Про кукурудзу та ейджизм

Аліна Акуленко

Найбільший злочин проти кукурудзи – почистити її звечора, щоб варити зранку. Так вважала наша бабуся.
Не знаю, у чім тут секрет, але наламані звечора качани завжди чистилися лише зранку, безпосередньо перед тим, як вирушити варитися у піч. А нам так хотілося чистити кукурудзу – обдирати з шурхотом з боків кукурудзиння й обережно витягати кукурудзяні коси – на ляльки.Але бабуся нас ніколи не будила чистити кукурудзу. 
– Спіть, – казала. 
Певно, до печі, корови, свиней, курей й кукурудзи їй бракувало саме нашої допомоги.
Як ми не старалася прокинутися “чистити кукурузу”, але вона завжди – надійно утрамбована у чавунець і старанно прикрита зверху “косами”, щоб не пригоріла – уже була в печі. Тож на нашу долю лишалося хіба що кукурудзиння, рештки золотистих кукурудзяних кіс і пару-трійку качанів, вибракуваних за критерієм ейджизму: не потрапили у загальне вариво на підставі старості. 
Ми майстрували із кукурудзяних решток невигадливих ляльок, для надійності обв’язуючи їх нитками. Але ляльки наші розтріпувалися й виходили з ладу ще до того, як нас кликали їсти кукурудзу. Ми лишали їх напризволяще десь на осонні і бігли у пошуках тисяч нових пригод. А коли поверталися – їх не було. Нам вірилося, що вони вирушили у далекі кукурудзяні мандри. Хоча й підозрювали, що швидше за все їх знову розтягли вредні кури. Або бабуся у черговий раз викинула у сміття.
Утім, усе це ставало неважливим, коли нарешті діставали з печі кукурудзу. Знімали обережно присмалений вогнем шар кукурудзяних кіс і давали нам по великому гарячому качану.
Ми, обпікаючи пальці, дмухали на них, рясно посипали сіллю, а тоді сиділи на ганку і їли, старанно облизуючи солодко-солону юшку із пальців і навіть із ліктів.

Я щоліта варю кукурудзу. Нехай і у звичайній каструлі, нехай і на плиті, нехай і не вкриваючи її зверху її ж золотистими косами.
Звісно, вона не така. Зовсім не така. Бо я давно виросла. І більше не дмухаю старанно на качани і не злизую з пальців й ліктів кукурудзяну юшку. Хоча й досі звичною рукою скручую з кукурудзиння ляльки. І щоразу від того щось стискається в грудях. 
Щемно й щасливо. 
Як у дитинстві.
А тоді викидаю ляльки у смітник. І сідаю їсти кукурудзу.

P.S. Кукурудза на фото після фотосесії була з’їдена. І що я вам скажу: бабуся б її варитися не взяла. На підставі ейджизму )