У Львові вшанували пам’ять визначних діячів УВО-ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина.
88 років тому польська окупаційна влада засудила молодих українців на смерть за те, що взяли до рук зброю і билися за незалежну Україну.
В.Білас і Д. Данилишин здійснили збройний напад на польську окупаційну установу з метою вилучення коштів на потреби ОУН. Напад виявився не вдалим, а хлопців схопила поліція.
Їх смерть сколихнула Галичину. Відправлялися панахиди, повсюдно вивішувалися синьо-жовті стяги, відбувалися поминальні віча.
Незабутня Олена Теліга присвятила героям свій вірш.
ЗАСУДЖЕНИМ
(Біласові й Данилишинові)
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.