Градація, як стилістична фігура, детермінує поступове посилення засобів художньої виразності задля підвищення емоційно-смислової значущості образу, як це ми бачимо у наступному текстовому уривку при описі природи:
«Як паутина облаки ся дерли –
Вздовж і поперек рясним огнем блисли,
Перуна громом задудніли гори,
Відбили гомін береги і скали,
Рвалися з місця каміння і плити,
Дебри і звори тяжко застогнали,
Ніби вже хоче світ ся завалити!
Люнула туча, як з коновки цідить!
Нема сухого рубця у рубатки –
Темрява! Око ні на п’ядь не видить,
Ані зірнички, ні рибака хатки»14.
У творі А.Могильницького органічно вплетена антитетична стилістична фігура, яка виступає тут у зіставленні опозиційних понять та вмотивованому контрастуванні смислових значень, – яскравим зразком проступає епізод опису славного минулого та нікчемного сьогочасся:
«З велетів славних – нечемні карлята,
Чим були предки, мало з них хто знає,
На отців гробах сплять сини виродні,
А гніздо власне огидне валяють,
Хоть їх святого імені негодні.
Однак ся мови вітцівськой встидають!
Чужим похопні спішно-сь величати,
І бесіда їх чужа паплянина!»15.
Не можна оминути також потужного словесного багатства твору. Особливо впадає у вічі чимала кількість архаїстичних словоформ з теперішнього фонду пасивного словника, застосовуваного як активного у минулих епохах: «велеліпота» (краса найвищої якості), «зонплі» (бурульки), «облік-єм іночеські шати» (вдів монашу одіж), «чистих вод здрою « (до джерела чистої води), «у каждім грудей тху» (у кожному подисі), «шибколетні крила» (прудкість лету крил), «пространь України» (український простір), «паплянина» (неоковирна мова) тощо.
Отож, як переконуємось, ліро-епічний твір Антіна Могильницького має не лише добру сюжетно-композиційну структуру та ідейно-тематичну вартіснсть, але і високохудожню наповненість. Це вкотре говорить про належний рівень майстерності письменника, засвідчує розкрилля його літературного таланту, що поповнює набуток нашого національного красного письменства.
Література та джерела:
- Могильницький А.Л. Твори / [авт.вст.ст., упор., коментарів та прим. Є.Баран; авт..ст, упор. В.Бабій]. – Івано-Франківськ: СупрунВ.П., 2011. – 208 с. – С.69.
- Там само. – С.71.
- Там само. – С.90.
- Там само. – С.97.
- Там само. – С.70-71.
- Там само. – С.70.
- Там само. – С.100.
- Там само. – С.81.
- Там само. – С.72.
- Там само. – С.72.
- Там само. – С.93.
- Там само. – С.102.
- Там само. – С.118.
- Там само. – С.91-92.
- Там само. – С.83-84.