Леонід Осипчук
Щоденник
учасника експедиції «Українське море»
(«Ukrainian sea»)
директора кіностудії «Дана»
Осипчука Леоніда Петровича
20.11.1992 – 19.01.1993
(продовження)
31 грудня 1992 року (четвер). м. Неаполь.
Увесь день був зайнятий підготовкою до зустрічі Нового року. Половину дня провів на камбузі, готував вінегрет. Ліпив вареники з м’ясом, капустою, правда, ввечері не все покуштував.
Рівно о 24.00 год. за нашим часом випустили сигнальні ракети і випили шампанського, закусили з італійськими гостями, потім ще декілька разів і заспівали українських пісень. Із вікон будинків почали виглядати люди, принесли подарунки.
І ось настала італійська година!
Усе місто враз спалахнуло вогнями салютів, засвітився увесь Везувій!
Місто затягнулося густим димом від петард і салютів. Видовище було грандіозним! Ніколи не забуду тієї ночі!
Потім перейшли на судно «Мис Павловський» і там вже завершували святкування новорічної ночі.
1 січня 1993 року (п’ятниця). м. Неаполь.
Повернулися з корабля «Мис Павловський» о 6.00 год.
Поки розбиралися із вранішніми справами, почалася жвава торгівля сувенірами. Та ще й яка! Якби так було з самого початку, то можна було заробити грошей для вирішення не тільки харчового питання, а й багатьох інших. Продав майже всі сувеніри, залишилися лише «Козачки».
Надвечір відчув себе не дуже добре, піднялася температура, не спав майже всю ніч, морозило. Льоня накрив мене шинеллю і під ранок мені стало трохи краще, навіть задрімав. І приснився мені покійний батько, неначе живий, обнімає мене і плаче. І головне, що наснився двічі! Проснувся і подумки запитав себе: чи це на зміну погоди, чи він мені допомагав одужати?
2 січня 1993 року (субота). м. Неаполь.
Сьогодні після сніданку у нас запланована екскурсія, яку організувала сеньйора Коні із екскурсійного бюро, розташованого на бульварі навпроти нашої стоянки. Комфортабельним автобусом ми вирушили в місто щоб відвідати храми Неаполя. Враження просто неймовірні!
Костьоли відрізняються від наших православних храмів простотою і розмахом.
Наші храми дуже прикрашені (мабуть, колись це і справило враження на князя Володимира при виборі релігії), тим самим наче зменшують людину. Фасади костьолів зливаються з фасадами будинків так, що не можливо відрізнити і тим самим знайти вхід. Але ми були під патронатом нашого екскурсовода. Всередині костьолів стіни і стеля прикрашені фресками. Після екскурсії повернулися на судно, де на нас чекали подарунки від неаполітанців! Одяг, продукти, напої – все було доречним у ці святкові дні!
У мене подвійне свято – нарешті отримав свій новорічний виграш, кремового кольору красиву теплу куртку. Хоча трошки рукава коротші, ніж мої руки, але я задоволений, дуже сподобалася, і не тільки мені.
3 січня 1993 року (неділя). м. Неаполь.
Сьогодні чергова екскурсія по Неаполю і його неймовірних храмах. Враження чудові!
Відвідали вірменський жіночий монастир, де замість свічок перед олтарем вмикають маленькі електричні світильники – свічечки.
Неймовірна жінка сеньйора Коні! Це ж треба людині витрачати свій час, щоб безкоштовно водити групу. Чи вона так любить і пишається своїм містом, чи пройнялася повагою до нас – мужніх, бородатих «аргонавтів» із далекої України.
Повернулися на судно ‒ і знову зустріч! До нас завітала пані Катерина Шекерик, яку ми зустріли на ринку! І приїхала вона не сама, а з сином, який ніколи не спілкувався з українцями. Справжня українка, душа якої була завжди з Україною, не дивлячись на те, що вона народилася в Америці і ніколи не була в Україні. Почула пісню, яку ми заспівали і розплакалася. Купила всі наші книги про козацтво і сказала, що син, дивлячись на нас, зацікавився історією українського козацтва і хоче написати книгу на цю тему.
У цей же день, отримавши запрошення від приватного телеканалу, поїхали у гості. От люди мають телевізійну та відеоапаратуру! Якби я мав таку, то й горя б не знав. Домовилися, що післязавтра попрацюємо з продюсером сеньйором Тоні.
4 січня 1993 року (понеділок). м. Неаполь.
Зранку ллє дощ із мокрим снігом, холодно, як і всі дні, починаючи з 31 грудня.
На Везувії лежить сніг.
Вийшли у місто. Купив дві жіночі парасольки, жуйки, але вони тут досить дорогі. Цукерки теж не дешеві, але ж дітей потрібно буде дома чимось заморським пригощати. Ще б Тетяні купити зимові чоботи, а Оксанці босоніжки, і все вже буде нормально. Жінкам потрібно ще купити косметику, а всім іншим авторучки для презентів у Києві та інших містах.
Сьогодні власник взуттєвого магазину запропонував придбати кожному члену екіпажу по парі жіночих чобіт. Або ці неаполітанці диваки, або ми щось не розуміємо. Тож купив за 5000 лір красиві коричневі чоботи. Якщо не підійдуть вдома, то підуть на продаж, все ж таки дешево куплені.