Ніна Головченко
10 січня 2019 року в Києві в Національному музеї літератури України відбувся творчий вечір письменника Івана Андрусяка.
На заході, окрім інших книг І. Андрусяка, було представлено щойно виданий двотомник «Фонетика тиші» і «М’яке і пухнасте» (Тернопіль : Богдан, 2019).
Вечір умовно був поділений на дві частини. Спершу Іван Андрусяк представив свою «дорослу» лірику, прозвучали тепер уже класичні вірші новітньої української поезії «Нова деґенерація», «Гуцули», «Панночко з блакитними очима», «Катерина Білокур. Автопортрет», «Замовляння з голубами. Катрусі» (вірш-присвята дружині поета Катерині Борисенко) та ін. Неодноманітна строфіка віршів, непересічна густа образність та глибина смислів їх долучила слухачів до співтворчого слухання та роздумів про небуденне.
Потім, по черзі з «малявками», поет читав дитячі вірші (про абри-кусь! (на біс!), про лякацію, бегемота, 13-й трамвай і дивну гусінь). Учасники вечора навперейми завершували рядки вірша, випереджаючи поета, і це підтверджує той факт, що твори Івана Андрусяка знають і читають. Але навіть ті слухачі, хто чув дитячу поезію ювіляра вперше, вгадували прикінцеві римовані слова, бо поетові Андрусяку вдається, попри несподівану образність, попадати у типові відчуття та емоції дітей, а також у їхню мову.
Поезія Івана Андрусяка в цілому позначена парадоксальною образністю, легкою іронією, своєрідною грою, відсутністю банального патосу, але водночас глибинними, часом журливими розмислами.
verte
Просили батько просили мати
І я вас прошу покатувати
Турнути першим турнути другим
Най перемелю камінну тугу
Камінну тугу білу говерлу
Най перемелю та й вам поверну
Ювіляра − поета, прозаїка, перекладача, редактора і видавця вітали колеги по цеху (письменники Василь Герасим’юк, Борис Гуменюк, Сергій Пантюк та ін.), читачі його творів (зокрема, працівники Національної бібліотеки для дітей і діти), представники письменницьких організацій та музеїв.
Василь Герасим’юк відзначив «наладовані енергією» метафори ще одного київського поета-гУцула, зауважив, що 50-років – це вік творчої зрілості, і основне у своєму письменницькому житті Іван Андрусяк ще скаже.
Сергій Пантюк віншував друга Івана поемою-есеєм про поетів і поеток «Дев’яностіада», де ювілярові присвячено верліброві строфи «Андрусяк. Птахи і діти»:
Поет хотів би жити в багатьох містах і селах,
Але обрав містечко, де колись
Шпацірував п’яненький Тарас Григорович.
Правда, це не єдина причина.
Тут найжвавіше цінькають синиці
І дзеленчать горобці,
Ластівки розписують небо
Незримою петриківкою,
Куди не глянь, всюди шпаки,
Горихвістки, трясогузки, вивільги
Та інші солов’ї…
Що вже казати про лелек,
Які блукають околицями
І гречно вітаються зі всіма,
Киваючи своїми
Червоними дзьобами…
Особливі слова вдячності на свою адресу Іван Андрусяк почув від молодих авторів – учасників конкурсу «Напишіть про мене книжку», який декілька років поспіль проводить видавництво «Фонтан казок». Письменницька молодь завдячує «хрещеному батьку» − Анрусякові-редактору за увагу, настанови, підказки, терпіння, підтримку.
Про Івана Андрусяка
Тетяна Шептицька, науковець, журналістка, поетка
Покликаних словом у буремні 1990-ті було чимало. «Бу-Ба-Бу», «Нова Дегенерація», «ЛуГоСад», «Пропала грамота», «Червона фіра» гучно ламали совкові канони й кроїли на свій смак і розсуд поетичні лекала. Проте не всі з тих, хто починав у подібних літературних об’єднаннях чи поза ними, залишились у сучасній українській поезії, ба більше, стали «важковаговиками». Йдеться тут не стільки про обсяг написаного, скільки про вплив на процеси, що відбуваються в літературному середовищі, підтримку молодих талантів, відкриття нових імен. Іван Андрусяк може цілком похвалитися і тим, й іншим. Стильний двотомник, що вийшов напередодні його ювілею, вмістив далеко не все, написане письменником (адже, крім поезій, творів для дітей, є проза, есеїстика, та й епістолярій Івана Михайловича захочуть колись почитати новітні літературознавці). Поет Іван Андрусяк − достатньо різний, якщо порівнювати його вірші для дорослих і тексти для дітей.
У віршах для дітей Іван Андрусяк − добряк і пустун, для якого світ тварин, природи є органічним продовженням людського. Тому носоріг уміє читати, крокодил не любить каву, а великий і поважний бегемот реве, як малеча: «А чого він завиває? // Весь трамвай про це вже знає: // бегемоту ненароком // тицьнув хоботом ув око// необачний слон − і от // завиває бегемот!». Ледь уловлювана дидактичність «дитячих» віршів − легка, позитивна і ненав’язлива. Проте маленькі читачі «Зайчикової книжки», «М’якого і пухнастого», «Лякації», «Чупакабри та інших зайчиків» знатимуть, що не варто нічого боятися, вчитимуться любити читання, розумітимуть, що допомагати іншому, турбуватися про звірят, уміти щось зметикувати, то є чудово і зовсім нескладно. А ще вчитимуться по-доброму розбишакувати, необразливо жартувати і нестандартно мислити: «Не може такого буть! // Песики на дереві не ростуть. //А ростуть на дереві котики // пухнасті животики…».
У «дорослій» поезії Івана Андрусяка маємо голос сильного чоловіка, що осмислює життя у вічних категоріях добра і зла, любові й ненависті, сили і слабкості, життя і смерті: «а іншим байдуже, бо інші не знають // дороги у вічне// над стомленим світом Танатос витає // і душі калічить». Мабуть, гуцульська затятість і вміння бачити все «з гори», не зверхньо чи з погордою, а саме з височини, дозволяє зберігати якийсь внутрішній стоїцизм і рівновагу. Адже упізнаючи світ, відкриваючи його для себе у безлічі виявів, ліричний герой примножує печаль за «Церквою з очерету», яку вже не побачити, за «Чорним лелекою», чиї труди й дні пораховані й конечні, як і людське життя. Проте найбільшою загрозою (втратою, бідою) у поетичному світі Івана Андрусяка є не смерть, а деформація душі, котра перестає відгукуватися на біль і радість, не вміє резонувати з іншими душами задля творення добра: «табунами блукають отари і несть їм числа // по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі // по незвіданих нетрищах душі виходять на злам // і спалахує небо червоною мічене пастою».
Поезія Івана Андрусяка − інтелектуальна розкіш, бо для розуміння її потрібні знання української та світової літератур, обізнаність із філософською спадщиною минулого та тонкий смак. Але той, хто долучиться до такого розкошування, ніколи не пожалкує, а чекатиме від автора нових текстів.
Сергій Батурин, письменник
Як на мене, яскравий поет Іван Андрусяк цілком закономірно прийшов до дитячої літератури: схильність зазирати молодим авторам у вічі в пошуках таланту водилася за ним і раніше. Колись, років із 10 тому, ми з Іваном спільно працювали у Приймальній комісії НСПУ. Там-то я і зауважив, як дбайливо Іван ставився до творів претендентів на членство в цій письменницькій організації, як захищав тих, у кого були помітні іскорки письменницького дару. Тож цілком логічно, що врешті-решт поет взявся за дитячі вірші й почав виступати з ними перед малечею, засіваючи тими іскорками дитячі душі, даруючи дітлахам радість спілкування з якісною літературою. І вміння розгледіти обдарування в початківцеві теж нікуди не поділося: погляньте, скільки нових авторів з’явилося в Анрусяка-видавця! Хай же Іванові таланить і на цій дорозі.
Довідка
Андруся́к, Іван Михайлович — поет, прозаїк, дитячий письменник, редактор, перекладач, літературний критик. Пише українською мовою.
Народився і виріс у Гуцульщині в селянській родині. Вищу філологічну освіту здобув в Івано-Франківському державному педагогічному інституті імені Василя Стефаника (тепер Прикарпатський університет); відтак здобув ступінь магістра державного управління в Українській академії державного управління при Президентові України.
Працював на державній службі; журналістом у багатьох періодичних виданнях в Івано-Франківську та Києві; редактором у видавництвах «Школа» і «Грані-Т». З 2014 ― головний редактор видавництва української літератури для дітей «Фонтан казок»; з 2017 ― шеф-редактор видавництва сучасної української прози «Легенда».
У 1991 разом зі Степаном Процюком та Іваном Ципердюком створив літгурт «Нова деґенерація» ― за визначенням критиків, «неоромантичний у своїй основі» (Є. Баран), де поезія «перебуває в опозиції до самого духу карнавалу», а ключовим у ній є «висока трагедійність світосприйняття» (В. Неборак). «Посилаючи відверто іронічну гримасу футуристу 20-х років Михайлю Семенку і прихований скепсис щодо веселощів бубабіста», поети «Нової деґенерації» «здекларували депресивну, похмуру ходу останніх поетів в переддень апокаліптичного затемнення світу» (Н. Зборовська). У «новодеґенераційній» стилістиці витримані перші поетичні збірки І. Андрусяка:
- «Депресивний синдром» (1992);
- «Отруєння голосом» (1996);
- «Шарґа» (1999).
У наступних книжках:
- «Повернення в Ґалапаґос» (2001);
- «Дерева і води» (2002);
- «Часниковий сік» (2004);
- «Храбуст» (2006);
- «Писати мисліте» (2008)
― переважає символічно-асоціативне письмо й увиразнюється власна впізнавана поетична манера, базована на метафоризмі, яку критика називає «плаваючою семантикою» (А. Дністровий), «герметичними медитаціями-колажами» (Т. Гундорова). В основі метафори у творах І. Андрусяка «лежить неназване порівняння. Сам процес зіставлення відбувається поза текстом, а троп складає наслідок цього процесу, згусток, здатний зробити можливі алюзії легко проглядними для глузду і стравними для нового переживання» (І. Старовойт). Аналізуючи творчу еволюцію І. Андрусяка, наступний період у його творчості критики (А. Дністровий, Н. Сварич) називають «умиротвореним». У збірках:
- «Неможливості мови» (2011);
- «Книга трав, дерев і птахів» (2013);
- «Серця приручених рослин» (2014)
— переважає пейзажно-філософська лірика ― «побожний шепіт „затверділого“ й водночас „ніжного“ вірша, заледве не молитви, що врешті переходить ув інтимну церемонію мовчання разом із близькою людиною» (О. Купріян). Поетизована проза І. Андрусяка (книжка «Вургун», 2005, до якої увійшли повість-метафора «Реставрація снігу», новела «Шарґа» і роман-новела «Вургун») характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів. Тематично автор досліджує психологію людини в символічно-межових ситуаціях на матеріалі Гуцульщини 1940‒50-х років.
Із 2007 провідною у творчості І. Андрусяка стає література для дітей. При цьому він однаково успішно працює і в поезії, і в прозі, і в драматургії.
«Знаковим у сучасній українській літературі для дітей» (Ю. Юліна) критика називає цикл повістей «Стефа і Чакалка» («Стефа і її Чакалка, «Кабан дикий ― хвіст великий», «Чакалка і Чупакабра»; 1997 ― 2015, повне видання ― 2016), де виведено образи казкового страшидла Чакалки, кандидата педагогічних наук, яка забирає вночі нечемних дітей у мішок і несе в Темний ліс, де має намір створити школу чакалок і бабаїв; а також кмітливої дівчинки Стефи, яка перемагає Чакалку завдяки тому, що вміє самостійно мислити і здатна на неординарні вчинки. «Автор вибудовує оповідь про свою маленьку героїню так, що читач-дорослий має зрозуміти, як, попри якісь суперечності, створити для дитини в сім’ї відчуття захищеності. Що для цього необхідно і казку на ніч почитати, і побавитися, і виважено поговорити з дитиною про серйозні речі, наприклад про те, як поборювати свої страхи, як вчитися розуміти потреби інших людей і співчувати їм» (Н. Зубрицька).
Також ключовим у творчості І. Андрусяка для дітей є цикл «28 днів із життя Бурундука» (повісті «Вісім днів із життя Бурундука» та «Завдання з фізики», а також низка оповідань; 2012 ― 2016, повне видання ― 2017). Головний герой ― школяр Івась Бондарук, якого в класі прозвали Бурундуком через те, що він «щокастий» і не любить фізкультури. Наражаючись на постійні кпини однокласників, він вирішує вчинити щось незвичайне, щоб виділитися, і для цього намагається скористатися стародавнім фольклорним рецептом ― вивести собі кишенькового чортика. У доступній для сучасної дитини формі, зокрема через пригодницький сюжет, повість художньо досліджує складні теми становлення юного характеру. Критика наголошує, що це твори «про самопізнання та вибір справжніх цінностей» (І. Славінська), відзначає «тонкий психологізм» у «створенні художніх типів» (Н. Головченко), ба навіть називає твір «українським дитячим „Фаустом“» (Л. Ушкалов).
Аналізуючи адресовану дітям поезію І. Андрусяка (збірки «М’яке і пухнасте», 2010; «Чупакабра та інші зайчики», 2014; «Лякація», 2017; збірка віршоказок «Зайчикова книжечка», 2008 та ін.), критика відзначає, що автор у своїх книжках поєднує «легку, ігрову поезію, написану дотепно та вправно, … дещо розбишацькі вірші для дошкільного та молодшого шкільного віку, доступні для якнайширшої аудиторії», із «справжніми перлинами, такими як «Рибалки», «Пірналки», «Лякація», «Звідки приходить осінь», у яких виразно простежується тяглість традиції ― від українського модернізму до андеґраундної поезії сімдесятників і вісімдесятників. Більш вишукані за формою та образністю, вони мають виразніший ліричний струмінь, зберігаючи фірмову грайливість та гумор. Потенціал такої поезії ― допомагати прививати добрий смак та любов до якісної літератури» (В. Вздульська). Також тут «важливими є моральні цінності, які автор прямо чи опосередковано доносить до маленьких читачів на прикладі поведінки звірят у різних ситуаціях» (Н. Зубрицька).
І. Андрусяк перекладає з польської, англійської, білоруської та російської мов.
Протягом 2001 ― 2010 І. Андрусяк активно виступав як літературний критик (часописи «Книжник-review», «Книжковий огляд», «Кур’єр Кривбасу», «Кальміюс», «Березіль», «Сучасність» та ін.), аналізуючи здебільшого поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси».
І. Андрусяк є лауреатом багатьох премій, зокрема:
- першої премії літературного конкурсу «Смолоскип» (1995);
- літературних премій «Благовіст» (1996);
- ім. Бориса Нечерди (2002);
- премії журналу «Кур’єр Кривбасу» (2007);
- першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека» (2008);
- міжнародної премії «Corona Carpatica» (2010);
- Корнійчуковської премії (2016);
- премії «ЛітАкцент року» (2017).
Книжки І. Андрусяка для дітей регулярно потрапляють у короткі списки та займають чільні місця в різноманітних українських книжкових рейтинґах та конкурсах. Зокрема, повість «Вісім днів із життя Бурундука» увійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі круки 2013» (White Ravens 2013). Удостоєний відзнаки «Дитячий поет року» (2017). І. Андрусяк ― член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. Вірші перекладалися польською, англійською, португальською, німецькою, білоруською, словацькою, російською, вірменською мовами й публікувалися в періодиці та антологіях у 12 країнах світу.
Твори І. Андрусяка включено до програми з літературного читання та української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема:
- повість-казка «Третій сніг» (2 клас);
- вірші зі збірки «Лякація» (3 клас);
- п’єса «Як подружитися з Чакалкою» за мотивами повісті «Стефа і Чакалка» (3 клас);
- повість «Вісім днів із життя Бурундука» (5 клас).
Джерело: Велика українська енциклопедія
Фото автора
