Олександр Вакуленко, фото автора за різні роки.
21 лютого 2025 року в Києві у Бабиному Яру вшановано видатну громадсько-політичну діячку, учасницю українського визвольного руху в лавах ОУН, талановиту поетесу Олену Телігу.
Життєва доля Олени Теліги розпорядилася так, що вона проживала в Києві двічі. Ще зовсім юною вона тут жила із 1918 по 1922 рік. У цей період Олена здобувала освіту в Жіночій гімназії Олександри Дучинської, а потім у трудовій школі. Працювала посильною в Київському політехнічному інституті.
Вдруге Олена Теліга потрапила в Київ восени 1941 року після вимушеної еміграції переконаною українською націоналісткою. Тому й не дивно, що спочатку зупинилася в приміщенні Культурної реферантури ОУН на вулиці Короленка, 45 (нині – вулиця Володимирська).
Заступник О. Ольжича в проводі Культурної реферантури ОУН Олег Лащенко в нарисі ,,На Київських верхах’’ характеризує діяльність Теліги такими словами: ,,В постаті Олени Теліги виходить на висоти Міста не тільки українська жінка і не тільки поетка, але насамперед член організованих націоналістичних лав. На чолі їх стоїть на цих Київських горах молодий чоловік, духовній чистоті якого – за одним образним висловом – могли б позаздрити принци блакитної крови: Олег Кандиба-Ольжич.
Включившись в систему Культурної Реферантури Організації, Олена Теліга ніби помножує саму себе через координацію своєї праці з працею побратимів свого духа й собою інспірує і помножує працю їхню. Слово зливається тут в нерозривне одно з акцією політичною: українська культура вступила на лінію фронтову, щоб висловити і ствердити повноцінність українського духа у світі, де попередній окупант нашу музу ,,запльовував, залузував’’, а новий – її взагалі не визнає’’.
Такою була тогочасна дійсність. Доводилося виборювати волю українського народу усіма доступними методами. У тому числі і піднесенням української культури, яка сприймалася українцями як близьке та рідне явище, але не визнавалося німецькими адміністративними органами. Це призводить до арешту Олени Теліги в Спілці письменників України та завершення її земного шляху у Бабиному Яру.
Саме біля Пам’ятного Хреста у Бабиному Яру в честь Олени Теліги та її соратників вшановують безкомпромісну українську патріотку Олену Телігу.
На цьому трагічному місці в перші роки української незалежності з’явився великий дубовий хрест виготовлений прикарпатськими майстрами. Його супроводжував із далеких Карпат в українську столицю заступник голови ОУН Павло Дорожинський як святу реліквію. Відомий архітектор Анатолій Ігнащенко підказав місце для його розташування. Але земля під яму для хреста виявилася настільки промерзлою, що не давала можливості працювати. І лише завдяки Ігорю Харченку, який потурбувався про екскаватор, робота зрушила з місця. Й на п’ятдесяту річницю загибелі Олени Теліги 21 лютого 1992 року було встановлено цей знак скорботи, який почав єднати навколо усіх, хто зі щирим серцем та чистою душею вклонявся людям, які віддали життя заради української національної ідеї.
У 2006 році поруч із хрестом були встановлені три гранітні плити в честь подвигу у Києві українських націоналістів.
Але в ніч на 15 липня 2009 року, через сімнадцять років, після встановлення хреста, його було повалено, а центральна плита розбита ворогами України.
За два місяці все було відновлено, хоча новий хрест виявився дещо меншим. Про це наголошував знаний екскурсовод Валерій Лисенко, під час своїх захоплюючих екскурсій цими місцями.
Натомість вандали не вгамовувалися. Наступного року було пошкоджено й цей хрест, якого то підпилювали, то підпалювали. Простоявши сім років, у 2016-му, до 110-ї річниці від дня народження Олени Теліги його було замінено на кам’яний.
У Києві – два пам’ятника Олені Телізі. Перший було відкрито 31 серпня 2009 року на галявині Національного технічного університету України ,,Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського’’. Другий – 25 лютого 2017 року безпосередньо біля її місця загибелі, на території Національного історико-меморіального заповідника ,,Бабин Яр’’.
Учасники цьогорічного вшанування пам’яті Олени Теліги висловили вдячність українській Героїні та усім членам ОУН полеглим у Києві під час Другої світової війни.
