Леонід Осипчук
Море та Україна!… Споконвіку вони були невід’ємні. У XVI – XVIII ст. українські козаки, захищаючи свою Вітчизну, фактично панували на Чорному морі. Козацькому флоту аналогів у світі не було!
І от у 1992 році на хвилі народного ентузіазму до нас із віків з’явився… козацький корабель «Еней»…. Під синьо-жовтими вітрилами він проніс минулу славу України по розбурханому зимовому Середземномор’ю, викликавши щиру зацікавленість Україною сучасною.
Експедиція «Українське море» була задумана і здійснена ентузіастами з Одеси, Миколаєва, Судака, Києва і Львова. Усе було в цій експедиції: і подолання труднощів під час будівництва корабля на заводі «Акватон» у Миколаєві, і зимовий перехід неспокійного Чорного моря, і відчайдушна боротьба із штормом у морі Егейському… А також цікаві зустрічі: в Туреччині, Греції, Італії. Незвичайні пригоди і захопливі видовища.
За підсумками експедиції було доведено:
- козацькі «чайки» дійсно спроможні були сягати далеких берегів Середземномор’я навіть у зимовий період;
- народна дипломатія сприяє дружбі та взаєморозумінню між народами.
Усі етапи експедиції були зафіксовані кіногрупою кіностудії «Дана», було створено художньо-публіцистичний фільм «Море та Україна».
Своїми враженнями від експедиції спробую поділитися, оприлюднюючи сторінки щоденника учасника походу на козацькому кораблі «Еней».
Щоденник
учасника експедиції «Українське море»
(«Ukrainian sea»)
директора кіностудії «Дана»
Осипчука Леоніда Петровича
20.11.1992 – 19.01.1993
Учасникам експедиції
«Українське море» присвячується.
20 листопада 1992 року (п’ятниця). Чорне море.
16.42 год. Нарешті завершилися всі митарства і «Еней» (дерев’яний козацький корабель розмірами 11 м довжина, 4 метри ширина, 4 метри висота – прим. Авт.) відходить із яхт-клуба міста Одеса у невідомий похід у південні моря.
Хитає хоч і не дуже сильно, але без звички трохи моторошно.
Вдалині тихо зникають вогні Одеси. Позаду залишається своя земля, хоча останньою точкою своєї землі буде острів Зміїний.
Проплив Іллічівськ (нині Чорноморськ − прим. Авт.) з кораблями на рейді.
До побачення, Україно!
21 листопада 1992 року (субота). Чорне море.
8.20 – 9.20 год. Пройшли острів «Зміїний».
На острові видно лише антени радіолокаційної станції і жодного деревця.
Море хвилюється, балів 3 – 4. Вітер потужний. Майже весь час ідемо на вітрилах.
Від «качки» деякі «козаки» і на палубу не виходять, лежать покотом у трюмі на спальних нарах. Дещо тіснувато у кубрику. Боря і Льоня (режисер і звукооператор фільму «Українське море» Борис Бойко і Леонід Манько – прим. Авт.) «хворіють». Я тримаюся, звикаю.
Дельфіни хвилин десять супроводжували корабель попутним курсом.
22 листопада 1992 року (неділя). Чорне море.
З ранку і до вечора дме північно-західний вітер, близько 5 балів.
Бідного «Енея» добряче кидає. «Козаки» теж добряче «хворіють». Особливо львів’янин Мирон Колодко, майже не піднімається. Льоня і Боря лише «до вітру» вискакують та щоб трошечки щось з’їсти. Я вже допомагаю набивати вітрила. Дивно, але моя загартованість, що залишилася від походів у Охотському морі, свою справу робить. Вже нормально переношу «качку» до 5 балів.
23 листопада 1992 року (понеділок). Чорне море. Босфор.
Після обіду побачили берег. Вирішили, що це турецький і не помилилися. Вийшли до землі правіше входу до Босфору на 10 миль.
16.00 год. Добре вже видно маяк Босфору.
18.00 год. Ввійшли у Босфор. Настрій у «козаків» піднявся. Все-таки цікаво. Стамбул тягнеться по обидва боки Босфору. Запахи з ресторанів дістаються і до нашого корабля .
Пройшли великий міст через Босфор – 297 метрів, висячий. Далі другий міст. Весь час тягнеться набережна.
22.00 – 23.00 год. Зайшли в яхт-клуб «Атакьой – Маріно» міста Стамбул.
«Козаки» одразу кинулися в душ і туалети. Перехід усе-таки був складний.
Вартість перебування у яхт-клубі складає 27 доларів США на добу.
24 листопада 1992 року (вівторок). Стамбул.
8.00 год. Добре виспалися, поснідали. Митники щось голову морочать, вимагають 250 доларів США. Керівництво експедицією займається цією справою, може залагодять, і ми ще переночуємо у яхт-клубі.
Яхт-клуб великий. Яхти такі, яких я ніколи не бачив. Це не Одеса.
У місто поки що не виходили, чекаємо вирішення питання.
Повернулися парламентарі. Начебто заручилися підтримкою директора яхт-клубу, який пообіцяв у всьому допомогти. А виручив нас азербайджанець Афган, що перебуває у складі експедиції і гарно володіє турецькою мовою. Добре, що є такий толмач (перекладач).
Увечері з Іваном (журналіст Іван Ольховський − прим. Авт.) і Льонею пішли в супермаркет. Товарів багато, але не дуже захоплює. Валюти не маємо. Та й купувати тут не радять бувалі. Краще десь в Італії чи у Франції, куди за планами, маємо дійти.
Вечір прохолодний, вітерець з Мармурового моря. Вечеря на палубі. Вода для пиття за гроші. Користуємося «технічною».
(Далі буде…)