Під знаком державного чину стоїть будучність Української Нації, і тільки через нього вона зможе виявити свою духову й фізичну дозрілість у мірі, вимаганій потребами повного політичного визволення.
Українці — велика нація, а на землі українській б’ють численні джерела будучого народного багатства. Біологічна сила нації та господарська видайність її землі — це два найголовніші факти, зумовляючі політику підбою, що його здавна ведуть наші національні вороги. Дійсність минувшини, як і сучасности, що в свою чергу позначилась звищенням матеріяльного визиску, спробами зміцнити нашу культурну залежність та постепенно винищувати наші фізичні сили, — наглядно довели, що боротьба, в якій здавлено українські державницькі змагання, мала і завжди матиме основну свою мету: знищення українців як окремої нації. Бо українська держава — це створення на Сході Европи тої нової політично-господарської сили, що підірве пануючим в тому геофізичному краєвиді державним націям найважливіші підстави їх домінуючої ролі.
Українська Самостійна Соборна Держава означає зупинення і зламання традицією встановлених напрямних чужонаціональних державних інтересів, з одного, та заіснування нового рішаючого чинника міжнародної політики в питанні Близького Сходу — з другого боку. Забезпечення собі вільного виходу на Схід передумовлює найбільшу відборонність і принаймні незмінний на Заході й Півночі. З цього висновок, що осередня лінія визвольницької політики веде Українську Націю до такої боротьби з її ворогами, щоб вислідом її було остаточне зламання їх історичного наступу на українські землі. Культ війни, мілітаризація національного духу, усе знання для перемоги — оце пробоєві гасла сучасної хвилі, яких здійснення покладе тривкі підвалини під будову української держави.
Національна свідомість довела у своєму розвитку до видвигнення ідеалу самостійности як синтези політичного думання; націоналізм означає дальший поступ розвитку нації, який полягає в здійсненні ідеї соборного державного чину. З цього становища мусить націоналізм виповісти рішучу боротьбу всім соціяльно-політичним доктринам та вченням, наміреним проти такого його розуміння, всім спробам організувати внутрі нації заборола міжнародного порозуміння та солідарности, які послаблюють моральні якості національного духу та натугу його відпору назовні, усім гаслам про першенство або виключність клясово-професійних інтересів, що протидіють зосередженню національних сил для досягнення державности, тієї найпершої і найреальнішої умови творчого самоздійснювання нації в усіх ділянках її розвитку.
Форма й метода націоналістичного мислення і чинення виявляють тут радикалізм, нетерпимість та суб’єктивну виключність голошених гасел, узгіднених з ідеалом української держави, який своєю істотою є радикальний, нетерпимий, суб’єктивний, а тому безоглядно ворожий супроти тої дійсности, у наслідок якої заіснував сучасний стан загального поневолення Української Нації. Поставлена перед завданням творити нові факти власної історії, нація мусить освідомитись як самозаконна моральна сила, що має внутрішню відвагу рішати всі питання зі своєго становища. Тим вона здобуде свою повну внутрішню самостійність, а суб’єктивізм її прагнень і чинів буде джерелом її найреальнішої сили.