Юлія Рогушина
Тактична медицина (ТМ) – це надання допомоги на догоспітальному етапі, яке спрямоване передусім на попередження причин смерті, за принципами, що враховують загрозу від бойових дій. У сутність сучасної ТМ закладений інший алгоритм надання невідкладної медичної допомоги, ніж зазвичай (наприклад, під час дорожньо-транспортної пригоди, надзвичайної ситуації та/або при вогнепальному пораненні мирного часу).
Домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з урятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані. ТМ є особливим розділом невідкладної медичної допомоги з власним концептуальним порядком дій щодо надання домедичної допомоги пораненому (потерпілому) на полі бою. На полі бою догляд за пораненими є лише частиною завдання військового підрозділу і для його ефективності критично важливими є тренування та планування.
Функції бійця-рятувальника
Боєць-рятувальник (CLS – Combat Lifesaver) є солдатом-немедиком, який проводить заходи щодо збереження життя як вторинну місію, після виконання свого первинного завдання як бійця. Боєць-рятувальник навчений надавати невідкладну допомогу, яка може врятувати життя потерпілому, наприклад, зупинити критичну кровотечу або зробити декомпресію грудної клітки за допомогою голки при напруженому пневмотораксі. Боєць-рятувальник також може допомагати військовому медику при підготовці постраждалих до евакуації, якщо у нього немає невиконаних завдань бійця.
Основною перевагою наявності бійця-рятувальника є те, що він знаходиться поруч.
Розділяють тактичну медицину власне в умовах бойових дій та тактичну екстрену медицину.
Задачі ТМ залежно від місця бойових дій
Місце ведення бойових дій умовно поділяють на 3 зони: червона, жовта, зелена. Колір зони, в якій знаходиться в даний момент боєць, визначає об’єм надання першої невідкладної медичної допомоги.
Червона зона – зона ведення бойових дій, де боєць знаходиться в зоні вогневого впливу противника. Домедичну допомогу в секторі обстрілу надають тільки за наказом командира, оскільки основним у бою є виконання бойового завдання. В окремих випадках, коли дозволяє тактична ситуація, рішення приймають самостійно. Допомога надається у вигляді самодопомоги та взаємодопомоги. Обсяг надання невідкладної медичної допомоги: 1) придушення вогню противника, 2) зупинка критичної кровотечі, 3) евакуація в жовту зону. Під час виконання будь-якої маніпуляції в секторі обстрілу поранений і той, хто його рятує, знаходяться у небезпеці, тому все необхідно робити максимально швидко з дотриманням правил особистої безпеки (рятувальник не підіймається вище тіла пораненого, який лежить на землі). У сучасних умовах ведення бойових дій найкращим способом надання невідкладної медичної допомоги постраждалому є придушення вогневих точок противника, тому що це вбереже потерпілого від нових поранень, вбереже самого рятувальника під час евакуації потерпілого та дозволить надати невідкладну медичну допомогу в більшому обсязі.
Жовта зона – зона ведення бойових дій, де боєць знаходиться поза зоною вогневого тиску противника (підвал, бліндаж, тимчасове укриття). Такий поділ є досить умовним, тому що в будь-який жовта зона момент може стати як червоною, так і зеленою. У жовтій зоні проводиться основний обсяг надання першої невідкладної медичної допомоги згідно з програмою бійця-рятувальника.
Зелена зона – зона ведення бойових дій, що віддалена від безпосереднього вогневого контакту. Зазвичай тут працюють евакуаційні команди, військові медики.
Переміщення (CASEVAC) пораненого з «жовтої зони» до «зеленої зони» в ТМ має інший управлінський зміст, ніж той, що зазвичай вкладається в поняття «евакуація», і здійснюється одним чи кількома військовослужбовцями-рятівниками та немедичними транспортними засобами.
Доведено, що в умовах сучасного маневреного бою медичний працівник може виконати обмежені медичні заходи не більше, ніж звичайний навчений військовослужбовець. У «зеленій зоні» проводиться повний і ретельний огляд пораненого військовослужбовця іншим військовослужбовцем: з’ясування стану основних вітальних функцій, перевірка якості та відповідності отриманої само- та/або взаємодопомоги, додаткове накладання пов’язок, бандажів, сортування та підготовка до медичної евакуації (MEDVAC) з використанням санітарного транспорту.
Базовий алгоритм роботи з постраждалим на полі бою С.А.В.С.
Приблизно 90% смертельних випадків на полі бою трапляються до того, як пораненого доставлено до лікувального закладу, у багатьох випадках смерті не можливо запобігти за допомогою медичного втручання (наприклад, важка травма голови і політравма). Поранених, які не померли відразу, можна ефективно лікувати і транспортувати, дотримуючись стандартів «Тактичної допомоги пораненим у бою» (Tactical Casualty Combat Care, TCCC) і «Порятунок життя в бою» (Combat Life Saving Care, CLS). Доля поранених часто залежить від особи, яка першою надає медичну допомогу.
«С.А.В.С.» ˗ базовий алгоритм роботи з постраждалим на полі бою, який визначає порядок і пріоритетність надання допомоги.
- С (critical bleeding) критична кровотеча;
- А (airways) – дихальні шляхи;
- В (breathing) – дихання;
- С (circulation) – циркуляція.
За статистикою НАТО, близько 70% загиблих на полі бою втратили життя через неконтрольовану критичну кровотечу (С), яка, на відміну від звичайної, становить безпосередню загрозу життю людини через стрімку втрату крові (відірвана кінцівка, пошкоджена артерія). Наприклад, при пошкодженні стегнової артерії людина через 35-40 с втрачає свідомість і не зможе надати собі допомогу, а за декілька хвилин може загинути від втрати крові. Головні ознаки критичної кровотечі: ампутація кінцівки; пульсуючий або фонтануючий крововилив; пляма крові, що динамічно розтікається; калюжа крові під тілом пораненого. Для спинання критичної кровотеч використовують кровоспинний турнікет, джгут, пальцеве притиснення та підручні засоби. Основні правила накладання джгута: він повинен бути легкодоступним для виймання; джгут необхідно накласти максимально швидко, вище рани та поверх одягу, але тільки при кровотечі, що є небезпечною для життя, здійснюючи максимальний тиск до повної зупинки кровотечі з рани.
Близько 27% бійців гинуть через непрохідність верхніх дихальних шляхів та поранення грудної клітки. Тому наступні за пріоритетністю пункти – перевірка прохідності верхніх дихальних шляхів (А) та перевірка наявності, частоти і глибини дихання (В). Поділ двох, на перший погляд схожих, ситуацій, що пов’язані із диханням, обумовлено анатомією – перш ніж потрапити в легені, повітря проходить по верхніх дихальних шляхах, від порожнини рота до початку легень. Перекриття прохідності верхніх дихальних шляхів, наприклад запалим язиком, блювотними масами або осколками кісток щелепи і зубами, призведе до неможливості здійснення акту дихання, навіть якщо самі легені будуть цілі і здорові. На вирішення проблеми непрохідності верхніх дихальних шляхів є до 4 хв; для травм грудної клітки (наприклад пневмотораксу) – до 20 хв. Проникаючі пораненні грудної клітки не тампонуються, для таких цілей в стандартній укладці IFAK є спеціальна оклюзійна наліпка, виготовлена з повітронепроникного матеріалу, що має клейову поверхню з одного боку. Якщо після використання оклюзійної наліпки стан потерпілого погіршується (збільшується в розмірах поранена сторона грудної клітки; шкіра набуває блідого або синюшного кольору; спостерігається роздуття шиї або зміщення гортані в сторону), тоді необхідно терміново провести декомпресію грудної клітки шляхом випускання надлишкового повітря з плевральної порожнини за допомогою спеціальної декомпресійної голки.
Пункт С (circulation) потребує відновлення рівня рідини (крові) в організмі, якщо вона була втрачена внаслідок критичної кровотечі і проведення ряду маніпуляцій щодо стабілізації стану потерпілого і попередження гіпотермії (зниження температури тіла). Це необхідно зробити протягом 30˗40 хв з моменту поранення, тому цей пункт С є четвертим за пріоритетністю.
Індивідуальна аптечка першої допомоги
IFAK (Individual First Aid Kit, індивідуальна аптечка першої допомоги, англ.) – основний інструмент в наданні першої невідкладної медичної допомоги. Боєць-санітар має дещо розширену укладку IFAK, або ж спеціальну медичну сумку чи рюкзак. Склад IFAK стандартизований, має кілька підвидів і варіантів комплектації, може бути доукомплектований, виходячи з особистих побажань і навичок конкретного бійця. Якщо боєць вносить зміни в комплектацію свого IFAK, він зобов’язаний сповістити колег про новий елемент у своїй аптечці. При виявленні пораненого необхідно використовувати для надання допомоги його власну аптечку.
До стандартної комплектації аптечки входять:
- Кровоспинний турнікет. Використовується для зупинки критичної кровотечі шляхом перетискання магістральної артерії. Застосовується в червоній, жовтій, зеленій зоні. Найбільш поширений і відомий – Combat Application Tourniquet (САТ), використовується бійцями збройних сил НАТО, спецпідрозділами, бійцями полку «Азов», рятувальниками. Альтернатива – SOF Tourniquet, принцип дії аналогічний, відрізняється дизайном і матеріалами деталей. Турнікети українського виробництва: СПАС, СІЧ.
- Гемостатичний засіб, який на основі хімічної реакції при контакті з кров’ю прискорює процес згортання крові, зупиняючи критичну кровотечу. Найбільш відомі – Celox, QuikClot, ChitoGauze. Форми випуску: порошок, аплікатор, бинт.
- Оклюзійна наліпка, що використовується при пораненні грудної клітки. Існують модифікації з клапанами, що випускають повітря з грудної клітки і перешкоджають його потраплянню всередину.
- Pill-pack (упаковка таблеток) – індивідуальна разова доза медпрепаратів, яка приймається після поранення та запивати водою. В укладці IFAK вона зберігається в зіп-пакеті без блістерів і готова до вживання. Склад: протизапальний, знеболюючий, антибіотик, в максимальних разових дозах: Парацетамол – 1000мг; Мелоксикам – 15мг; Гатіфлоксацин – 400мг.
- Пластир нетканий гіпоалергенний, від якого можна відривати фрагменти руками, без використання ріжучих інструментів, що дуже важливо в критичній ситуації. Використовується для фіксації катетерів, назальних трубок, зведення країв рани, передачі інформації про потерпілого групі евакуації і т.д.
- Перманентний маркер для позначень: фіксації часу накладання турнікета, запису про вживання медичних препаратів, заповнення інформації для евакуації, картки пораненого, нанесення позначок на тілі потерпілого.
Доповненнями аптечки можуть бути, наприклад, другий турнікет, таблетки для знезараження води або гідрогелева пов’язка, яка використовується при опіках.
Щоб використовувати це обладнання, необхідно мати базові практичні навички. Це можуть бути як медичні працівники, так і військові, які вивчили курс ТМ. Навчатися ТМ доцільно тим особам, які передбачають участь у бойових діях, отримують доступ до відповідного обладнання та планують надавати первинну допомогу у збереженні життя людей саме від тих факторів, що характерні для бойових дій (критична кровотеча, вогнестрільні поранення, вибухові травми тощо) та здійснювати підготовку до евакуації до медичних закладів. В умовах воєнної агресії Росії, внаслідок якої подібні травми отримує цивільне населення, та за неможливості отримати практичні навички та обладнання, доцільно ознайомитися хоча б теоретичними відомостями щодо первинної допомоги та мати доступ (наприклад, зберегти у телефон) до популярної довідкової літератури з ТМ.
Література
Овчарук, І. С., Тверезовський, М. В., Мінасов, Р. В., & Гордієнко, С. Ю. (2015). Тактична медицина. Алгоритм домедичної допомоги під час бойових дій. Актуальні проблеми транспортної медицини.
Ротчук С., Березан С. Тактична медицина для підрозділів спеціального призначення. Довідник. chtyvo.org.ua/authors/Rotchuk_Serhii/Taktychna_medytsyna_dlia_pidrozdiliv_spetsialnoho_pryznachennia.pdf
Юрченко, В. Д., Крилюк, В. О., Гудима, А. А., Заруцький, Я. Л., Романко, Б. С., Кузьмін, В. Ю., … & Самофал, С. С. (2014). Домедична допомога в умовах бойових дій: Методичний посібник.