Олександр Вакуленко. Фото автора.
З перших днів повномасштабної російсько-української війни на захист України став батальйон ,,Свобода’’.
Ввечері 24 лютого 2022 року бійці цього добровольчого підрозділу, який ще тільки перебував в процесі формування, вирушили на перше бойове завдання в аеропорт ,,Київ’’ (Жуляни). Аеропорти, як стратегічні об’єкти мали особливе значення, куди могли б висаджуватися особовий склад та техніка агресора для захоплення країни. Тому втрачати їх не можна було в жодному випадку.
Наступного дня виникає загроза прориву та з’єднання ворожих танкових колон на околиці столичної Оболоні. Й частина підрозділу без вагань займає оборонні позиції на цьому напрямку поряд із бійцями батальйонів ,,Миротворець’’ та ,,Київ – 2’’. Це мало неоцінимо важливе значення, адже дало можливість підготуватися для відбиття агресії Збройним силам України.
В цей тривожний час наступ на Київ тривав із різних сторін, і один із підрозділів прикрив Броварський напрямок. Тим часом українські війська перехоплюють стратегічну ініціативу й починають відтісняти ворожі сили від Києва. Формується спецгрупа батальйону ,,Свобода’’, яка долучається до визволення Ірпіня, Бучі та Гостомеля, міст які особливо постраждали під час окупації.
Після Великодня рота ,,Свобода’’ у складі Національної гвардії України відправляється на фронт, де її бійці у пекельно тяжких умовах стримують танкові та піхотні атаки противника. Водночас війна починає забирати побратимів по зброї. 28 квітня внаслідок артилерійського обстрілу загинули 32-річний Юрій Горовий із позивним “Ево” та 26-річний Максим Літвінов “Льова”, а 5 травня від кулі снайпера поліг Олександр Єфімчук “Єфім”, який лише десять днів не дожив до свого 28-ліття.
Після бойової підготовки на фронт вирушає друга рота батальйону ,,Свобода’’. Командир взводу цієї роти “Тетріс” зазначає, що в її склад увійшли ідейно загартовані добровольці, які визволяли Ірпінь, й бачили той геноцид, який влаштували окупанти у цьому багатостраждальному місті. “Тетрісу” також запам’яталася непунктуальність “орків”, які одного разу збиралися розпочати обстріл українських позицій після 6-ої ранку. А розпочали тільки після 8-ої. І таким чином він отримав поранення на дві години пізніше. Про це він згадує з гумором. Хоча поранення звичайно річ небезпечна.
До розмови приєднується командир відділення “Скіф”, який додає, що бійці визволяючи Ірпінь, Гостомель проявили неабияку стійкість, намагаючись якнайшвидше вибити ворога. Змогли захопили російського корегувальника вогню, але самі потрапили під обстріл, й довелося їх виводити із небезпечної зони. Ретельно обстежували навколишнє середовище на наявність мінування, виявляючи при цьому цілі комплекти боєприпасів ворога, а міни знаходили навіть в дитячих садках. Але головне, що бійці здобули необхідний бойовий досвід.
Життя батальйону ,,Свобода’’ продовжує тривати в тилу, де йдуть планові навчання з бойової підготовки. Одним із найдосвідченіших бійців підрозділу, який пройшов східний фронт в 2015-2017 роках у батальйоні оперативного призначення НГУ імені генерала Кульчицького є “Гора”, який зазначає, що в ті часи воювати було значно важче. Тоді не було тієї підготовки яку маємо нині, не було такого потужного озброєння як зараз. Не вистачало й бойового досвіду.
Хоча зараз “Гора” перебуває в іншому підрозділі, але це нічого не змінює. Адже він продовжує воювати, захищати нашу землю, спокій своїх співвітчизників. Під час нинішнього етапу війни він брав участь у визволенні села Лук’янівка Броварського району, яке вдалося відбити внаслідок контратаки.
Його побратим “Варвар” додає, що підрозділ наносив удари по ворожим колонам, проводив зачистки від недобитих ворогів й пройшов Київщину, Чернігівщину, Сумщину, зайшов в історичне місто Конотоп і дійшов до кордону із Курською областю. Після цього рейду повернувся на місце дислокації. А нині знову готується до виконання бойових задач.
Окрасою батальйону ,,Свобода’’ є чарівні дівчата. Квіти та автомат нині є стихією українських дівчат. Кухар за фахом “Мала” приєдналася до підрозділу наслідуючи приклад свого брата “Джина”, який зараз воює у зоні бойових дій. Тут у дівчини з’явилося чимало друзів, готових захищати Батьківщину до перемоги.
“Руда”, натомість здобувала педагогічну освіту, навчаючись на вчителя музичного мистецтва. Хоча її душа потребувала чогось більш енергійного, і навіть з’явилося бажання потрапити в Державну прикордонну службу України. Але війна змінила всі плани. У її руках тепер – автомат. Батьки спочатку були схвильовані таким рішенням доньки. Але нічого не вдієш, коли війна прийшла у наш дім і гинуть невинні люди. “Руда”, на відміну від деяких хлопців, які залишилися вдома, освоює навики військової справи.
,,У нас дуже сильні жінки, і це вселяє надію на наше майбутнє. Все рівно перемога буде за нами”, – із впевненістю говорить українська захисниця “Руда”.
Дійсно, Україна у цій війні переможе. Особливо це відчувається, завдяки батальйону ,,Свобода’’ та іншим підрозділам, які стали на захист України.
