Людмила Лобачова, фото автора.
До 116-річниці з дня народження Олега Ольжича (Кандиби), великого сина українського народу, видатного поета, вченого-археолога, одного з лідерів Проводу Організації українських націоналістів, у Житомирі пройшла низка заходів. Складовою яких стало проведення в Житомирському обласному літературному музеї літературно-мистецького вечора «Земляк — Ольжич».
На зустріч завітали представники влади, науковці, краєзнавці, вчителі, громадські активісти, майстри художнього слова та пластуни.- Сьогоднішній захід я оцінюю як пазл у картині патріотичного виховання. І чим більше буде таких пазлів, тим чіткішою та зрозумілішою для нас буде ця картина. Ми будемо краще розуміти ким є та чиїми нащадками являємось. І все важче деяким особам з далеких боліт буде вішати непритаманні нам ярлики, – сказав Сергій Козловець, начальник управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської обласної військової адміністрації.
У радянський час ім’я Олега Ольжича було табуйованим. Однак без цієї людини неможливо уявити наукове, політичне та культурне життя української нації 1920-1940 років. Житомиряни по-праву ним пишаються, а приміщення саме літературного музею для вшанування Олега Ольжича вибране невипадково. Про це та про життєвий шлях видатного земляка розповів Геннадій Махорін, к.і.н., доцент Поліського національного університету: «Ми зібрались сьогодні в тому місці, де колись Олег Ольжич побачив світ. В цьому будинку була жіноча клініка Розенблата, в якій перед і після пологів перебувала мати Олега Ольжича. Далі мати з немовлям переїхали в будинок (Махорін показує фото), який нині не зберігся. На вулиці Михайлівський, де був магазин «Спорттовари», розташовувались служба безпеки ОУН(м) і редакція «Українського слова», газети, яка виходила з 1941 року з ініціативи Олега Ольжича.
Через два роки перебування Олега Ольжича в Житомирі, родина переїхала до Києва, а потім до Пущі Водиці. Там він здобув початкову та середню освіту. Після невдач буремної Української революції, більшість української інтелігенції, не сприйнявши політику совєтов, емігрували. У Чехословаччині, найбільш сприятливій для переселенців, створили осідок із потужним освітнім та культурним середовищем. Зокрема, почали діяти Український вільний університет та Український академічний інститут ім.М.Драгоманова, навчальні заклади, в яких навчався молодий Ольжич. Як науковець Олег Кандиба зробив ґрунтовний внесок у дослідженнях трипільської культури, отримав ступінь доктора з археології.Другим вирішальним етапом в житті Ольжича було знайомство з Євгеном Коновальцем, одним з ключових діячів українського національного руху. Під впливом Коновальця Ольжич зрозумів, що досить ховатися у минулому трипільських пам’яток, потрібно зараз працювати для України. Олег Ольжич став одним із основних діячів ОУН, очоливши невдовзі культурну референтуру.
Після загибелі Коновальця, Ольжич пристав на бік мельниківців. Однак два крила ОУН об’єднувала одна мета — боротьба за українську державність.Велика заслуга Олега Ольжича ще й в тому, що він розумів — Україну потрібно популяризувати в світі. Тому він інтегрує її в світовий науковий простір. У 1937-1938 роках влітку для бажаючих студентів прочитав курс лекцій з історії трипільської культури у Гарвардському університеті. Там же заснував український науковий інститут. Працював над збірником наукових праць, де статті були написані українською мовою, цей збірник мав наукове значення.В цей час у Ольжича з’явилось захоплення письменством, пише прозові та поетичні твори, за його життя побачили світ збірки «Рінь» та «Вежі».
Поезія найбільш передає його єство, вона чітка, рубаюча. Прикладом, ідеалом для нього був образ римських воїнів з їх дисципліною, порядком, організованістю, відвагою.В 1943 році Ольжич одружився із донькою свого вчителя Леоніда Білецького, Катериною, але час був несприятливий для спокійного життя, вони бачилися епізодично, Ольжич був в постійному русі. В 1944 році, коли було арештовано Андрія Мельника, очільником ОУН(м) стає Олег Ольжич. 25 травня Олега Ольжича заарештували. За що? Є дані, що він збирав свідчення про злочини нацистів, але на той момент цих злочинів вже було задокументовано достатньо і тому його книжка вирішальної ролі не мала. Його арештували, бо нацисти вважали, що він продовжує підтримувати зв’язок з Америкою і знає про місце й дату відкриття Другого фронту. Але Ольжич цього не знав, а якщо б і знав, то не сказав.
В ніч з 9 на 10 червня в концтаборі «Заксенхаузен» Олега Ольжича закатували до смерті».
Цікавими були й інші виступи, зокрема про родовід сім’ї Олега Кандиби (Ольжича), підкреслюючи сказане архівними даними, розповів почесний краєзнавець України Володимир Вітренко.Про розуміння державності в творах Олега Ольжича розмірковував Святослав Васильчук, голова Житомирського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка. Також Святослав Карпович пригадав про особисте знайомство з сином Олега Ольжича, Олегом Олеговичем Кандибою: «У 1994 році я очолював Народний Рух України в Житомирській області, мені з Києва повідомили, що приїде син відомого Олега Ольжича. Хоче в Житомир, бо тут народився його батько. Він завітав із дружиною Тамарою, вона була канадійка і трошки розмовляла українською. Вони жили в Торонто, в Канаді. Ми зустрілися, пройшлись місцями, пов’язаними з Олегом Ольжичем. Ночували гості у нас в родині. На той час їм обом вже було по 50 років, а дітей не мали і хотіли взяти на виховання діток українців. З часом вони справді усиновили двох, назвали їх Ярик і Яринка. Ми підтримували спілкування листуванням. У 2007 році знову вдалося зустрітися, коли Олег Олегович приїздив у Житомир на запрошення Житомирського державного університету ім.І.Франка. Нині син нашого земляка помер».
Доповнила спогади про спілкування з Олегом Олеговичем Кандибою вчителька історії вищої категорії ліцею №8 міста Житомира Оксана Дудар. Вона зосередила увагу присутніх на тому, що нині ми говоримо і пишемо Олег Ольжич. «Насправді існує думка, що це невірно, бо є Олег Кандиба і його псевдонім О.Ольжич. Всюди, де він так підписувався, імені не було. Такої думки дотримується син Ольжича. Я була членом СНУМ (Спілка незалежної української молоді.) Наша організація мала одним із місць засідань приміщення якраз у тому будинку, де проживала родина Кандиб. Перебуваючи в Житомирі його син, Олег Олегович, теж туди приходив, ми спілкувались. В розмовах він притримувався такої думки, що правильно говорити або Олег Кандиба або О.Ольжич», – розповіла Оксана Дудар.Виступи учасників рясно перемежовувались поезією Олега Ольжича, вірші поета читали вихованці театральної студії «Візаві» м. Житомира Катерина Власюк та Назар Сульський. Яскравим доповненням вечора була пісня. Своїм мистецтвом із присутніми поділилась Лариса Бойко, яка під гітару заспівала власні пісні на слова письменниці Марії Зіновчук. Вечір вели активісти благодійного фонду «Надія Є», лавреати Літературно-мистецької премії ім. Олени Пчілки Божена Вознюк та Петро Петрук. Вони втілили образи Олени Теліги та Олега Ольжича, між якими один рік життя, один день народження та покладені долі на жертовник української волі та державності.Під час заходу присутні вшанували хвилиною мовчання Олега Ольжича, Олену Телігу, Василя Овсієнка та захисників ЗСУ, які нині віддають свої життя в війні за українську ідентичність та незалежність.Додамо, що літературно-мистецький вечір «Земляк — Ольжич» організовано управлінням національно-патріотичного виховання, молоді та спорту ЖОВА та БФ «Надія Є».