Таня Череп-Пероганич
Прочитала, що Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто знову заявив, що Україна утискає права нацменшин щодо використання рідних мов. І відгуки щодо цього вже українців: «Та як він сміє», «Та чому це хтось має нам вказувати» і т.д і т.п.
Сміють. Не мають ніяких прав, але сміють. Бо самі ж ми в тому й винні. Скоро й поляки чогось подібного захочуть, і німці згадають, що колись своїм чоботом по нашій землі ходили… І будемо ми багатомовною країною-неукраїною. А чому?
Тому що не цінуємо рідного, свого, тому, що і поляки, і румуни, і всі інші чують, якою мовою здебільшого розмовляють українці. (Моєму здивуванню не було меж, коли в карпатському селі квартирантів із Запоріжжя, місцеві жителі обслуговували ламаною російською, «бо оні ж дєньгі платят»).
Щоб звинувачувати в неповазі когось, треба для початку навчитися поважати себе, як націю, як народ у якого є мова, є бажання і можливості її захистити, є віра в завтрашній день. От тоді й ми зможемо заявляти свої права. А так − одне пустослів’я…