Леонід Осипчук
Сьогодні у Києві на вулиці Льва Толстого, 15, де розміщена пам’ятна дошка Олегу Ольжичу, націоналісти вшанували пам’ять “молодого ідеаліста” (це слово Ольжич вибрав як одне зі своїх конспіративних імен), який хотів бути у великій війні солдатом і оборонцем, а не безсилою жертвою.
З початком війни 1941 року Ольжич перебував в Києві, керував бойовими групами ОУН, які прийшли в Україну. Жив на нелегальному становищі за вищезазначеною адресою. Після ув’язнення німцями Андрія Мельника виконував обов’язки Голови Проводу Українських Націоналістів.
25 травня 1944 року його арештовують на квартирі у Львові, направляють до Берліну, де посадили у камеру № 14, що знаходилась у спеціальному бункері. Допити і катування тривали більше двох тижнів, доки смерть не зупинила тортури. 10 червня 1944 року він помер не приходячи до тями. Тіло було спалено у крематорії. Єдине, що лишилося у коменданта Заксенхаузена — це власноручна заява Ольжича, де він відмовляється від будь-якої співпраці з німцями, заявивши: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!»
Герою Слава !