Володимир Мороз. (з facebook)
16 жовтня – день народження Осипа Ревюка – сотника УГА, підполковника армії УНР, представника ОУН у Литві, близького соратника Євгена Коновальця.
Підполковник Осип Ревюк – представник УВО та ОУН в Литві, член Президії литовсько-українського товариства. Народився 16 жовтня 1889 у Станиславові (Івано-Франківську) в родині Михайла і Марії Клемент. Перший клас гімназії закінчив теж у цьому місті. Де продовжив навчання – невідомо (можливо, у Коломиї), але здобув середню освіту, працював службовцем залізниці, відслужив в австрійському війську, 1 січня 1914 отримав ступінь кадета резерву.
З вибухом Першої світової війни призваний в армію з містечка Делятин, служив у четвертій роті 58-го піхотного полку, фенріх резерву (хорунжий). В кінці 1914 або на поч. 1915 поранений (ймовірно, у праве передпліччя). Підвищений до ступеня обер-лейтенанта (поручника) 1 травня 1915. Відзначений Срібною Медаллю Військових Заслуг на стрічці Хреста Військових Заслуг з мечами; Бронзовою Медаллю Військових Заслуг на стрічці Хреста Військових Заслуг з мечами; Військовим хрестом імператора Карла.
Під час визвольних змагань служив у Галицькій армії. Зокрема, під час Чортківської офензиви командував ІІІ куренем 2-ї Коломийської бригади. 1 березня 1919 підвищений до ступеня сотника. В кінці серпня 1919 в боях під Києвом очолював цю бригаду, а в кінці року призначений до штабу ІІІ корпусу Галицької армії. Навесні 1920 перебував при командирові 3-ї бригади ЧУГА Осипові Станимірові. Разом з частиною вояків Галицької армії зумів приєднатися до Армії УНР, служив у штабі 1-ї Запорізької дивізії. Наказом Військ УНР №4 від 9 лютого 1921 підвищений до звання підполковника.
На початку 1920-х мешкав у Коломиї, брав активну участь у діяльності Української Військової Організації, був командантом Покутської округи УВО. Одночасно виконував обов’язки скарбника молодіжного товариства “Академічна Громада” в Коломиї. Заарештований польською поліцією “за приналежність до української боївки” в кінці 1922, невдовзі звільнений, а слідство припинене за браком доказів. З поліційних документів зберігся опис: “Мешкає в Коломиї при вул. Клюсіка, 19; зріст 172 см, шатен, обличчя видовжене, лоб високий, очі темно-бронзові, брови чорні, рідкі, ніс великий, на правому передпліччі шрам від пострілу”.
Входив до крайової команди УВО; за деякими відомостями, виконував обов’язки організаційного референта. Був серед учасників конференції УВО в Оліві біля Данціґа (1923). Від 1924 виконував обов’язки референта розвідки в крайовій команді УВО. Спочатку перебував у Львові, але відтак, щоб не привертати увагу польської поліції, змінював місце перебування, зрештою осівши у Кракові, який перетворився в центр розвідувальної діяльності у Польщі. Одночасно виконував обов’язки представника УВО в Кракові. Крім того, займався справами переходу кордону з Польщі в Німеччину та Чехословаччину в його околицях. Уникнув арешту польською поліцією після виявлення нею розвідчої мережі УВО, в середині червня 1926 залишивши Краків. Виїхав за кордон, був призначений представником УВО у Литві. Тут мешкав під прибраним іменем Іван Бартович (Йонас Бартавічус), представлявся журналістом. За даними польської поліції, одночасно був другим референтом розвідки у Головній команді УВО. 27 листопада 1927 від української сторони поставив підпис під статутом новоствореного Литовсько-українського товариства; 20 січня 1928 на урочистих зборах товариства обраний до його президії.
Від весни 1928 – відпоручник Проводу українських націоналістів на Литву; користувався організаційним псевдонімом “Понас”. Був посередником між керівництвом Литви та УВО-ОУН, зокрема в питаннях фінансування організації, забезпечення офіційними документами Євгена Коновальця та його співробітників. В тодішній литовській столиці Каунасі (бо офіційна столиця Вільнюс була окупована Польщею) безпосередньо займався виданням друкованого органу УВО “Сурма”, брошур та подальшою їх пересилкою в Польщу (зокрема, через Вільнюс і Данціґ) та інші регіони, де діяли українські націоналісти. Також їздив у Ригу (Латвія), де займався організацією осередку ОУН.
Визначений делегатом установчого конгресу ОУН, але з невідомих причин не зміг прибути у Відень на поч. 1929. Брав участь у ряді нарад керівництва УВО і ОУН (Прага, червень 1930; Женева, листопад 1930; Берлін, вересень 1931 та ін.) Після виявлення у 1935 на Варшавському процесі матеріалів з Архіву Сеника про працю Осипа Ревюка, був змушений залишити Литву. Мешкав у Берліні, далі працював в ОУН під керівництвом Євгена Коновальця і Андрія Мельника.Точної інформації про час і обставини смерті Осипа Ревюка немає. Його друзі з ОУН вважали, що він загинув у 1945 наприкінці Другої світової війни. За різними припущеннями, це сталося у Литві або Німеччині.