КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Крістіна Козерацька, 12 років,
смт. Війтівці, Волочиський район, Хмельницька обл.
***
Сьогодні перший сніг пройшов,
Земля біліє, сяє.
А сонця ніжні промінці,
Мов зайчики стрибають.
Сніжинки в руки я ловлю,
Які ж вони красиві.
Діти з школи вибігають
Всі такі щасливі?!
Радіють першому сніжку,
Сніжки в руках катають.
Легенько, щоби не боліло,
На друзів лиш кидають.
Вже скоро буде Новий рік,
І свято Миколая,
А там Різдво до нас прийде –
Ми так його чекаєм!
Чекаєм, з вірою живем
В душі надію маєм,
Що все, що в нас було погане,
Як перший сніг розтане…
***
Люблю життя. Люблю родину,
Вона найкраща в мене на землі.
Я вдячна їй, що цінувать навчила,
Все те, що миле, рідне так мені.
Любить світанки з ранньою росою;
І спів птахів, і шелест різнотрав.
Промінчик сонця з щирою красою
І подих вітру, що мене догнав.
Люблю я все, що є на Україні:
Ліси, степи, річки, моря.
Людей люблю і мову солов’їну,
Земний цей рай – Подільські ці поля.
Пісні співаю, я люблю народні,
Що крають серце, що аж подих забива.
Співаю їх завжди, хоч кажуть «старомодні»,
І мрію так, що аж душа співа.
Моя Вкраїно, сильна і могутня,
Живи сьогодні ти без горя й зла.
Піснями своїми незабутня,
Здоров’я, щастя, радості, добра.
***
Хто не любить Україну –
Нашу матінку єдину?!
І поля її, і гори, ліс і річку, й синє море,
Неба чистого блакить,
Як це можна не любить?
Вийдеш зранку на світанку,
Глянеш – сонечко ясне –
Це не радує тебе?
Ти люби її щодня.
І засяє вся земля,
Зацвітуть сади й поля,
Буде рада вся земля,
Буде рада Україна –
Наша матінка єдина.
За це її ви полюбіть!
За вічну красу,
За ранню росу,
За щебет ніжний солов’їний,
Хай буде мир у цій країні.
***
Горить земля і серце плаче,
А як то може буть інакше?
Війна, «АТО» – біда для всіх,
Для дорослих і для малих,
Для матерів, що вдома плачуть.
Для тих дітей, що кулі бачать.
Цей біль страшенний для країни.
Для матері, яка чекає сина.
Для мене ця війна – це страх,
Пишу з сльозами на очах.
Чекала тата цілий рік,
Щоб він вернувся на поріг.
За дядька також хвилювалась…
Ох, все таки я їх діждалась.
Біда минула стороною,
Живі залишились обоє.
Та не скінчилася війна.
Солдатів знов збира вона.
Я прошу: «Люди, схаменіться!.
В державі лад ви наведіть,
У світле майбутнє ви нас поведіть!!!»
***
Коли закінчиться війна?
Коли ми будем мирно жити?
Коли всі ми будемо радіти?
Люблю свій дім і рідне слово.
І колискову мамину люблю,
Люблю свою найкращу школу,
Мій рідний край. Тебе…
Я так тебе люблю!
Люблю я гори, і ліси, й поля.
Люблю я перші квіти у садочку,
Люблю в гаю співати у віночку.
Я так люблю тебе життя!
Хай буде мир на всій планеті
Я хочу, щоб скінчилася війна.
Не було пострілів, не було болю.
Я хочу, щоб сини вернулись до матусь.
Я щиро за усе молюсь.
Світило сонце в яснім небі,
Щоб була радість в кожного із нас.
Завжди, щоб були ми щасливі.
Сьогодні, завтра, повсякчас.
***
Українська мова веселкова,
Велична, щедра і прекрасна.
Прозора, чиста, як гірська вода.
Рідна мова – вічно молода.
Ця мова, наче пташка світанкова,
Як ніжна пісня колискова.
Рідну мову полюбіть навіки,
Словом українським вчіться говорити.
***
У мого народу мова чудова, звучить – як материнське слово.
Водночас ніжна і ласкава, для нас вона не забава.
Українська наша мова, неймовірна і чудова.
Кожний звук і кожне слово, так приємно промовляю.
Нашу мову, рідну мову ні на що не проміняю.
Українську, материнську у завзятій боротьбі здобули предки дорогі,
Надію і віру на щастя дала, у нас майбутнє повела.
На моєму рушнику гарні візерунки,
Там троянда розцвіла, ромашка біліє.
Чую пісню солов’я – від цього радію.
Мак червоний розквіта, бджілка з нього виліта.
Соняшник жовтіє, пташечка радіє.
І сорочка біла-біла, вишита нитками.
Квітки, наче в квітнику, розцвітають з нами.
Зацвіли волошки в полі,ось така вкраїнська доля.
Це наше рідне, дороге.
Куди б нас доля не занесла – любім її за все, за все!!!
***
Ранок. Не спиться вже річці
Захмарене небо світає.
Похолоднішало.
Дощик пронизливий поливає.
Тепер розвиднілось,
Острівець тут маленький
Стоїть біля річки сумненький
Ой не терпиться мені роздивиться,
Як сонечко ясне засяє,
Але не сьогодні.
Я засмучена з машини виглядаю.
На землі є чарівна долина – рідна Україна.
Україно! Рідна ненько! Матінко єдина!
Так люблю тебе, рідненька. Я твоя дитина.
Заспіваю пісню, що у даль полине.
В гаю вільхи та берези, зацвіла долина.
І зрадіє серце, збереться родина,
Ось така ти в нас співуча, ненька Україна!
Бабусине послання
Нам, щоб жити на плаву,
То ж по світу маємось.
А, щоб тіло чимсь прикрити –
В секонді скупляємось.
Батьки дітей залишають,
Бабці вдома доглядають.
І від того вам скажу
Щастя, радість мають.
Ми ж, старенькі, тим живем,
Що внучат плекаємо.
Камінь маєм на душі,
Бо всі добре знаєм,
Що чужі там діти наші
У чужому краї.
На панів, на чужаків,
Важко так пахають.
Чом же тут, на Україні,
Їм не працювати?!
І роботу, і зарплату
Гідну людям дати.
Скільки ще будуть
Людям всім брехати,
Рідну неньку Україну
У багно топтати?
А людей землі своєї
В найми відправляти?