Юлія Рогушина.
Інформаційна війна (ІВ) (англ. – Information Warfare) – проведення широкомасштабних інформаційних дій з метою інформаційного впливу на масову свідомість для зміни поведінки і цілей людей, одержання інформаційної переваги в інтересах противника, а також захист від подібних впливів.
Це комплекс цілеспрямованих дій, які виконуються для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання збитків інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем. Такий комплекс заходів і операцій здійснюється в різноманітних конфліктних ситуаціях (як війни, так і мирного часу), коли інформація є розглядається як зброя та ресурс.
Основним засобом ведення ІВ є інформаційна зброя. ІВ ведеться шляхом здійснення інформаційних операцій – атакуючих (інформаційних атак) та оборонних, що здійснюються для протидії інформаційним атакам.
Основна ціль ІВ – послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та зміцнити власні. Вона передбачає вжиття пропагандистських заходів для впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній сферах. Задачами ІВ можуть бути виведення з ладу систем управління військами і бойовими засобами збройних сил, систем збору та аналізу інформації, комп’ютерних та телекомунікаційних мереж, різних систем зв’язку, а також здійснення психологічного впливу на супротивника, дестабілізація суспільства та провокація ворожнечі між групами людей.
Основні методи ІВ – блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника.
Історія терміну
Поняття «інформаційна війна» почало широко застосовуватися від середини 80-х років минулого століття, хоча елементи ІВ використовувалися значно раніше. Так, ще в Давньому Китаї, серед методів активного протистояння противнику підкреслювалася необхідність «розкладати все добре, що є в стані ворога», «розпалювати внутрішні чвари»(!!!), «заважати всіма засобами» його цілеспрямованій діяльності.
Уперше термін «інформаційна війна» було використано в 1985 р. у Китаї для опису теоретичних підходів у сфері інформаційного протиборства. В його основу покладено погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-Цзи, який першим у трактаті «Мистецтво війни» узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника.
Нині існує чотири підходи щодо визначення ІВ.
- Перший підхід трактує ІВ як сукупність політико-правових, соціально-економічних, психологічних дій, що передбачають захоплення інформаційного простору, витіснення ворога з інформаційної сфери, знищення його комунікацій, позбавлення засобів передачі повідомлень, а також інші подібні цілі. В такому розумінні ІВ – це відкриті або приховані цілеспрямовані інформаційні взаємодії інформаційних систем (ІС) з метою отримання певного виграшу в матеріальній сфері. В такому тлумаченні ІС – це будь-яка система, що отримує вхідні дані, обробляє та аналізує їх, змінює свій внутрішній стан на основі результатів обробки і генерує певні результати. Це можуть бути як комп’ютерні системи, так і засоби сприйняття інформації людьми.
- У другому підході ІВ розглядається як найгостріша форма протистояння в інформаційному просторі, тобто основна увага приділяється специфіці протистояння супротивників, для якого характерні висока інтенсивність, короткотривалість гострого суперництва та наявність взаємовиключаючих цілей. При такому трактуванні ІВ коло її учасників значно розширюється, тому що у ньому враховуються не лише дві сторони, але й всі інші, хто так чи інакше є присутнім в інформаційному просторі в даний проміжок часу і може впливати та ситуацію, а саме: громадськість, ЗМІ, інші держави, міжнародні спільноти тощо. Це дозволяє аналізувати як окремі випадки ІВ різні форми ідейного протистояння релігій, ідеологій, наукових доктрин і навіть напрямків мистецтва.
- За третім підходом сфера використання терміну ІВ значно звужується і стосується тільки форми забезпечення та ведення військово-силових дій, в якій значна увага приділяється електронним засобам передання й обробки інформації (наприклад, цифрових випромінювачам, супутниковим передавачам тощо) для виконання військових завдань.
- Четвертий підхід ототожнює ІВ із кібернетичними війнами. Але кібервійна́ (англ. cyberwarfare), що полягає у використанні Інтернету й пов’язаних з ним технологічних і інформаційних засобів однією стороною з метою заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці та суверенітету іншої сторони, є тільки однією із складових ІВ,
Усі чотири визначення об’єднує те, що в ІВ основним засобом здійснення агресивних дій і нанесення ушкоджень противнику є інформація, а різниця між ними полягає у способів реалізації цих дій та засобах збереження та передання інформації.
Учасники ІВ
Учасників ІВ можна розглядати в двох аспектах: широкому та вузькому. У вузькому розумінні в ІВ приймають участь різні ІС, а сама ІВ розглядається як процес інформаційної взаємодії між ІС, що викликає зміни у внутрішньому стані (внутрішніх зв’язків і ставлень) цих ІС. Таки підхід використовується для моделювання інформаційних процесів, що стосуються ІВ.
У широкому розумінні учасники ІВ – це:
- індивіди;
- групи індивідів, організації та спільноти;
- держави;
- групи держав;
- технічні система.
Такий підхід застосовується для опису прикладів ІВ та аналізу їх специфіки.
Форми ІВ
Форми ІВ залежать від того, протистояння між якими учасників вони характеризують. Приклади форм ІВ:
- конфлікт між державами або групами держав (“холодна” або “гібридна” війна, воєнний конфлікт);
- конфлікт між державою та недержавними організаціями (наприклад, війна з тероризмом);
- боротьба між окремими політичними або економічними одиницями групами однієї держави (виборчі кампанії, конкурентна боротьба);
- війна держави проти власного населення з метою його перепрограмування;
- діяльність міжнародних організацій та альянсів проти політики конкретних держав (у сфері захисту прав людини, свободи слова та віросповідання, протидія воєнній агресії тощо).
Російсько-українська ІВ
Російсько-українська ІВ — комплекс заходів, які постійно здійснюють урядовими та неурядовими організаціями Росії та України в інформаційному просторі України, Росії, інших країн та міжнародних організацій для отримання стратегічно-політичних переваг шляхом у глобальному протистоянні Росії і України, а також протистоянні Росії та інших країн та міжнародних альянсів (наприклад, НАТО). Ініціатором цієї ІВ є Росія, яка з часу набуття незалежності України прагне впливати на інформаційний простір в контексті власних глобальних геополітичних інтересів. Ця ІВ активізувалася у 2014 р. з початком російської збройної агресії, направлена на інформаційне забезпечення сепаратистського руху на сході України, послаблення контролю центральної влади, створення проблем безпекового та економічного характеру. Російські ЗМІ та соціальні мережі використовуються для інтенсивної, багатоканальної пропаганди, дезинформації та переконання світової спільноти у точках зору, які пропонувало російське військово-політичне керівництво. Дезінформація та фальсифікації застосовуються Росією для створення ілюзії значущості та величі Росії, дискредитації українських державних та громадських органів, як спосіб уникнути відповідальності за власні протиправні дії, на приховування або виправдання російської збройної агресії проти України і тих воєнних злочинів, які спричиняють військові на території України.
Протидія у ІВ
Головним завданням участі в ІВ є не зменшення негативного впливу на своє населення чи його психологічний стан, а нанесення максимальної шкоди супротивнику. У тому випадку, якщо одна сторона веде по відношенню до іншої односторонню ІВ, тобто інша сторона не веде ІВ у відповідь, то така пасивна сторона буде з часом переможена. Для цього необхідно планувати та здійснювати відповідні інформаційні операції. Наприклад, в російсько-українській ІВ Україна результатом таких операцій має бути ізоляція Російської Федерації на міжнародній арені, введення міжнародних санкцій проти країни-агресора, виключення Російської Федерації з різноманітних міжнародних і міждержавних політичних, економічних, культурних, наукових, спортивних організацій та спільнот, підрив і дезорієнтація морально-психологічного стану її військовослужбовців, посилення антивоєнних і антиурядових настроїв громадян Росії. Крім того, інформаційні операції мають підтримувати патріотичну консолідацію громадян України, оперативно та об’єктивно інформувати населення щодо актуальних подій та забезпечувати позитивний імідж країни у світі.