Опубліковано автором Admin

ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ СПРОТИВУ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ СТОЛИЦІ У 30–40-х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ (ЗА ДОКУМЕНТАЛЬНОЮ ПУБЛІЦИСТИКОЮ Б. ЧЕРВАКА).

Алла Кобинець

Нині, коли Україна відстоює власну свободу та незалежність в одній із найжорстокіших воєн століття, розв’язаній державою-терористом, державою-агресором – російською федерацією – варто звернутися до історичних джерел минулого, зокрема досвіду тих поколінь українців, які в героїчній борні поклали себе на олтар української державності у період Другої світової. Він має велику історичну цінність, і, зокрема, дві книжки Богдана Червака «Окупація, або Правда про український Київ 1941–1942 рр.» та «Олена Теліга», створені на документальних фактах.

          Завдякикопіткій праціавтора, читачі стають свідками трагічних подій нацистської окупації українського Києва, де на початку війни діяли українські націоналісти. Нелегально створені осередки, які з’явилися після переміщення до столиці похідних груп під проводом ОУН,  розгорнули тут активну підпільну роботу. Серед яскравих постатей патріотів вирізняється, зокрема, Олена Теліга. Разом із однодумцями вона активно стала до лав борців із фашистами. Вивчаючи про неї матеріали, публіцист унаочнює образ жіночого обличчя українського спротиву.

          Мета дослідження: розповісти про контент документальних нарисів, які є яскравими прикладами реальних дій представників патріотично налаштованої української молоді на тлі національного спротиву у складний історичний період фашистської окупації столиці України.

Завдання дослідження: продемонструвати важливість використання  документальних матеріалів для створення публіцистичних нарисів, які відтворюють складний період життя в Києві під час окупації та мотиви  боротьби української патріотки, коли героїчний чин української ідеї переважав фізичне знищення.

          До книжки «Окупація, або Правда про український Київ 1941–1942 рр.» увійшли нариси, зібрані в розділі «Незриме військо поневоленої нації», які  написані автором з використанням документальних матеріалів, а саме: «Олена Теліга», «Андрій Мельник», «Володимир Багазій», «Іван Рогач», «Українське слово», «Базар», «Мельниківці-бандерівці», «Арешт», «Микола Величківський», «Олег Ольжич. Остання зустріч». Перу Б. Червака  належать оприлюднені факти, які донедавна вважилися невідомими. Вони пов’язані з діяльністю українського націоналістичного підпілля. Розповідаючи про долі та справи відданих українській справі оунівців, автор розвінчує низку московських міфів про національно-визвольний рух.

Торкаючись постаті Олени Теліги, автор вважає її не лише геніальною поетесою, а й блискучою публіцисткою; колись вихована у російськомовному середовищі, вона сформувала свої світоглядні погляди під впливом Дмитра Донцова, чия популярність як націоналіста-ідеолога в 20–30-х роках була дуже великою, особливо серед молоді. Зустріч з О. Ольжичем, не лише поетом, а й відомим на той час громадсько-політичним діячем, заступником голови Проводу ОУН у грудні 1939 року, привела її до лав українських націоналістів.

          У складі однієї з похідних груп ОУН влітку 1941 року вона перетнула ріку Сян і прибула до Львова, потім переїхала до Рівного, а вже у вересні 1941 року прибула до Києва, де очолила Спілку українських письменників, почала редагувати альманах «Літаври», додаток до  газети «Українське слово». Б. Червак пише, що її вразила бездуховність, яка панувала в окупованій більшовиками Україні, занедбаність національної культури під переконаннями, що лише московити можуть дати українцям істинну свободу. З огляду на це варто згадати статтю О. Теліги «Братерство в народі», в якій ідеться про справжні причини духовного мовчання нації: «Червона Москва, цей ніби рівний нам братерський нарід, починає творити культ московської душі,  культ колишніх царських героїв, яких ще недавно опльовувала. Вона, захлинаючись від захоплення,  говорить і пише … про сотні інших, не совєтських, а московських героїв, і в той же час  безоглядно виводить і вистрілює всіх тих, хто хоче заховати свою українську душу і пам’ятає своїх українців-борців…Жодного інтернаціоналізму нема й не буде. Отже, можна лише служити якійсь нації, або чужій московській, або своїй – Україні», – цитує її автор, спираючись на видання «Збірника» О. Теліги, 1977 р., Детройт, Нью-йорк, Париж [1]. Молода письменниця зрозуміла, що ніякої різниці немає між «червоною» та «білою» москвою, а є ненависть до самостійної України.

          Перу О. Теліги належать також стаття «Сліпа вулиця, в якій сформульована  квінтесенція роздумів про ідеал жінки-українки: «Не мають рації ні ті, що бачать місце української жінки лише при господарстві  в родині, ні ті, що роблять з неї лише громадську діячку, чи гірше – дуже коштовну здобич в руках нещасного знаряддя грошей – мужчини.

Роля української жінки є так само вийняткова, як вийнятковим є положення її краю. Вона мусить бути і його будівничим, допомагаючи мужчинам, і в той же час господинею в житті мужчини» [2].

          Про поразку державницьких намірів доби УНР та шляхи подолання національної кризи письменниця розмірковує у статті «Сила через радість». Вона переконана, що «національна слабкість» йде корінням у ХІХ століття, коли життя сприймалося як «тяжкий, сірий обов’язок», а отже – звідси національний песимізм, який виявився сильнішим, на жаль, від перспективи свободи, рівності та братства.

          Як зазначає Б. Червак, програмною вважається її стаття «Партачі життя», у якій піднімає важливі проблеми суспільно-політичного життя, впливаючи на морально-етичні відносини: «Брак мужності  в суспільстві, або як в Олени Теліги – «цивільної відваги», призводить до того,  що «партачі життя» завжди є «елітою». Олена Теліга на прикладах  багатого фактичного матеріалу з життя письменників  чи їхніх творів показує згубність  такого явища, й наголошує на необхідності боротьби з ним» [3].

          Окремою важливою за глибиною та змістом є «Відозва ОУН», яка відноситься теж до творчої спадщини письменниці-патріотки, оскільки саме вона була її основним автором, але це радше документ, а не стаття. Однак її цінність як окремого публіцистичного твору важлива, оскільки в ньому наведено низку маловідомих, але важливих історичних фактів та подій. Зокрема, у «Відозві» йдеться про загибель у серпні 1941 року  провідних діячів ОУН Миколи Сціборського, Омеляна Сеника-Грибівського. «Пафос засудження братовбивства не засліплений домаганнями помсти. Це важливо відзначити, – пише автор про творчий спадок Олени Теліги. – Відозва мала на меті зміцнити єдність націоналістів  –  членів ОУН у відстоюванні головної ідеї – здобуття Української Самостійної Соборної Держави». Ось один із найважливіших її наративів: «Націоналісти! Взиваємо Вас підняти цей наш вирішальний бій у карних лавах, у повній підпорядкованості своїм провідникам. Взиваємо Вас не відступити від мети нашого теперішнього змагу, аж поки не буде наша цілковита перемога» [4].

          Не менш цінними є ідеї, втілені О. Телігою в тексти статей «Прапори духу», «Розсипаються мури», де послідовно йдеться про збереження світоглядних цінностей та переконань задля боротьби. Тому вона завдяки своїй мужності та відвазі стала важливою постаттю визвольного руху в нелегкий період окупації. Ідея особистої жертовності, яка проходить наскрізною лінією у її публіцистиці, як і в поезії, за словами Юрія Клена, позначена «шляхетною посвятою» та «лицарським служінням». Такі переконання були притаманні більшості українських націоналістів, особливо в її оточенні.

          Олена Теліга активно працювала у Спілці  українських письменників в окупованому Києві, будучи її очільницею. Вона користувалася авторитетом серед націоналістів та патріотично налаштованої молоді. Але активність її та товаришів не могла залишатися не поміченою німецькою владою. Ймовірність арештів була дуже великою, і вже в грудні 1941 року почалася їх перша хвиля: до лабетів гестапівців потрапили Іван Рогач, Ярослав-Оршан Чемиринський, Микола Олійник та інші працівники газети «Українське слово». Загроза життю Олени Теліги була очевидно, але вона відмовлялася залишати Київ, а цілковито віддавалася праці в Спілці, яка на той час була єдиним осередком, навколо якого гуртувалася українська інтелігенція. Не міг її переконати в цьому навіть О. Ольжич, який  на початку 1942 року повернувся до Києва, наполягаючи, що це наказ: члени міської управи Києва, редакції  «Українського слова» та «Літаврів» мають виїхати, принаймні,  до Галичини, а потім – за кордон.

          До розгрому Спілки залишалися лічені дні, і це сталося 9 лютого. Олену Телігу та її чоловіка Михайла заарештували. Її розстріляли в двадцятих числах лютого. У камері, де вона чекала на розстріл, її рукою було написано: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». «Відомо, що один із німецьких офіцерів пізніше зізнався: «Я ніколи не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця гарна жінка» [5]. Ось у яких умовах велася безкомпромісна, сповнена небезпек та великої жертовності боротьба за утвердження ідеалів самостійної Української держави в окупованому Києві: українські націоналісти ціною власних життів розплачувалися за ідейні переконання.

          У книзі нарисів «Окупація, або Правда про український Київ 1941–1942 рр.» опублікований список українських патріотів, які загинули від рук німецьких окупантів у 1941–1943 рр. у Києві  й стали жертвами Бабиного Яру. Б. Червак у згадує і тих патріотів, імена яких ще мало відомі широкому загалу:  Федора Борківського, Петра Дейнеку, Олеся Дигаса та інших. Важливим аспектом його публіцистики є й звернення до досить складних сторінок в історії ОУН: розколу організації на «мельниківців» і «бандерівців», історії про «два Базари»; згадує болісну тему масового знищення нацистами євреїв та допомоги їм українських націоналістів.

Наприкінці книжки вміщено мартиролог, до якого увійшли 80 українських патріотів, котрі загинули в Києві від рук німецьких окупантів у 1941–1943 рр., та стали жертвами Бабиного Яру. Загалом у Бабиному Яру розстріляно 621 особу ­ членів ОУН.

Також Б. Червак у додатках до книги уперше в Україні оприлюднив два документи з Нюрнберзького процесу, що стосуються діяльності ОУН: витяги із слухань з оцінкою діяльності підпілля ОУН у Києві, а також на інших землях Заходу і Сходу України. Їх надрукував у виданні «Новий шлях» (1978 р., Торонто) історик і дослідник національно-визвольного руху часів Другої світової війни Зиновій Книш. Ці важливі матеріали й використав автор. Зокрема, йдеться про переслідування ОУН у Києві (протокол ІХ, проти Олендофа й товаришів): «Вдалося також захопити більшу кількість  нелегальних друкованих матеріалів. У них поміщено переважно витяги з висиланих до німецьких установ меморіалів, у яких представлено незгідно з правдою переслідування української частини людности» [6].

          Висновок: «Незриме військо поневоленої нації» –ОУН – була тією силою, якої боялася москва, розуміючи, яку загрозу вона несе кривавому сталінському режиму, його політиці геноциду проти українців. В роки Другої світової війни українські націоналісти чинили спротив і таким чином сприяли програшу загарбників, водночас розхитуючи ідеологію більшовизму. Знаковою постаттю в цій боротьбі була Олена Теліга, яка продемонструвала незламну силу духу і  відданість українській ідеї.

Тому важливо згадати нараду Центрального керівництва ОУН у Києві, на Караваївській, де О. Ольжич  написав промову з приводу трагедії в Житомирі. Її в книжці автор цитує повністю. Зокрема, вражає кінцівка: «Мусимо пам’ятати про одне, а саме: що нам сьогодні так само, як упродовж цілих століть, залишається лише моральна сила й постава. Наша суспільність мусить викресати із себе таку моральну силу й зайняти таку поставу, яка б знищила Духа Руїни, а руйнівників заставила б мовчати. На те потрібно  ясного «або-або» нашого громадянства та вслід за тим рішучої його постави і практичних заходів» [7]. Можливо, не варто в них шукати пророчі нотки. Але в умовах сьогоднішньої війни, розв’язаної росією проти України, їх можна розглядати, на наш погляд, програмними в умовах жорстокої боротьби: крізь десятиліття незламний духом патріот звертається до української нації, закликаючи не сходити з обраного шляху.

          Загалом публіцистичні нариси Богдана Червака мають велике значення у патріотичному вихованні молоді в умовах боротьби українців за цивілізаційні цінності.

                                         Використані джерела:

  • .
  • Червак Б., Олена Теліга / Б.Червак. – Харків: Фоліо, 2024. – С. 238.
  • Богдан Червак. Окупація, або Правда про український Київ 1941–1942 рр. / Червак, Б. – К.: вид. дім «АртЕк», 2023. – С. 42.
  • 87.