Ольга Веремійчик
У 1972 року Микола Сивіцький (20. 09.1917 – 13. 01. 2004) розпочав літературознавчу працю над доробком Богдана Лепкого. У травні 1983 року він захистив докторат (кандидатську дисертацію) у Ягеллонському університеті — «Богдан Лепкий — людина, письменник, митець та творець українсько-польських відносин». У березні 1990 року Головна рада НТШ у Нью-Йорку обрала його дійсним членом філологічної секції.
Протягом 1992—1994 років у Варшаві вийшов друком тритомник «Історія польсько-українських конфліктів». За це видання прокуратура проти нього порушила справу, проте на захист автора встали українські письменники та культурні діячі з багатьох країн.
1993 року київське видавництво «Дніпро» випустило його монографію про Лепкого.
У серпні 1995 року Микола Сивіцький отримав літературну Премію імені братів Лепких.
1996 року Микола Сивіцький був нагороджений премією імені Авеніра Коломийця — «за значний внесок у національно-культурне та патріотичне відродження Дубенщини» (Микола Сивіцький народився в селі Заболоття (тепер– Підлужжя) Дубенського району).
Того самого року в Києві у Видавництві імені Олени Теліги вийшла друком його книга «Парадокси доби».
Микола Сивіцький також написав автобіографічні «Записки сірого волиняка», видані 1996 року, 2000 року вийшли з доповненням у у Києві у Видавництві імені Олени Теліги.
Його твори друкувалися і в США, часто під псевдонімом.
У 2005 році у Видавництві імені Олени Теліги вийшли три томи книги «Історія польсько-українських конфліктів». Видані у 1992 —1994 роках у Польщі книги Миколи Сивіцького польською мовою, переклав на українську Євген Петренко.
Автор у першому томі у хронологічній послідовності зібрав і упорядкував відомості про історичні події, які сприяли виникненню польсько-українських конфліктів. У першій частині книги показано польську політику щодо України від часів Київської Русі до 1919 р. Друга частина охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
У другому томі автор у хронологічній послідовності зібрав, систематизував і описав відомості про історичні події за період від вересня 1939 до середини 1944 р. Той короткий, але надзвичайно бурхливий період представлено головним чином документами польського еміграційного уряду, більшість яких має позначку «Таємно».
У третьому томі автор у хронологічній послідовності зібрав і упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону.
У історії польсько-українських стосунків є різні сторінки. Так, пацифікація у Галичині (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) — злочин проти людяності, здійснений польською санаційною владою на українському населенні Галичини. Репресивні акції тривали у вересні — листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського із застосуванням поліції та армії.
Відомо, що під час Другої світової війни однією із трагедій було знищення українців у Гуті-Пеняцькій. По закінченні війни були вивезені тисячі українців з Холмщини і Підляшшя, але цих дат в Україні не відзначають.
А у Польщі 11 липня відзначають (у цьому році 80-му) річницю Волинської трагедії. Волинська трагедія – одна з найбільш суперечливих сторінок в історії України, навколо якої точаться суперечки. У Польщі події 1943 року на Волині називають геноцидом, в Україні таке трактування називають перебільшенням.
Як і кожного року, і цього року згадали Волинську трагедію. Тому я підготувала цей допис. Звичайно треба, щоб поляки не забували про жертви українців. Читайте три томи книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів». Особливо зараз важливо будувати дружні стосунки України і Польщі.