Дарія Ковч-Якубович. (На фото Микола Бігун з дружиною)
(До уваги читачів, стаття п. Дарії Ковч-Якубович про свого діда – видатного члена ОУН Миколу Бігуна. Стилістика авторки повністю збережена).
Я називаюся Дарія Ковч-Якубович – внучка Микола Бігуна. Я роджена в Америці, але від самих початків життя пам`ятаю сильний дух патріотичного українства вдома. Я виростала в українськім “ґетто” в Америці – де дуже багато української молоді тут виховувалося в тім дусі, котрі привезли наші батьки та діди.
Мій дідо, Микола Бігун, народився 13 січня 1901 року в Струтині Нижнім, повіт Долина. 1903 року його родина перенеслася до Стрия і тут він учився в народній школі та в гімназії . І вже, в 1916 році, молодий Микола стоїть в рядах пластового гуртка в Стрию котрий називався “Пугачі”. Не можу сказати фактично, але я певна, що Пласт додав моєму дідові поштовх до національної служби Україні, і він пристає до Січових Стрільців, та 1 листопада 1918 року, він, враз з рядами стрийської Пластової Сотні включається в Листопадовий Зрив і вивішують український прапор на ратуші в Стию. А потім, як вояк Української Галицької Армії, переходить з нею в її кампанію, з усіми її радощами й смутками, перемогами й поразками. 3 друзями-пластунами він отримував високі признання і відзначення за “щоденні добрі діла” в армії, а раз навіть при почесному звіті перед командантом III- ro Корпусу УГА, ген. Антоном Кравсом, відзначено Миколу Бігуна, Ортинськоrо й Пиндзина за бистрість орієнтації і витримання на стійці ПОЗА КРАИНІ МОЖЛИВОСТІ .
1920 року, після Варшавського договору, Микола Бігун дістається враз з усією УГА до польського полону, а транспорт його попадає на кількатижневе перебування до табору полонених у його місті Стрию. Разом з другом пластуном Романом Петріною, він тікає звідтіля в дуже рисковний спосіб і обидва скриваються до кінця війни в Карпатах та по різних селах Підкарпаття.
У 1921 році співорrанізує з революційними елементами Стрийщини й Долинщини Окружну Команду УВО і стає її Бойовим Референтом. В осени 1922 року при масових арештуваннях у всій Галичині, у слідстві було виявлено кілька провідних прізвищ, між ними й Миколи Біrуиа. Йому пощастило втекти в останню хвилину перед приходом польської поліції до його хати. Упродовж місяця скривався в Карпатах, але під натиском Крайової Команди підходить до кордону з Чехословаччиною. Біrуна на кордоні ловлять. Одначе, він, перебраний й ухарактеризований на сільського пастушка, так добре грав свою ролю, що поліція відпускає його по трьох днях як якогось недотепу. При другій спробі він щасливо переходить кордон і скоро зголошується до стурбованої Команди УВО в Празі.
По кількох місяцях Бігун закінчує гімназію, здає матуру і вписується на університети чеський і український. По двох семестрах романської філології Команда УВО призначає його і 13 студентів відбути підчас вакацій рейд (партизанський) і цим турбуючи польські адміністраційні станиці, демонструвалося б український спротив рішенню Ради Амбасадорів з 15 березня 1923 року. Командантом рейду був Микола Бігун, Під кінець вакацій всі 13 студентів повернулися до Праги, а Микола Бігун подався ще на службову зустріч з представником Крайового Команданта УВО сот. Юліяна Головінського. Ішовши вночі на цю зустріч, наткнувся в місті Долині на поліційну засідку, яка чатувала на нічних саботажників. Микола, без зброї, в одежі пастуха і з прізвищем Івана Терешка, з легкістю снує в команді поліції байочку, що він вирвався від “rалічан” з ЧСР і прямує через Галичину до матері в Фастові на Україні. Не був уже неграмотний, а перебрався, щоб бути непоміченим. Повірили, але відставили його до уряду безпеки при воєвідстві в Станиславові. Там уже не повірили і зідентифікували його. В ланцюгах і під міцною ескортою відвези його до в’язниці Окружного суду у Львові, де чекали на нього ще з 1922 року.
Дві справи загрожували Бігунові найвищими присудами – сабожі з атентатами з 1922 року і останній рейд. Перша справа по двох роках слідства відпала внаслідок відкликання зізнань свідків, які його обтяжували, а про участь Бігуна в останньому рейді влада нічого не знала. З Праги теж не доходили жодні вісті. Коли суд вирішив звільнити Бігуна, прокуратор не хотів допустити до цього, шукаючи для нього хоч і надумане , аби важке оскарження. І на передодні звільнення прокуратор Гіртлєр виносить важке обвинувачення, що Бігун заатакував поліцію в нападі боївки УВО на поштовий амбулянс в Калуші. Він попадає до т. зв. “Процесу поштовців”, що відбувався продовж червня 1926 року. Коли адвокат д-р Лев Ганкевич запитав прокуратора Гіртлєра в кулюарах суду , яким критерієм він вимагатиме засуду Бігуна, бо хіба не критерієм СПРАВЕДЛИВОСТИ, Гіртлєр твердо відповів: “Так, може, не критерієм справедливости, але напевно критерієм найвищого добра польської держави. Того Вашого Володийовського ми не сміємо випустити з наших уже рук … “.
Миколі довелося перебути шість з половиною років у різних важких польських в’язницях.
А у львівській в’язниці приязно і тісно зв`язався Микола Бігун з полк. Андрієм Мельником, і ці вузли відігравали значну ролю ввесь час за життя Полковника.
3 цього присуду Бігун вийшов на волю 18 січня 1931 року. За порадою оборонців та за згодою Крайової Команди УВО і Голови Крайової Екзекутиви ОУН Бігун виїжджає зі Львова на деякий час жити й працювати у Журавні. Пожвавлення української національної роботи насторожило й підняло на ноги польську поліцію й староство, які вбачали в Біrунові головну пружину того руху. Кількома арештуваннями намаrалися йоrо стероризувати й перестереrти, та це не спиняло буйної національної роботи, що переходила вже в НАЦІОНАЛІСТИЧНУ. Тоді паде на Біrуна сконцентрований наступ сфабрикоааних зізнань і доносів з боку всіх командантів поліційних станиць повіту, конфідентів і донощиків, і йоrо арештують. Після 15 місяців слідства у стрийському Окружному Суді, виготовлено йому процес, що загрожував Миколі щонайменше десятьма роками в’язниці.
Але завдяки обороні д-ра В. Старосольськоrо і участі в лаві присяжних суддів кількох німців-колоністів, Бігуна звільнили. Одначе за тиждень з першим транспортом йоrо запроторено до польського концентраційного табору в Березі Картузькій на півтора року.
Звільнений з табору в листопаді 1935 року, Бігун залишається у Львові. 3 початком 1936 року полк. Коновалець і ПУН назначують Бігуна заступником Крайового Провідника і Організаційним Референтом Крайової Екзекутиви ОУН для відбудування праці в ОУН в найважчій тоді ситуації під кожним оглядом.
Місяць перед війною Бігуна знову заарештовують і звільняють уже в перших днях війни, після розпаду у Львові польської державної адміністрації судової і в’язничної. Большевики окуповують Львів, а Бігун еміrрує до Кракова.
У Кракові Бігун з власної ініціятиви метнувся допомагати розrубnеним і безпорадним українським утікачам, швидко засновуючи для них при допомозі кількох друзів Українську каварню “Полтава”, а вже в квітні 1940 року став він ініціятором і головним організатором Українського Кооперативного Консуму. Він стає і його директором при співучасті співдиректорів Романа Петріни й Івана Зєлика. Цей консум урятував три і пів тисячну еміґрацію в Кракові від rолодової нужди і зробив її працездатною.
У квітні 1940 року, після розламу ОУН, полк. Мельник на рекомендацію ПУН назначає Миколу Біrуна Провідником ОУН терену Краків, в якому були тоді сконцентровані всі головні українські суспільно -політичні сили.
Після тоrо, як німці у червні 1941 року зайняли Львів, ПУН назначує Бігуна членом Крайової Екзекутиви ОУН, а після смерти сотн. Сидора Чучмана, Фінансового Референта ПУН, Голова ПУН полк. Мельник передає завідування цією референтурою Миколі Бігунові. Цю функцію успішно виконує Бігун аж до арештування полк. Мельника та йоrо співробітників 26 січня 1944 року. Тоді заарештували і Миколу Бігуна і всіх запроторили
до концентраційних таборів у Німеччині, до Брацу. Моя мама, доня Миколи Бігуна, маючи 12 років, добре пам`ятала той день. Німці рано прийшли забрати її батьки, тоді коли вона готувалася виходити до школи. Батько її закликав, і сказав – `Марто, ти забула свій зошит до школи`. Мама добре знала, що це не був її зошит до школи, і по дорозі, до тітки занесля адресар діючих в ОУН, щоб не упав в руки німцям. Під кінець жовтня 1944 року, після звільнення з концтаборів членів обох груп, полк. Мельника і Степана Бандери, всі зосередилися в Берліні, а по кількох днях розїхалися в різних напрямах.
Під кінець грудня 1944 року rен. Микола Капустянський доручив Бігунові поїхати до Баварії і до Мюнхену, щоб розглянутися там за приміщенням для членів Руху та евентуально намітити елемент, який став би базою для організації української еміrрації, яка щораз більше насувалася на захід. При всіх несприятливих умовах доручення Генерала було сповнене і дpyroro дня після вмаршу американських військ до Мюнхену репрезентація увійшла в контакт з Американським Військовим Правлінням. Від цьоrо дня датується палка участь Біrуна в мюнхенському суспільно-rромадському центрі” яка тривала до дня йоrо виїзду за океан, у серпні 1950 року.
У ЗСА Микола Біrун, осів в Клівленді, уділявся видатно не лише в своїх ідеологічних орrанізаціях, де був 4 роки провідником ОУН терену ЗСА, членом керівних органів ОДВУ і багатьох комісій, але також поважно уділявся в суспільно-громадській роботі, зокрема в клівлендських УЗО. А на останніх роках в Українському Націоналістичному Русі був ЧЛЕНОМ СЕНАТУ.
І рідко, у перебігу життя таких активістів, чується про їхні родини… і в супружному житті виринають труднощі, і дітям не легко – вони часто виховувалися ішими людьми… бо батько, або і матір заняті суспільно-політичною роботою… Але так само як і Пласт мав вплив на молоденького Миколу Бігуна в Стрию, Пласт – Українська Скавтська Організація має величезний вплив і на Миколину дочку, і внуків, і багато багато української молоді за кордоном, як і також в Україні. Проживаючи в Німеччині після війни у пересиленчому таборі, Пласт давав ціль житті й моїй мамі, й багатьом молодим. Вони привезли цей Пласт на еміграцію, і до цих пір, Пласт плекає не тільки характер, але українсько-патріотичний дух, любов до українства, та до України. Я з чоловіком, Марком Якубовичом, тепер у проводі Пласту у США на крайовому рівні, а наші діти – тепер у студентському віці, весь вільний час присвячують, щоб організувати українські пластові табори та заходи для української молоді у США. І так, надіємося таким стилем, продовжувати роботу діда Миколи Бігуна. Бо і ми, і наші діти знають, що може лекше було би стати вповністю американцями, але ми переконені, що наші життя безмежно збагатшені духом, працею, і активністю українськими. Цього не віддамо.
Вище подані дані отримала від слова св. п. Миколи Кавки на похороні Миколи Бігуна, котрі були записані у `Квітучих Берегах` ч. 18, та зі споминів Миколи Бігуна й Марти Бігун Ковч.
