Богдан Червак, Голова ОУН.
21 листопада 1941 року під селом Базар, що на Житомирщині, ОУН вшанувала пам’ять учасників Другого зимового походу Армії УНР, яке переросло у героїчний чин і трагедію.
Ось як цю подію описували видання ОУН.
В двадцяту річницю базарської трагедії організовано масову маніфестацію. Села, міста й містечка Житомирщини й північної Київщини сповіщено, що 21 листопада відбудеться під Базаром панахида в пам’ять героїв, полеглих за українську справу в боротьбі проти большевизму.
Водночас на місці трагедії, що відбулася двадцять років тому, висипано дві високі могили та вкопано три високі хрести. Вивішено націоналістичні тризуби і жовто-блакитні прапори, провідник Житомирської ОУН поставив біля могил почесну варту.
Вночі й уранці 21 листопада, в напрямку до Базару тягнулися безконечні валки селянських возів. Їхали люди різного віку, чоловіки і жінки.
Німецькі залоги були переполошені й заскочені цим масовим рухом. Місцева військова влада вислала на дороги, що вели до Базару, панцирні частини. Одначе, як пізніше виявилось, до Базару їхало і йшло близько сорок тисяч люду. В таких умовах танкові з’єднання не наважилися ні на що інше, як на патрулювання на дорогах.
Журнал «Наш Шлях» в березні 1942 року такими словами характеризує перебіг демонстрації:
«Раннім ранком 21. листопада непроглядні маси народу з вісім районів (400 сіл) зібралися кругом дорогих могил, які засипано сотнями вінків з написами: від громадян Базару, Києва, Житомира, Коростеня, Народич, Малина-Чопович…. від Проводу ОУН, учительства й інших. Богослужіння і панахиду правили три православні священики. Співав об’єднаний хор із чотирьох сіл…
О годині 12-й естафета забрала крихітку землі з могил, щоб вмурувати її в Софійському Соборі в Києві.
Опісля слідували промови Голови Районового Управління м. Чопович, відпоручника Проводу ОУН і представника націоналістичної молоді. Промовці змалювали історію боротьби українського народу з большевизмом, вказали на гекатомби жертв борців за українську державність та виразили непохитну віру, що українська нація під проводом ОУН та її Вождя полковника А. Мельника здійснить свій національно-державний ідеал.
На закінчення цієї імпозантної маніфестації многотисячні маси народу піднесли трикратне грімке «Слава Україні! Слава Вождеві Андрієві Мельникові!»
(Г. Полікарпенко. ОУН під час Другої світової війни. На чужині, 1951)
По закінченні свята під Базаром німецькі агенти почали виловлювати окремих людей, що брали в ньому участь. Команда особливих відділів СС та Гестапо переводили на Житомирщині арешти серед свідомих, активних українців.
Зокрема, масові арешти відбулися на Коростенщині та в самому Коростені. Арештованих відпроваджували до Житомира, де на вулиці Пушкінській переводили з ними коротке слідство та відправляли до льоху колишньої тюрми НКВД на вулиці Миколаївській. Там відбувалися найбільше жорстокі тортури.
Вулицями Житомиру кожного дня, з великим поспіхом, їхали авта, з яких лунало могутнє «Ще не вмерла». Авта приїздили на місце розстрілу… Ями вже були викопані фольксдойчерами.
Німці, привівши свої жертви на місце розстрілу над ями, та обступивши їх, казали їм по одному підходити. Перша підійшла пані Орищенкова, прощаючись з чоловіком. Якийсь п’яний СС вистрілив їй у груди, і вона поринула в яму. За нею розстріляли її чоловіка, який брав визначну участь в організації маніфестації під Базаром.
Тоді над яму підійшов організаційний референт Обласної Екзекутиви ОУН на Житомирщину, який, зірвавши з себе сорочку, кинув катам у вічі з вигуком: «Стріляйте, кати! Слава Україні!» Його дальших слів не було чути, бо німці почали густо стріляти на Марчука, який вирвався з черги та помчав полями, зникаючи в сніговій заметілі.
Шляхом Орищенків, Сурмачів пішли десятки тисяч українських людей. Скоро виросли із землі нові могили українських борців біля Києва, Харкова, Полтави, Вінниці, Рівного та інших міст і сіл України.
Базар породив нових Борців, нові героїчні змагання та нові могили, що кликатимуть нарід до боротьби за волю та незалежність.
(«Два Базари. 1921-1941».Видавництво ім. Ольжича. 1949)